3. Класифікація податків за різними ознаками

Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

·  за формою оподаткування;

·  за економічним змістом об’єкта оподаткування;

·  в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

·  за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

·  в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

·  в залежності від встановленого порядку використання;

·  за суб’єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств).

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

·  прибуткові податки;

·  майнові податки;

·  податки на споживання;

·  податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються назагальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначеноЗаконом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (статті 14, 15)

До загальнодержавних податків належать, зокрема:

1.податок на додану вартість;

2.акцизний збір;

3.податок на прибуток підприємств;

4.податок на доходи фізичних осіб;

5.мито;

6.державне мито та інші

Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 — місцевих зборів.

До місцевих податків і зборів належать:

1. податок з реклами;

2. комунальний податок.

3. збір за припаркування автотранспорту;

4. ринковий збір та інші

Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.

У різних країнах світу діють податкові системи, які включають різну кількість податкових платежів. їх можна класифікувати за певними ознаками, характерними загалом для всіх податкових платежів. Вони відрізняються за формою, умовами застосування, методикою розрахунку, порядком сплати, різними податковими режимами тощо.

Однією з основних ознак є належність до різного рівня суб'єктів, які одержують податкові платежі. За цією ознакою вони поділяються на державні та місцеві. Кількість податкових платежів, які сплачуються у державні та місцеві органи, залежить від економічної системи та, відповідно, економічної спрямованості держави, напрямів соціального розвитку, розподілу функцій, які виконує той чи інший орган державного управління. Так, у США кількість та розмір податкових платежів, які сплачуються до місцевого бюджету, більша, ніж в інших країнах. Це пов'язано з тим, що в цій державі розповсюджена децентралізація як законодавчої бази, так і управлінської влади. Тому деякі державні функції передано місцевим органам влади, які мають більші витрати на їх виконання, а отже, і більші фінансові кошти надходять до цих органів. У країнах Північної та Західної Європи (Швеція, Норвегія та ін.) велика централізація органів влади, тому і надходження податкових платежів значною мірою концентруються у державному бюджеті. У деяких країнах усі податки збираються централізовано, а потім частина їх перераховується до місцевих бюджетів.

Перелік загальнодержавних та місцевих податкових платежів визначається чинним у державі законодавством. До перших належать ПДВ, податок на прибуток корпорацій та підприємств, податок з продажу, податок з обороту, акцизні збори, прибутковий податок з громадян, мито, податки на землю, на соціальні заходи та ін. Місцеві податки — це податок на майно, яке знаходиться у власності місцевих органів влади, за послуги, які вони надають (наприклад, гербовий збір) тощо. Ці ж органи мають і переважне право на встановлення ставок оподаткування.

Залежно від того, в яку складову ціни включаються податки, у більшості країн світу вони поділяються на:

• податки, які включаються у собівартість товару;

• податки, що включаються в дохід (прибуток) підприємства. Більшість податкових платежів є витратами підприємства, тому

вони й зараховуються переважно до його витрат. Але податкові платежі — це ті витрати, які мають постійний, обов'язковий характер. Наприклад, фірма може обійтися без реклами, без власного транспортного засобу і не мати витрат за цими статтями, але вона не може не сплачувати ПДВ (якщо здійснює якусь комерційну операцію), обов'язкові відрахування з фонду заробітної плати (якщо на фірмі працюють наймані працівники і їм сплачується заробітна плата) тощо. Особливістю податкових систем різних країн є методика розрахунку прибутку, який оподатковується. Принциповим положенням залишається розрахунок прибутку, який обчислюється як різниця між сумою одержаних валових доходів від усіх видів діяльності та валовими витратами. Особливістю є зарахування окремих витрат до валових (наприклад, амортизаційні витрати та методи їх розрахунку). Основними податками є податок на прибуток (або доходи) корпорацій, на дивіденди, екологічні та інші податкові платежі.

За джерелом податкової бази визначаються такі податкові платежі:

• індивідуальні доходи. Це доходи фізичних осіб із різних джерел. До них належать прибутковий податок з громадян, дохід працівників вільних професій та податок з нього, дохід від підприємницької діяльності, у тому числі і введений у деяких країнах єдиний податок, сімейний податок, податок з одружених (при цьому встановлюється наявність осіб на утриманні, зокрема пристарілі батьки, неповнолітні діти, інваліди та ін.);

• дохід від продажу. Для країн Європи — ЦДВ, для США — податок з продажу, для інших країн світу — податок з обороту. Але найрозповсюдженішим є ПДВ. Цей податок сплачується зі знов-утвореної вартості при кожному переміщенні виробу і сплачується підприємством або фірмою незалежно від форми власності та організаційно-правової форми;

• фінансові результати діяльності. До них належать валові доходи від реалізації, операційної та фінансової діяльності підприємства, прибуток та інші доходи;

• витрати підприємства. Це переважно джерело утворення податкової бази, і податки у цьому разі сплачуються з певних частин собівартості. Наприклад, відрахування у соціальні фонди — в пенсійні та соціальні фонди, фонди зайнятості та ін.

Податкові платежі класифікуються за об'єктами оподаткування:

• ресурсні. Це платежі за використання ресурсної бази, за сировину, за видобування корисних копалин, трудові ресурси тощо;

• рентні. Це податкові платежі на одержання додаткових доходів порівняно зі звичайними доходами (наприклад, на надприбутки, якщо підприємство є монополістом, на надприбутки від використання родючої землі або розташування підприємства у вигіднішому місці та ін.);

• на споживання. Здебільшого це ПДВ, податок з продажу товарів, з обороту;

• майнові. Ці податкові платежі сплачуються з майна або землі, що є власністю підприємств або використовується ними. До категорії майна насамперед зараховують нерухомість, яка належить як юридичним, так і фізичним особам, або те, що передається у користування іншим особам (наприклад, відчуження, дарування, подарунки), приріст капіталу та ін. Податок на землю існує практично в кожній країні, і сплачують його передусім власники земельних ділянок. Але він може стягуватись і з орендарів земельної

площі, причому ставка залежить від напрямку використання (виробництво, житло, розважальні заклади тощо). До групи майнових податкових платежів можуть належати існуючі в деяких країнах податки при оренді майна (найчастіше житла), які сплачують як орендодавці, так і орендарі.

За методом розрахунку ставок оподаткування податкові платежі поділяються на:

• прогресивні. Це податкові платежі, ставки яких зростають залежно від збільшення розміру податкової бази (у більшості країн на цьому принципі ґрунтується прибутковий податок з громадян);

• пропорційні. Ставка оподаткування залишається незмінною незалежно від зміни бази оподаткування (наприклад, ПДВ);

• регресивні. Ставки оподаткування зменшуються залежно від збільшення податкової бази. Вони встановлюються, щоб зацікавити платника у використанні або збільшенні певного ресурсу.

За способом вилучення усі податкові платежі поділяються на непрямі та прямі. У більшості країн до непрямих податків належать ПДВ, акцизний збір, мито. Але в деяких країнах до них додаються ще й податки з виграшів у казино, лотерею, на скачках тощо. Здебільшого кількість їх обмежена, але питома вага у державному бюджеті значна (до 50 і більше відсотків). Як правило, вони надходять до державного бюджету, але в деяких країнах частина їх перераховується і до місцевих бюджетів. Усі інші податкові платежі є прямими.

За суб'єктами сплати, тобто за платниками, податкові платежі поділяються на ті, які сплачують юридичні особи, та ті, що сплачують фізичні особи. До останніх належать ті, хто займається підприємницькою або професійною діяльністю, та наймані працівники. У більшості країн дотримуються принципу однозначності встановлення податкових ставок для всіх суб'єктів оподаткування. За цією ознакою визначаються податкові платежі, які сплачуються тільки юридичними особами або тільки фізичними. Так, останні сплачують податки за утримання домашніх та декоративних тварин, зокрема собак, з виграшів у лотерею, на скачках, у казино тощо.