ОНД-2

ОНД-2

1. З історії становлення науки про міжнародні відносини. 

Народження і становлення СМО тісно пов'язане з появою теорії міжнародних відносин. Британський вчений Едвард Карр в своїх роздумах про політичні події XX в. підкреслював, що до початка минулого століття міжнародні відносини були турботою професійних військових і кар'єрних дипломатів. Масштаби і катастрофічні наслідки військових дій 1914- 1918 рр. поклали початок широкої дискусії про проблеми війни і миру в науковому середовищі. Її результати, запліднити гуманітарну думку новими смислами, відклалися в теорію міжнародних відносин (ТМО), специфіковану розвиток якої триває майже 100 років.

У XX ст. наука про міжнародні відносини розвивалася в таких напрямках, як міжнародна безпека, міжнародна політекономія, доповнюючи в 1960-і рр. дослідженнями з міжнародних конфліктів і миротворчості. Багатогранність феномену привела до визнання того факту, що міжнародні відносини - явище соціальне, що перевершує рамки зовнішньополітичної діяльності держави, що вимагає вироблення соціологічних підходів до майбутнього, його людської справжності. Формування предметного поля ТМО зажадало обробки величезної кількості унікальних і важливих подій для людської історії.

Античні філософи в Європі, стародавні індійські і китайські автори, російські літописці приділяли велику увагу опису подій, в яких брали участь поліси, царства і князівства, вступаючи в зв'язку, пізніше іменовані міжнародними. Уже на рубежі I ст. до н.е і I ст. н.е. склався комплекс правил ведення міжнародних справ, яким навчалися правителі. У давньоіндійському трактаті того часу "Артхашастра, або наука політики" викладено "шість методів ведення зовнішньої політики"; умови, яких слід дотримуватися при укладанні світу, союзницькі відносини, веденні воєн, придбанні земель; класифіковані зовнішні і внутрішні загрози і т.д., що свідчить про існування ще більш ранніх джерел [2] . Ідеї давньогрецького історика Риму Полібія (доктрина рівноваги) і китайського стратега Сунь Цзи (стратегічна культура) донині знаходять застосування в міжнародній практиці. У ранньому середньовіччі (XII ст.) "Право народів па простір", в ході становлення якого і виникли європейські уявлення про феномен міжнародних відносин, визначалося захопленням земель, будівництвом міст і зведенням укріплень, війною, полоном, позбавленням волі, поверненням полонених, спілками та укладанням миру, перемир'ям, недоторканністю послів і заборонами на шлюб з іноземцями (Decretum Gratiani, ок. 1150 г.). Багато в чому з цієї причини теорія міжнародних відносин виділяє праці давньогрецького історика Фукідіда як основоположний джерело формування реалістичного підходу до розглянутого явища.

З його "Історії Пелопоннеської війни в восьми книгах" починається історія політичного реалізму, а з його афоризму: "місто - це люди, а не стіни" - людський вимір цивілізації, одним з центральних фактів якого є міжнародні відносини

Мислителі епохи Відродження і Нового часу фактично склали науковий фундамент міжнародних відносин. Поведінка держави через його функції в соціальній, політичній, правовій сферах та у зовнішньому середовищі описували Е. Ваттель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, І. Кант, К. Лангер, І. Бентам, всякий раз акцентуючи соціальний зміст нормотворчості.

У 1919 р в Уельському університеті була створена перша в Європі кафедра міжнародних відносин. Вона отримала назву "кафедра Вудро Вільсона", в честь одного з найвпливовіших політиків свого часу, який дотримувався ідеалістичного підходу до міжнародних відносин, що вірив в необхідність створення "світового уряду" для досягнення вічного миру між народами планети.

У Росії викладання міжнародних відносин прийняло спеціалізований характер на початку XX ст. У 1920 р було створено курси Народного комісаріату зовнішньої торгівлі і Народного комісаріату закордонних справ з підготовки радянських представників за кордоном, пізніше вони були перетворені в Вищу дипломатичну школу, в 1974 р - в Дипломатичну академію МЗС СРСР, потім - в Російську дипломатичну академію МЗС РФ. Навчання фахівців-міжнародників велося і на міжнародному факультеті МГУ, на базі якого в 1944 р був утворений Московський інститут міжнародних відносин - нині МГИМО - Університет МЗС РФ. З другої половини 1990-х рр. в ряді російських вузів з'явилися кафедри і спеціалізація з міжнародних наук, а в Московському державному університеті був створений перший в країні факультет світової політики.

Без малого за 100 років в Росії створено одне з найбільших наукових співтовариств в світі з міжнародних проблем, представники якого працюють в державних і приватних установах, академічних та освітніх інститутах, посольствах і міжнародних організаціях, розвивають теоретичні та практичні аспекти глобальної мережі міжнародних зв'язків.

2. Вітчизняні та зарубіжні центри дослідження міжнародних відносин і світової політики. 

Справжній прорив у методології міжнародних відносин зробила сучасна західна міжнародно-політична наука. Центром у дослідженні проблем світової політики і міжнародних відносин стали Сполучені Штати Америки. Міцні традиції мають також західноєвропейські держави, насамперед Франція, Велика Британія, Німеччина. Завдяки працям Г. Моргентау, Дж. Розенау, Р. Арона, К. Дойча, Д. Зінгера, М. Жирара, Б. Жак'є, М. Каплана, А. Уолферса, С. Хоффмана, А. Камінського та багатьох інших учених у суспільних науках міцно утвердився відносно самостійний напрям, який вивчає реалії міжнародного життя. Заслуговують на увагу праці польських учених таких, як Й. Кукулка, Ч. Мойсєвіч, В. Малєндовскі, які приділяють значну увагу й методологічним проблемам. Найвідомішими теоретиками міжнародних відносин серед російських учених є А. Торкунов і П. Циганков. Не стоять осторонь даної проблематики й українські вчені такі, як С. Віднянський, Л. Зашкільняк, Б. Канцелярук, О. Майборода, Г. Перепелиця, В. Трощинський, С. Троян та ін.

Аналітичні центри (також дослідницькі центри, мозкові центри, фабрики думок, дослідницькі осередки, осередки дослідження державної політики, англ. think tanks) — дослідницькі організації, які здійснюють дослідження та адвокацію в таких сферах як міжнародні відносини, політична стратегія, економіка, військові справи, екологія, культура. Більшість із них незалежними від держави і неприбутковими організаціями, проте серед них є і такі, що отримують державне фінансування або прибутки від консалтингової діяльності. Провідні аналітичні центри можуть чинити великий вплив на вироблення урядами політичних рішень.

Прикладами авторитетних аналітичних центрів є інститут Брукінгса, корпорація RAND, центр Вудро Вілсона, The Heritage Foundation, Chatham House, в Польщі — CASE, в Україні - Національний інститут стратегічних досліджень, центр Разумкова. Вперше словосполучення «Brain trust» вжив американський журналіст Аллен Уайт 21 березня 1903 року в своїй статті в журналі Saturday Evening Post). Крилатим вислів став після того, як інший американський журналіст Джеймс М. Кіран в газеті Нью-Йорк таймс опублікував статтю, назвавши «мозковим трестом» групи професорів-радників, які сприяли перемозі Франкліна Рузвельта на президентських виборах 1932 року. Після цього «мозковим трестом» стали іменувати ту саму групу радників і взагалі будь-яку спільноту експертів, що спільно розробляють нові проекти, які в свою чергу пропонують нові ідеї для пошуку способів вирішення поставлених завдань.

В США працює близько 1200 аналітичних центрів. При університетах працює майже 600 Think Tanks. Ще 600 є незалежними громадськими організаціями. Більшість найвпливовіших Think Tanks працюють у Вашингтоні. Засновниками і опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо, Інституту за підтримку демократії (National Endowment for Democracy), заснованого у 1983 р., — З. Бзежинський, М. Олбрайт. Найвпливовішими аналітичними центрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»), Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise), Інститут Брукінґс: Національний інститут передових досліджень, Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics), САТО-Institute, Інститут міста (The Urban Institute), Центр міжнародного приватного підприємництва (Center for International Private Enterprise (CIPE), Центр фундацій (The Foundation Center), Рада фундацій (Council of Foudations). Зважаючи на ту уніально важливу роль, яку відіграють ці Think tanks США, зупинемося на них докладніше.

Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є The Heritage Foundation («Спадщина»). Це стратегічний дослідницький інститут, що займається широким спектром питань громадської політики. Зокрема Heritage Foundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки, модель родини. Ідея інституту — побудувати статистичну модель суспільства і забезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає ряд аналітичних досліджень, з найвідоміших — щорічний «Index of Economic Freedom», «Мандат на лідерство» (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США).

Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослідження з реформування ринку та розвитку демократії. Бере участь у фінансування більш ніж 90 новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями досліджень в країнах пострадянського простору можуть бути «молодь і бізнес», «старопромислові регіони», «корупція і шляхи її подолання» тощо .

Інститут Брукінгс: Національний інститут передових досліджень. Поєднує академічні та громадські стратегії. Веде дослідження в галузі економіки, політики, законодавчої сфери та «третього сектору». Видає журнал накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію і розвиток Think Tanks у світі .

Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics) — приватний некомерційний незалежний дослідний інститут, створений для вивчення міжнародної економічної політики. Займається економічним аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням. Відома робота інституту «Запобігання апокаліпсису (дві Кореї)» .

САТО-Institute — одна з провідних дослідних неполітичних організацій у Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги, журнали, проводить конференції. Приклад доробку — книга «Глобальний капіталізм». Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін. організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнах пострадянського простору. Позиція САТО — менше опікати «нові демократії» на теренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Україні — The Ukrainian Center for Independent Political Research (1991).

RAND Corporation («Research ANd Development») — американський аналітичний центр, досліджує головним чином проблеми дотичні до Збройних Сил США. Заснований 14 травня 1948 року в Санта Моніка (Каліфорнія).

Чехія. В Чеській Республіці можна виділити 12 найкрупніших аналітичних центри: Громадянський інститут, клуб «Медіато», Фонд «Патріє», Центр підтримки демократії та вільного підприємництва — зосереджуються на питаннях демократизації суспільства та економічного розвитку; Інститут економіки АН Чеської Республіки, Ліберальний інститут, Центр економічних досліджень і післявузівської освіти при Карловому університеті, Центр ліберальних досліджень, Чеський інститут прикладної економіки — на питаннях економічного розвитку, Інститут природоохоронної політики та Центр природоохоронних досліджень — розробляють екологічні проблеми, а Інститут міжнародних відносин (Чехія) — проблеми безпеки. Всі Think tanks знаходяться в Празі, і тільки Центр природоохоронних досліджень — в Деціні.

Польща. В цій країні працює близько 10 відомих у світі недержавних «мозкових центрів». Це — Інститут досліджень основ демократії, Інститут польської політики, Інститут приватного підприємництва і демократії, Міжнародний центр розвитку демократії, Фонд підтримки місцевої демократії, Гданський інститут ринкової економіки, Дослідницький центр ім. Адама Сміта, Фонд CASE — Центр соціальних та економічних досліджень, Інститут сталого розвитку та ін. Всі ці організації окрім Гданського інституту розташовані у Варшаві.

Європейський форум (Forum Europejskie) — незалежний студентський аналітичний центр при Європейському Центрі Варшавського Університету. Займається дослідженням міжнародної та внутрішньої політики Європейського Союзу, її впливу на ситуацію в країнах-членах та зв'язку з партнерськими державами (США, країни Східного Партнерства і тд.).

Інститут досліджень основ демократії засновано в 1995 р. Сфера досліджень: політичні партії в нових демократичних державах, ставлення до демократії та ринкової економіки, родинні цінності та структура сім'ї. Інститут є приватною некомерційною організацією, яка ставить собі за мету вивчення філософських, історичних, соціальних, політичних і культурних передумов виникнення і функціонування демократичних систем у сучасному суспільстві.

Інститут польської політики — незалежна некомерційна установа, заснована у 1992 р, метою якої є публікації про розбудову демократії, зокрема з тематики сучасної історії та національних конфліктів в Україні, Білорусі, Росії, Румунії, Естонії, а також з питань економіки та соціального захисту в Польщі, самоврядування в Польщі та Німеччині.

Інститут приватного підприємництва і демократії (1993) — незалежна фундація, яка досліджує розвиток приватного сектора в Польщі. Інститут ініціює внесення поправок до існуючого законодавства, розробляє стандарти економічних відносин, бере участь в громадських обговореннях. Інститут організує національні та міжнародні брифінги, конференції длта семінари для політиків і журналістів.

Міжнародний центр розвитку демократії (МЦРД) заснований у 1992 р спільно Ягеллонським університетом та Економічною академією і працює в напрямках: європейські та східні дослідження, дослідження питань безпеки, громадянське суспільство. До складу Центру входить Інститут стратегічних досліджень. Дослідження стосуються ЄС, НАТО, питань громадянського суспільства, ринкової економіки, конституції. При МЦРД створена Депозитна бібліотека Ради Європи — відділ Європейської бібліотеки.

Фонд підтримки місцевої демократії працює з 1989 р. Основні напрямки діяльності — розвиток громадського самоврядування, підтримка місцевих органів влади та місцевих адміністрацій, місцеве самоврядування. Фонд підтримує розвиток демократії в країнах Східної Європи, зокрема в Україні, Білорусі, Литві, Румунії та країнах СНД.

Аналітичні центри України. Ядром українських Think Tanks виступає Київ. Понад два десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, НАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій.

Серед аналітичних структур України є: Центр політичних студій та аналітики "Ейдос", Агентство Стратегічних Досліджень , Асоціація молодих українських політологів і політиків (АМУПП),Атлантична Радау України (АРУ),Всеукраїнська експертна мережа (ВЕМ).

Інститут демократії ім. Пилипа Орлика утворений в 1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем: дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування, громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національних меншин, охорони довкілля.

Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва (ІЄАП),Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Інститут Політичної Інформації, Інститут суспільно-економічних досліджень

Інститут трансформації суспільства (ІТС, інститут О. Соскіна) — засновано в 1994 р. Провадить дослідження в галузі економічних реформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управління і національної безпеки, геополітики.

Київський центр політичних досліджень і конфліктології (КЦПДК) — незалежна неурядова неприбуткова експертно-аналітична організація. Напрямок діяльності Центру — дослідження процесів трансформації українського суспільства і державних інститутів у період переходу від тоталітаризму до демократії.

Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) — заснований в 1993 р. Мета діяльності центру — сприяння розвитку демократичного суспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграції України. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвитку та оцінку можливих ризиків.

Політологічний центр "Генеза" у Львові,Товариство зовнішньої політики України (ТЗПУ),Український інститут публічної політики (УІПП), Український незалежний центр політичних досліджень (УНЦПД); Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», Центр дослідження суспільства, Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД),Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ).

Центр політико-правових реформ (ЦППР) — утворений у 1996 році для сприяння проведення реформ у політичній та правовій сферах з метою утвердження в Україні верховенства права та належного урядування. ЦППР здійснює дослідження щодо інституційної організації держави у таких напрямках: конституційний лад, публічна адміністрація, судівництво, кримінальна юстиція, доступ до публічної інформації та електронне урядування. ЦППР об'єднує провідних експертів з питань публічного права.

Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД) — неприбуткова громадська організація. Здійснює дослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально-економічний розвиток України; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішня політика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна і регіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об'єднав експертів у галузях історії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин, економіки, енергетики та воєнної безпеки. Цілі УЦЕПД: розробка моделей соціально-економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприяння конструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічно необтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодії держави і суспільства, обґрунтованості державних рішень, результативності власної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці з міжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальних проблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції.

Центр стратегічних досліджень (ЦСД), Фінансування просунутих українських Think tanks, як і в Польщі та Чехії в основному зовнішнє. Наведемо деякі приклади окремих українських «мозкових центрів», які зараз успішно працюють.

Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» – аналітична організація, заснована в 1992 році, метою діяльності якої є розбудова української держави, а саме її інтеграція в європейські та євроатлантичні структури.

4. Поняття інформаційного джерела, джерела та літератури.

Джерело наукової інформації - це будь-яке джерело, в якому наявна інформація з обраної теми. Всі джерела умовно поділяються на первинні і вторинні. До первинних належать А) неперіодичні видання (книги та брошури) - монографії; - статті; - збірники документів; - науково-популярні видання; - матеріали наукових конференцій; - офіційні видання. Б) Періодичні видання - журнали; - газети. В) Видання, що продовжуються - бюлетені; - вісті - серійні збірники - вчені записки 2. Неопубліковані: - звітна науково-технічна документація - дисертації - депоновані рукописи - попередні публікації - технологічні інструкції - архівні документи - інші До вторинних належать: А) Інформаційні видання - сигнальна інформація - реферативні журнали -експрес-інформація -бібліографічні картки - огляди (реферативні та аналітичні Б) Довідкова література - енциклопедії (загальні та галузеві); - довідкові видання - словники (енциклопедичні, тематичні, тлумачні, термінологічні, дво – та багатомовні) В) каталоги та картотеки - основні (абетковий, систематичний, предметний) - допоміжний (абетковий, тематичний за видами видань) Г) бібліографічні видання - періодичні - неперіодичні Найважливішим джерелом наукової інформації є документ. Документ - (від латинського слова documentum - свідоцтво) - інформація, зафіксована спеціальним чином на матеріальному носії, забезпечена реквізитами, що дозволяють ідентифікувати документ в процесі його обробки, пошуку, використання та зберігання. У широкому сенсі документ служить засобом закріплення і передачі інформації, знань, духовних і матеріальних досягнень людського суспільства.

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організацій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжособистісні джерела та опосередковані джерела.

Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособисті контакти представників зовнішньої політики, відомств, керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дип­ломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках міжнародних форумів (організацій). Спеціальні структури використовують для одержання конфіденційної інформаціії.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інфор­мації та суб'єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової комунікації, електронні засоби ко­мунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це органи державної влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), си­лові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітич­ні структури із окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці, демографічні відомст­ва, промислові концерни (представництва), окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації.

Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та рухи, політичні партії, політичні структури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні цен­три, які створюють суб'єктивні оціночні прогнози.

Офіційні і неофіційні джерела поділяються на:

- джерела загального характеру. Це — політичні, еко­номічні, військові джерела інформації, які використовують­ся для оцінки економічного та політичного потенціалу дер­жави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств;

• джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання та прогнозування окремих стратегій та економічних кроків;

• джерела персональної інформації, які особливо важливі для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів (підслуховування, стеження).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні.

Усе інформаційне середовище поділяють на три типи джерел інформації:

- людина;

- документ;

- предметно-речове середовище.

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Використання цих знань на практиці може розкрити велику за обсягом та цікаву інформацію з галузі знань і власного досвіду.

Поняття «документ» використовують нині у двох значеннях: а) документ — матеріальний носій запису із зафіксованою на ньому інформацією для передавання її в часі і просторі; б) документ — юридично закріплений папір, що засвідчує за його власником право на що-небудь, засвідчує будь-який факт. Під предметно-речовим середовищем розуміють наше з вами оточення. Предмети та речі інколи можуть розповісти не менше, ніж людина.

розрізняють такі найпоширеніші способи пошуку інформації:

- вивчення бібліотечного каталогу;

- за допомогою пошукових систем в Інтернеті;

- у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій (у них після

- статті на визначені теми подається список літератури);

- комунікативний — можливість отримати необхідну консультацію вчителя, фахівця з тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає бібліотеки, Український інститут науково-технічної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут проблем реєстрації інформації НА Н України, служби науково-технічної інформації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ. Найдоступнішими для дослідників є, звичайно, бібліотечні каталоги. Систематичний каталог як інформаційно-пошукова система дає змогу швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці книги з тієї галузі знань, яка певних показників, що є об'єктами збереження, обробки і передавання й використовуються в процесі аналізу певних (економічних, технологічних, політичних та ін.) процесів, об'єктів чи явищ, які цікавить дослідника.

Джерело (документ) — писемна пам'ятка, документ, на основі якого будується наукове дослідження, носій інформації (книга, стаття, сайт), що містить важливу інформацію з теми статті.

Посилання на джерела необхідні для:

· подальшого ознайомлення з темою; · перевірки неоднозначних тез (зокрема якщо є підозра у вандалізмі);

· мінімізації суперечок між авторами;

· підвищення загального рівня довіри до Вікіпедії;

· уникнення звинувачень у плагіаті та крадіжках інтелектуальної власності.

3. Вітчизняні та зарубіжні видання, (інтернет-ресурси) з міжнародних відносин і світової політики. Пошук інформації в системі Інтернет. 

5. Принципи збору інформаційного матеріалу. Засоби та методи пошуку інформаційних джерел. 

Основним засобом передачі наукової інформації у часі і просторі був і продовжує залишатися письмовий документ. Така система наукової зв'язку існує з моменту виникнення науки і в цілому успішно виконує свою функцію. Інформаційним пошуком називається деяка послідовність операцій, що виконуються з метою відшукання документів, що містять певну інформацію (з подальшою видачею самих документів або їх копій), або з метою видачі фактичних даних, що представляють собою відповіді на дані питання. Спонукальна причина інформаційного пошуку - інформаційна потреба, виражена у формі інформаційного запиту. Об'єктами інформаційного пошуку можуть бути документи, відомості про їх наявність та (або) місцезнаходження, фактографічна інформація. Умовно інформаційний пошук ділиться на чотири основних види: бібліографічний, документальний, фактографічний і аналітичний. Необхідно мати на увазі, що вони тісно взаємопов'язані між собою. Наприклад, щоб знайти інформаційне джерело (документ або видання), треба знати певну сукупність бібліографічних даних (фактів), що характеризують його, що відрізняють від багатьох інших: хоча б від написаних тим же автором, на одну і ту ж тему і т. д. Отже, потрібно спочатку здійснити бібліографічний пошук. І, навпаки, щоб провести фактографічний пошук в якій-небудь галузі знань або практики, потрібно спочатку знайти ті літературні джерела (документи, видання), в яких можуть бути цікаві для нас факти. Тому спочатку треба провести бібліографічний та документальний пошук. З проблемою інформаційного пошуку передусім зіткнулися бібліотекарі. Система каталогів відображає бібліотечний книжковий фонд в різних аспектах в залежності від спеціалізації бібліотеки. Каталоги бувають карткові (традиційні) та електронні. Електронний каталог поєднав в собі функції декількох традиційних каталогів: алфавітного, систематичного, предметного, надаючи користувачеві можливість вести багатоаспектний пошук, отримувати інформацію про різні види документів. Потрібну наукову інформацію дослідник отримує в бібліотеках та органах науково-технічної інформації. Для опрацювання джерел з обраної теми використовують інформаційно-пошуковий апарат бібліотеки. У бібліотеках застосовується інформаційно-пошукова мова (ІПМ) бібліотечно-бібліографічного типу: універсальна десяткова класифікація (УДК) і бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК). ББК (Бібліотечно-бібліографічна класифікація), широко використовується в усьому світі для систематизації творів науки, літератури і мистецтва, періодичного друку, різних видів документів і організації картотек. З їх допомогою можна самостійно визначити індекс (шифр) для власної наукової роботи. ББК – це інформаційно-кумулятивна система, відповідно індексованих понять та значень, базована на класифікації наук. За класифікацією ББК науки розташовуються в певній послідовності. Основна таблиця класифікації визначає області знань: природничі, прикладні, суспільні та гуманітарні науки, а також літературу універсального змісту. Крім того, основні таблиці ББК відображають розподіл цілого на частини: родових понять — на видові, структури — на складові її елементи, де індекси отримують своє значення.