Релігія давніх слов'ян

Релігія давніх слов'ян

Релігійні уявлення слов'ян-праукраїнців еволюціонували так само, як і в інших давніх народів. Історична література свідчить про те, що вже у IX ст. вздовж середньої течії Дніпра жили поляни, на лівобережжі Дніпра і берегах Десни — сіверяни, на узбережжі Бугу — бужани, навколо річки Дністер — уличі, між Бугом і Прутом — тиверці, біля берегів цих та інших річок проживали ще кривичі, ільменці, радимичі та ін. їхній світогляд релігієзнавство визначає як сукупність антропоморфного анімізму, тотемізму і магії. Підставами для таких визначень є як давні літературні джерела, так і пережитки ранніх народних вірувань у народів сучасних України, Білорусі, Росії.

Документи підтверджують, що у світовідчутті та світорозумінні праслов'ян усі явища природи (неживі предмети, представники рослинного і тваринного світу, природні явища) "жили" таким самим життям, як і людина. Вони уявляли їх здатними відчувати, наділяли властивостями боротися за своє існування подібно людині. Для світогляду праукраїнців не було суттєвих відмінностей між людиною та іншими представниками живої природи. Вважалося за можливе народження одного виду живих істот від іншого. Навіть сьогодні в українських казках можна прочитати, що вовк зніс яйця, свиня їх висиділа, а вилупилися з них три пари волів і бугай.

Наші пращури поклонялися й лісу, бо там, на їх думку, живе лісовик; воді, оскільки в ній живе водяник; полю, тому що в ньому хазяйнує польовик. Вони поклонялися також дереву, дотик до якого вважався цілющим, приносили йому в жертву хліб, сіль, яйця, прикрашали як живу істоту стрічками, нитками тощо. Поклонялись і померлим. Праукраїнці, як і інші стародавні народи, вважали померлих живими, але наділяли їх властивостями, що робили їх небезпечними. Але мрець може і допомогти своєю силою: відкрити людині скарб, зцілити від хвороби, зарадити лиху.

З часом анімістичні, тотемістичні і магічні вірування еволюціонували у праукраїнців до культів і міфів. Перш за все це були землеробські культи у придніпровців, переважно полян, і спеціальні культи військово-купецької аристократії.

Основна особливість землеробської дохристиянської релігії полягала у домінуванні в ній практики магії і культу над міфологією; практика була багатою і відзначалась суворим традиційним ритуалом, міфологія ж, навпаки, мала безсистемний, уривчастий характер. Міфологічна систематизація відбулася лише за християнської епохи, коли розмиті, неоформлені образи божеств були конкретизовані, отримали імена.

Культи військово-купецької аристократії праукраїнців мали переважно міське походження. Вони присвячувались богам з власними іменами і зображеннями, тобто ідолам. Ідол вважався не просто зображенням божества, але також його вмістилищем. Ідоли — це вже не звичайні фетиші, що їх періодично виробляють і викидають, а постійні та вимогливі боги.

Літописи свідчать про ідолів двох богів — Перуна і Велеса(бога скотарства). Перун — це блискавка, таким є первісне значення цього імені. Він же — бог-воїн, Бог — покровитель військових і торгівців. Кияни звертались до Перуна з проханням про допомогу під час захисту від нападів ворога. Отже, слов'яни шанували Перуна, як греки Зевса, а римляни Юпітера. Вплив візантійських вірувань простежується й у ставленні до інших богів: бога Сонця — Дажбога, вогню — Сварога, вітру — Стрибога. Загалом, слов'янський пантеон мав такий вигляд:

Авсень (Овсень) — бог зміни пір року і початку весни та осені;

Белбог — бог світла, добра, вдачі, щастя;

Берегиня — велика богиня, мати всього існуючого;

Велес (Волос) — син Сварога, бог скотарства, уособлення господарської мудрості;

Денниця — старший син Сварога;

Догода — бог тихого вітру і ясної погоди;

Додола — богиня літа і молодості;

Зевана — богиня звірів і мисливства;

Золота баба — богиня тиші і спокою, домашнього статку;

Карачун — підземний бог, повелитель морозів;

Купало — бог літа, плодових дерев і літніх квітів;

Лада — дружина Сварога, богиня краси, кохання і шлюбу;

Лель — бог кохання;

Магура (Перуниця) — покровителька воїнів;

Морена — богиня смерті;

Ніян — бог покарань;

Озем — бог підземного царства;

П'ятниця — покровителька померлих;

Род — бог-творець видимого і невидимого світу;

Святобор — бог лісів, покровитель мисливства;

Триглава — богиня землі;

Ярило — бог кохання і веселощів;

Культ міських богів зумовив не тільки спорудження їхніх зображень (ідолів), а й будівництво цілих споруд — святинь. їх створювали під відкритим небом, оточували частоколом, у центрі ставили високий стовп з людським обличчям головного бога, а навколо — стовпи з його "дружинами" і "дочками".

Такими були особливості вірувань праукраїнців перед прийняттям Київською Руссю християнства.