Глава 15 Позов

§ 1. Поняття позову

Конституція України, проголошуючи права і свободи фізич­них осіб, юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст. ст. 8, 55, 124).

Законодавчо забезпечено право кожної особи в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх по­рушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК).

У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч. 2 ст. 3 ЦПК).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК недійсною є відмова від можливості звернення до суду за захистом від права на звернення до суду за будь-якими вимогами, що виникли або можуть виникнути із певних правовідносин на підставі конкретного договору. Сторона може відмовитися в суді від захисту своїх прав шляхом відмови від полону, визнання позову, укладення мирової угоди, передання спору на вирішення третейського суду.

Діяльність сулу щодо захисту порушених прав, свобод та ін­тересів здійснюється в різних процесуальних формах, основною з яких е позовна форма (позовне провадження).

Справи щодо спорів, які виникають із цивільних, сімейних, тру­дових та інших правовідносин, прийнято називати позовними.

Позовне провадження характеризується такими ознаками: 1) між сторонами наявний матеріально-правовий спір; 2) спір стосується не лише фактичних обставин справи, а й самого правовідношення; 3) вимога до суду про судовий захист офор­мляється у формі позовної заяви.

У процесуальній літературі питання про поняття позову є дискусійним. Деякі автори вказують, що позовом у цивільному процесуальному праві називають звернення до суду першої інс­танції з вимогою про захист спірного цивільного суб'єктивного права або інтересу, що охороняється законом (К. Юдельсон, К Комкаров. В. Семенов, Н. Масленнікова).

Інші автори вирізняють: а) позов у матеріально-правовому розумінні (така, що ґрунтується на цивільному праві та звернена через суд матеріально-правова претензія позивача до відповіда­ча); б) позов у процесуальному розумінні (звернена до суду ви­мога про захист суб'єктивного цивільного права або про визнання наявності чи відсутності певного цивільного правовідношення) (С. Абрамов, П. Єлисейкін, М. Гурвич).

Третій напрям представляють А. Клейнман, А. Доброволь- ськии, С. Іванова, Є. Пушкар, В. Тертишников, М. Штефан. На їх думку, позов становить собою єдине поняття, але має два аспекти — матеріально-правовий та процесуально-правовий: матеріально-правовий аспект позову — претензія позивача до відповідача, а процесуально-правовий аспект позову — вимога до суду про захист права.

На нашу думку, єдине поняття позову уявляється більш правиль­ним. Даючи відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає відповідь і на звернення позивача до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Матеріально-правова вимога стає позовом, якщо вона звернена до суду, тому суть позову може бути правильно визначена з ура­хуванням нерозривної єдності двох аспектів. Вимога, адресована суду щодо розгляду та вирішення спору про право характеризує процесуальний аспект позову. Друга вимога є матеріально-правовим аспектом позову — вимога позивача до відповідача про відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного права.

Отже, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.