2. Фактори зростання фінансових ресурсів в умовах ринкових відносин.

1.1. Суть фінансових ресурсів

Термін «ресурси» походить від французького слова ressource – допоміжний засіб і означає грошові кошти, запаси, можливості, джерела засобів доходу.

Як економічна категорія фіскальні ресурси виражають відносини між державою та іншими учасниками суспільного відтворення з приводу податкового вилучення частки доходів економічних суб’єктів, їх трансформації у державні доходи і видатки та користування останніх державою при виконанні регулюючих функцій.

Починаючи свій рух у формі податків, фінансові ресурси надходять до зведеного бюджету держави, де, зливаючись з доходами з інших джерел, стають складовою бюджетних ресурсів і утворюють реальне економічне підґрунтя витратної частини бюджету. У подальшому вони трансформуються у державні видатки, у формі яких і повертаються у реальний економічний оборот.

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го,1979-го, 80-хроків, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі, формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

1.2. Державні фінансові ресурси

Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою.

Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються перш за все на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб΄єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємтсв.

На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів.

Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субидї, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо).

За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу. Проте дана залежність не є прямою. Основним фактором є темпи накопичення амортизаційних відрахувань. Якщо амортизаційні відрахування лише відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів накопичення у державі загалом буде незначною. Слід зауважити, що при планово-адміністративній економіці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансових ресурсів держави.

Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку [2].

1.3. Регіональні і місцеві державні фінансові ресурси

Регіональні і місцеві фінансові ресурси можна охарактеризувати як сукупність грошових коштів, що використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Забезпечення соціальної і частково виробничої інфраструктури – це головний напрямок використання фінансових ресурсів. Головними джерелами фінансування є бюджетні асигнування і кошти суб’єктів господарювання (підприємства, організації).

Регіональний бюджет – основна частина територіальних фінансових ресурсів. В сучасних умовах все більше регіональні органи влади покликані забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропорціональний розвиток виробничої і невиробничої сфер діяльності на підлеглих територіях.

Регіональні фінансові ресурси формуються за рахунок тих же джерел, що і державні, тобто податків, грошових зборів, кредитів, субсидій. Основна відмінність їх полягає в тому, що під час формування доходної частини їхніх бюджетів значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету.

У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів буває дуже рідко негативним.

1.4. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання

Фінансові ресурси господарюючого суб’єкту виявляють собою грошові кошти, що маються в його розпорядженні. Ці грошові коштовності можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, на утримання і розвиток об’єктів невиробничої сфери, на особисте використання робітниками, а також у резерв (грошовий запас).

Грошові кошти, що спрямовані на розвиток підприємства, виявляють собою капітал. Структурно капітал складається з грошових коштів, що вкладені в активи господарюючого суб’єкта.

Активи господарюючого суб’єкта – це сукупність майнових прав, що належать йому, тобто прав володіння, розпорядження, і користування майном.

Активи складаються з двох видів:

· позаоборотні активи;

· оборотні активи.

Поза оборотні активи – це постійна (немобільна) частина активів. Іншими словами, поза оборотні активи означають грошові кошти господарюючого суб’єкта, що вибули з господарського оберту.

Оборотні активи – активи, що можуть бути на протязі одного виробничо-торгового циклу або одного року перетворені в грошові кошти.

Позаоборотні активи включають в себе основні засоби (основний капітал), нематеріальні активи, інші види поза оборотних активів. Основні кошти виявляють собою грошові кошти, що вкладені в основні фонди.

Нематеріальні активи – це грошові кошти, що вкладені в нематеріальні об’єкти, що використовуються на протязі довгострокового періоду часу у господарчій діяльності і приносять дохід. Це право користування земельними ділянками і природними ресурсами, патенти, ноу-хау, авторські права, монопольні права і привілеї, гудвілл, ціна фірми та інше.

Гудвіл означає вартість накопичених господарюючих нематеріальних активів у формі іміджу, ділових зв’язків і т.п. Гудвіл проявляє себе при продажі фірми. Ціна, за якою продається фірма, може складатись з трьох елементів: власний капітал, додатковий капітал, гудвіл.

Рис.1.1. Види фінансових ресурсів.

Джерела фінансові ресурси поділяють на власні і чужі. До власних джерел фінансових ресурсів відносять уставний капітал, сформований з вкладів учредителів господарюючого суб’єкта; прибуток; амортизаційні відрахування.

До чужих – займані і залучені кошти. Займані кошти – це кредити і займи, що позичені у кредиторів на термін за договором на умовах повернення і платності (сплачення відсотків за них). Залучені кошти – це кредиторські заборгованості, тобто це гроші кредитора, якими певний час користується

ВЛАСНІ ФІНАНСОВІ КОШТИ

безкоштовно боржник кредитора [ ].

Рис.1.2. Шляхи забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами (збільшення капіталу)

На випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості суб’єктами створюється резервний фонд. Він є обов’язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства - не менше 15%.