
- •Розділ 8 екологічна безпека літосфери
- •8.1. Забруднення літосфери
- •8.2. Поведінка забруднень у літосфері та вплив їх на здоров’я людини
- •8.3. Бережливе ставлення до надр і земної поверхні
- •8.4. Контроль і управління якістю ґрунтів
- •8.5. Охорона ландшафтів
- •Розділ 9 раціональне природокористування та ресурсозбереження
- •9.1. Антропогенний ресурсний цикл
- •9.2. Безвідходні та маловідходні технології
- •9.3. Раціональне використання водних ресурсів
- •9.4. Рекуперація і утилізація відходів та комплексна переробка сировини
- •9.5. Розробка нових технологічних процесів
- •9.6. Територіально-виробничі комплекси
- •9.7. Раціональне використання енергоресурсів
- •9.8. Раціональне використання фітоценозів
- •9.9. Раціональне використання зооценозів
- •9.10. Раціональне використання земельних ресурсів
- •9.11. Заповідна справа і міжнародне співробітництво
- •9.12. Оптимізація взаємовідносин людини і біосфери
- •9.13. Перспективні напрями раціонального природокористування
- •Розділ 10 екологічна безпека людини
- •10.1. Зміст предмета «екологія людини»
- •10.2. Вплив навколишнього природного середовища на здоров’я людей
- •10.3. Негативний вплив на людство антропогенних порушень біосфери
- •10.4. Харчування людини і нормування якості харчових продуктів
- •Вода і харчові продукти
- •Забруднення харчової сировини й продуктів
- •Критерії якості та гдк харчових продуктів
- •10.5. Вплив забруднювальних речовин на організм людини
- •10.6. Екологічно безпечні продукти харчування
- •Профілактика радіоактивного забруднення харчових продуктів
- •10.7. Раціональне харчування
- •Деяких продуктах
- •Харчування в умовах радіаційного забруднення
- •10.8. Методи виведення шкідливих речовин з організму людини
- •10.9. Тютюновий нікотин, алкоголь, наркотики і снід – «ядерна бомба» сповільненої дії
- •Алкоголь
- •Наркотики
- •Синдром набутої імунної недостатності (снід)
- •Розділ 11 еколого-економічні аспекти раціонального природокористування
- •11.1. Еволюція економічних принципів природокористування
- •11.2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування
- •11.3. Оцінка природних ресурсів
- •11.4. Платежі за забруднення довкілля
- •Залежно від їх концентрації
- •Автомобільним транспортом
- •Розділ 12 новітні напрями прикладної екології
- •12.1. Екологія міських екосистем
- •12.2. Екологія радіаційно забруднених екосистем
- •12.3. Еколопчні проблеми космосу
- •12.4. Екологічні проблеми військово-промислового комплексу
- •Розділ 13 організаційна і правова системи управління екологічною безпекою довкілля
- •13.1. Правова система управління
- •13.2. Правова відповідальність за екологічні злочини
- •13.3. Організаційна система управління
- •13.4. Екологічна освіта і виховання
- •13.5. Екологічний менеджмент
- •13.6. Екологічний аудит і експертиза
- •13.7. Екологічний маркетинг
- •13.8. Екологічна паспортизація підприємств
- •13.9. Екологізація виробництва і «зелені» технології
- •Розділ 14
- •14.2. Стратегія і тактика розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу
- •14.3. Утилізація та перероблення промислових відходів
- •14.4. Екологічні аспекти військово-промислового комплексу
- •14.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •Земельні ресурси
- •Водні ресурси
- •Корисні копалини
- •Атмосферне повітря
- •Ресурси флори й фауни, рекреаційна та заповідна справа
- •14.6. Екологічна конверсія антропогенної діяльності
- •Список рекомендованої літератури
- •Розділ 1
- •Розділ 10
- •Розділ 11
- •14.1. Основні пріоритети навколишнього природного середовища
9.5. Розробка нових технологічних процесів
Такі процеси вже існують у багатьох галузях промисловості, причому вони характеризуються мінімальною кількістю технологічних стадій і поєднанням операцій. Так, у чорній металургії розроблено метод прямого добування заліза безпосередньо відновленням рудних концентратів воднем або синтез-газом (сумішшю водню з оксидом карбону (II)). При цьому вилучено стадії доменної плавки, а також виробництва коксу й агломерату. У виробництві сталі за цією технологією прямого відновлення в 2-3 рази зменшуються витрати води та утворення стічних вод і значно зменшуються викиди пилу й оксиду сульфуру (IV), а також інших домішок.
Ось
уже понад 100 років соду виробляють за
методом Сольве, згідно з яким аміачний
розсіл, отриманий насиченням розчину
кухонної солі аміаком, карбонізують
оксидом карбону (IV)
за схемою
NaCl + NH3 + СО2 + Н2О = NaHCO3 + NH4Cl.
З осаду гідрогенкарбонату натрію після фільтрування та прожарювання добувають кальциновану соду за схемою
2NaHCO3 = Na2CO3 + СО2 + Н2О.
З фільтрату, що являє собою розчин хлориду амонію, після обробки вапняним молоком регенерують аміак, який повертається у виробництво:
2NH4Cl + Са(ОН)2 = 2NH3 + СаСl2 + 2Н2О.
Відходом цього виробництва є дистилерна рідина – суспензія розчинних сполук у розчині хлоридів кальцію і натрію. На 1 т соди утворюється 1 т хлориду кальцію і 0,5 т хлориду натрію, а загальна кількість відходів содового виробництва становить 2000 млн м3 щороку.
В Японії запропонували два варіанти вдосконалення технології Сольве:
не здійснювати взагалі регенерацію аміаку, а використовувати хлорид амонію як добриво;
регенерувати аміак за допомогою гідроксиду магнію:
2NH4Cl + Mg(OH)2 = 2NH3 + MgCl2 + 2H2O.
У цьому разі хлорид магнію можна переробити на корисні продукти: металічний магній, оксид магнію та хлоридну кислоту.
Досліджуються нові процеси добування зв’язаного азоту (плазмо-хімічний метод), а також аміаку за допомогою ізопропілату титану. Проте ці процеси поки що не можуть замінити синтез аміаку з водню й азоту.
У хімічній промисловості здійснюється значна інтенсифікація виробничих процесів, створюються агрегати високої одиничної потужності, впроваджуються енерготехнологічні процеси, які широко використовуються у виробництві синтетичного аміаку. Потужність установок для синтезу аміаку зросла в 20 разів, і проектуються агрегати ще вдвічі потужніші. При цьому витрати енергії зменшилися з 1200 до 40 кВт ∙ год на одиницю зв’язаного азоту, витрати свіжої води – з 32 до 8 м3/т, витрати оборотної води – з 500-550 до 50-100 м3/т.
9.6. Територіально-виробничі комплекси
Одним з істотних напрямів зменшення витрат сировини і енергії, а також розсіюваних відходів виробництва є створення територіально-виробничих комплексів (ТВК) з метою організації комплексної переробки сировини. У ТВК здійснюється кооперування окремих підприємств, коли відходи одного з них є сировиною для іншого. Вже нині золо-шлакові відходи теплових електростанцій використовують для виробництва будівельних матеріалів як наповнювачі для бетону, силікатної цегли тощо. Розроблено технологію перероблення червоних шламів глиноземного виробництва з високим вмістом заліза. З них запропоновано виготовляти коагулянти, вилучати рідкісноземельні елементи, глинозем та виплавляти чавун.
З доменних шлаків пропонують виробляти шлакоситал – скло-кристалічний матеріал з хорошими фізико-хімічними властивостями. На основі доменних шлаків щороку виробляють понад 30 млн т шлакопортландцементу. Такі металургійні заводи, як «Азовсталь», Дніпропетровський ім. Петровського та інші перейшли на повне використання шлаків.
У багатьох регіонах нашої країни формуються територіально-виробничі комплекси, діяльність яких спрямована на збалансування виробничих технологічних потоків та вдосконалення територіальної структури виробництв. Особливо велике значення має збалансування структури виробництв для сформованих індустріальних центрів (Донбас, Придніпров’я) у зв’язку з перебудовою економіки на ринкові відносини і пов’язаною з цим реструктуризацією промисловості.