52) Основні принципи соціального партнерства

У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

• основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підприємців;

• рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників і підприємців;

• довірі у відносинах;

• знанні і повазі щодо прав і обов’язків один до одного, недопущенні конфронтації;

• відкритості і доступності переговорів;

• умінні слухати партнера;

• додержанні культури полеміки, дискусії, критики;

• обов’язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах:

• дотримання норм законодавства;

• рівноправність сторін;

• вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод;

• добровільність взяття зобов’язань;

• реальність забезпечення зобов’язань, що беруться;

• більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів:

— регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва;

— систематичність контролю і відповідальність;

— відповідальність за неподання інформації;

— гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів:

• пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж;

• використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору;

• прагнення сторін до скорішого урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.

53)Основні характеристики ринку праці.

Ринок праці вирізняють у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні ринок праці є системою соціально-економічних відносин, які забезпечують ефективне використання робочої сили та ЇЇ відтворення. У вузькому значенні ринок праці розглядають як систему відносин між суб'єктами цього ринку — працедавцями, які визначають пропоновану кількість, якість робочих місць, умови праці, та найманими працівниками, які претендують на робочі місця, приймають умови праці й впливають на них. Відносини на ринку праці регулює держава. Специфіка робочої сили як товару полягає у тому, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є здатність до праці (право на використання робочої сили), у результаті чого товар не відокремлюється від попереднього власника. Відносини між суб'єктами ринку реалізуються через державну або комерційну служби зайнятості, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств шляхом укладання договору найму, трудового договору, контракту. Ринок праці виконує специфічні функції: суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та працедавця, розподіл найманих працівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами); інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати, пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо); посередницьку (організація зустрічі працедавців та найманих працівників); стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці); досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили; вирішення питань зайнятості; підтримки безробітних. Мета аналізу ринку праці полягає у необхідності: виявити зміни кількості робочої сили протягом року; визначити галузевий розподіл працюючих; оцінити структурні зрушення в економіці, які впливають на динаміку зайнятості та рівень кваліфікації; визначити рівень та тенденції незайнятого населення; дати оцінку прихованого безробіття; виявити фахову та регіональну мобільність трудових ресурсів; оцінити ефективність політики зайнятості; прогнозувати тенденції зайнятості. Отже, аналіз ринку праці дозволяє надати кожному суб'єкту економіки необхідну інформацію, на основі якої приймаються рішення щодо вибору виду діяльності, освіти тощо. У процесі аналізу необхідно враховувати чинники, які впливають на стан сучасного ринку праці. Найбільш важливими з них є: S циклічність економічного розвитку; S динаміка продуктивності праці; S цільове бюджетне фінансування пріоритетних напрямів економіки; S структурні зміни в економіці під впливом НТП; S диверсифікація виробництва; S реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та переробна промисловість тощо); S впливовість профспілок; / характер трудового законодавства; S державна політика в галузі регулювання зайнятості та безробіття; S масштаби приватизації та створення робочих місць. Кон'юнктура ринку праці визначається співвідношенням між попитом і пропозицією робочої сили. Залежно від цього співвідношення ринок праці може бути трьох типів: працедефіцитним — коли на ринку праці відчувається нестача пропозиції робочої сили; праценадлишковим — коли на ринку праці високе безробіття і має місце надлишок пропозиції робочої сили; рівноважним — коли попит на робочу силу врівноважується її пропозицією. Зазначимо, що сучасне економічне зростання у високорозвинутих країнах Західної Європи, США, Японії супроводжується збільшенням працеінтенсивності. Це означає, що впровадження новітніх науково-технічних розробок неможливе без створення нових робочих місць не тільки за якістю, а й за кількістю. Потреба у створенні таких робочих місць у 70-х pp. у країнах Західної Європи виникала за умови економічного зростання середньорічними темпами у А—5 %. Тепер нові робочі місця в західноєвропейських країнах створюються вже за 2 %-них темпів економічного зростання, а у США — навіть за 0,6 %-го темпу зростання. Ринок праці перебуває у безперервному русі. За ним стежать функціональні підрозділи з питань зайнятості населення. В Україні — це Міністерство праці та соціального розвитку, Державний комітет статистики. З метою міжнародного співробітництва у справі поліпшення умов праці та усунення соціальної несправедливості в 1919 р. було засновано Міжнародну організацію праці (МОП). Разом з урядовцями в її роботі беруть участь представники підприємств та організацій трудящих. З 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН. Україна є членом МОП з 1954 р. До МОП входять 176 країн-членів. Діяльність організації здійснюється за двома основними напрямами. Це розробка і прийняття документів, які встановлюють основні права у сфері праці, найму та професійної підготовки, умови праці, соціального забезпечення, техніки безпеки та охорони праці. А також надання консультацій експертам і технічної допомоги з питань політики праці та соціальної політики. З 1 червня 1996 р. в Києві відкрито представницький офіс МОП. Процес формування ринку праці потребує розроблення й практичного застосування комплексу правових, економічних, соціальних заходів, які позитивно впливають на ринкове середовище, створюючи певні передумови його функціонування. Суттєвими передумовами є: забезпечення вільного переміщення громадян у єдиному економічному просторі; наявність ринку житла; відсутність обмежень на заробітну плату; створення та ефективне функціонування бірж праці, системи професійної орієнтації, підвищення кваліфікації робочої сили; наявність необхідних фінансових коштів для ефективної роботи територіальних органів працевлаштування.