Практична 2

1.Філософські концепції сутності інформації, культури та інформаційної культури

2.Основні положення теорії культурної еволюції. Сутність інформаційної культури (феноменологічний аспект)

Деякі науковці зробили певний внесок у формування і теоретичне обґрунтування проблем, які стосуються куль­тури інформаційних відносин у суспільстві. Всебічний аналіз наукових праць дає підставу стверджу­вати, що інформаційна культура є значною теоретичною основою перебудови свідомості особи, суспільства, світово­го співтовариства в умовах формування сучасного етапу інформаційного суспільства — кіберцивілізації. Проте про­блеми інформаційної культури на сьогодні ще недостатньо однозначно і повно вивчені системно, а отже, потребують комплексного, інтегрованого наукового осмислення. З ме­тою відмежування від різних підходів щодо сутності інфор­маційної культури на теоретичному рівні вводиться понят­тя "е-культури" як сучасний рівень розвитку кіберсуспіль-ства — суспільства, в якому домінують комп'ютері техно­логії в мережі глобальної електронної телекомунікації. Звідси постають завдання вирішення важливих проблем інформаційної культури, зумовлених, зокрема, такими чинниками: • потребами сучасного державотворення в Україні; • розкриття змісту інформаційної діяльності в сучасних умовах як одного із проявів загальнолюдських цінностей; • дослідження структури інформаційної культури як соціального (феноменологічного) явища; • визначення перспективи взаєморозвитку соціального, індивідуального, морального аспектів інформаційної куль­тури та відображення їх у праві, зокрема щодо правового регулювання суспільних інформаційних відносин; • визначення основних напрямів формування інформа­ційної культури.

3.Аспекти інформаційної культури. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин

Визначивши змісті та сутність категорії "культура", поєднаємо (генеруємо) її з категорією "інформація". З'ясуємо, які формулювання може мати термін "інформаційна культура". Проведений аналіз різних наукових і популярних джерел дав змогу зробити такі узагальнення.

Інформаційна культура (від лат. cultura — освіта, розвиток та informatio — роз'яснення) — це:

1) множина досягнень певного людського суспільства (групи людей, нації, народу, суспільства, держави, міжнародного співтовариства) у сфері інформаційних відносин (у тому числі мистецтва, науки, техніки тощо); 2) відповідний рівень розвитку інформаційних відносин на певний момент часу, у просторі, колі осіб, що визначається порівняно з попередніми показниками інформаційної культури; 3) множина практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини у сфері інформаційних відносин та втілюються в результатах інформаційної діяльності. У вужчому розумінні, інформаційна культура — це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, у контексті інформаційних відносин, а також установи й організації, що забезпечують функціонування їх (школи, вищі навчальні заклади, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо); 4) ступінь (рівень) довершеності в оволодінні знаннями у галузі суспільних інформаційних відносин та діяльності; 5) метод формування визначеного в ідеалі рівня інформаційних відносин 6) множина умов, які забезпечують високий рівень, продуктивність, безпеку інформаційних правовідносин; 7) рівень фахової підготовки працівників (працівника) у сфері інформаційних правовідносин та особистої організованості їх: 8) рівень відповідності норм, встановлених у суспільстві, нормам інформаційних правовідносин; 9) галузь загальної культури (як науки), що вивчає проблеми унормування суспільних інформаційних відносин; 10) множина духовних цінностей у сфері інформаційних відносин, створених людством протягом його історії; 11) рівень, ступінь досконалості певної галузі розумової діяльності.

Сутність інформаційної культури може розглядатися й у контексті категорії "культура поведінки у сфері інформаційних відносин". Зазначена категорія також має багатоаспект-ний зміст. Розглянемо кілька таких аспектів, сформульованих за результатами аналітико-синтетичних досліджень.

Розглядаючи сутність інформаційної культури, слід звернути увагу на такий аспект, як культура поведінки у сфері інформаційних відносин. Зазначимо відправні поло­ження щодо цього. Культура поведінки у сфері інформаційних відносин — це: 1) множина особистих та суспільних моральних вимог, які стають для людини (чи певного соціуму, соціального утворення) складовою її звичок і навичок, що виявляють­ся в щоденній (повсякденній) поведінці, діяльності (на ви­робництві, у побуті, у спілкуванні між людьми); 2) розвиток поведінки суспільних інформаційних відносин; 3) сприяння розвитку рівня суспільних інформаційних відносин (культивування); 4) запровадження, насадження, розвиток суспільних інформаційних відносин. Зазначені змісти категорії "культура" селектовано для з'ясування інших аспектів її сутності. Інший зміст кате­горії "інформаційна культура" пропонується для розгляду в наступних розділах.

Завдання

1. Охарактеризуйте філософські концепції сутності інформації та інформаційної культури.

2. Охарактеризуйте інформаційну культуру в соціологічних теоріях.

3. Охарактеризуйте інформацію в системі інформаційних кодів культури.

Культурний код - це сукупність знаків і система певних правил, за допомогою яких інформація може бути представлена у вигляді набору символів для передавання, обробки й зберігання.

Необхідність в культурному коді виникає тоді, коли відбувається перехід від світу сигналів до світу сенсу. Культурний код - це те, що дозволяє дешифрувати перетворені значення сенс. Код - це правила формування низки конкретних повідомлень. Всі коди можуть бути порівняні між собою на базі загального коду, більш простого і всеосяжного. Код дозволяє проникнути на смисловий рівень культури, без знання коду культурний текст виявиться закритим. Культурні коди знаходяться всередині всіх мов культури, але знайти їх непросто - вони проявляють себе при переході з одного рівня сенсу на інший.

Найбільш універсальною знаковою системою є мова. До теперішнього часу склалася наступна загальноприйнята класифікація мов:

o природні мови, як основне й історично первинний засіб пізнання і комунікації (російський, французький, естонський, чеський і т. п.). Природні мови не мають автора, вони виникають і змінюються зовсім закономірно і незалежно від волі людей, скрізь там, де для цього в історичному розвитку народів створилися відповідні умови. Для них характерний безупинний процес зміни, асиміляції і відмирання. Зміна змісту слів і понять може бути зв'язане з різноманітними факторами, у тому числі і соціально-політичними. Словниковий запас людини в середньому 10-15 тисяч слів, частина з них - активні, котрі людина використовує, інша частина - пасивні, значення яких він розуміє, але не використовує сам;

o штучні мови - це мови науки, де значення фіксоване й існують строгі рамки використання: на відміну від повсякденного мовлення, наукова мова не допускає багатозначності, оскільки в науці необхідна гранична адекватність сприйняття. Наукове знання прагне уникнути невизначеності інформації, що може привести до неточностей і навіть помилок. До штучних мов відносяться і мови умовних сигналів, наприклад, абетка Морзе, дорожні знаки;

o вторинні мови (вторинні моделюючі системи) - це комунікаційні структури, надстраивающиеся над природно-мовним рівнем (міф, релігія, мистецтво).

Оскільки свідомість людини є свідомість мовне, усі види надбудованих над ним моделей можуть бути визначені як вторинні моделюючі системи.