
- •Амебна дизентерія свиней.
- •Анаплазмоз худоби.
- •Аскаридіоз та гетеракідоз птахів. Аскаридіоз
- •Гетеракоз
- •Аскаридоз (аскароз) свиней.
- •Бабезіоз коней.
- •Бабезіоз собак.
- •Бабезіози худоби.
- •Балантидіоз свиней.
- •Балантидіоз свиней
- •Визначення та зміст глобальної паразитології.
- •Вплив паразитів на організм хазяїна.
- •Гастрофільоз коней.
- •Гельмінтологічні методи дослідження об’єктів довкілля.
- •Гематопіноз свиней.
- •Гіардіоз (лямбліоз) м’ясоїдних.
- •Гіпобоскоз коней.
- •Гістомоноз птахів.
- •Демодекоз собак.
- •Демодекоз худоби.
- •Дипілідіоз м’ясоїдних.
- •Дирофіляріоз собак.
- •Дифілоботріоз м’ясоїдних.
- •Дрепанідотеніоз гусей
- •Езофагостомоз свиней.
- •Еймеріоз худоби.
- •Еймеріоз, ізоспороз свиней.
- •Енцефалітозооноз кролів.
- •Естроз овець.
- •Ехінококоз ларвальний.
- •Ізоспороз м’ясоїдних
- •Криптоспоридіоз жуйних.
- •Лабораторні методи діагностики акарозів.
- •Вітальні методи виявлення коростяних кліщів
- •Мортальні методи виявлення коростяних кліщів
- •Лабораторні методи діагностики гельмінтозів.
- •Гельмінтоовоскопія
- •Гельмінтоларвоскопія
- •Лабораторні методи діагностики протозоозів.
- •Лейкоцитозооз птахів.
- •Лістрофороз кролів.
- •Макраканторинхоз свиней
- •Опісторхоз м’ясоїдних.
- •Парафілярози тварин.
- •Поліморфоз та філікольоз птахів.
- •Простогонімоз птахів
- •Псороптози тварин.
- •Ринестроз коней.
- •Саркоцистоз худоби
- •Саркоцистози м’ясоїдних.
- •Сингамоз птахів
- •Сирингофільоз птахів.
- •Сучасні антипротозойні лікувальні препарати та лікоопірність паразитів.
- •Сучасні лікувальні препарати за гельмінтозів та лікоопірність паразитів.
- •Сучасні лікувальні препарати за ектопаразитозів та лікоопірність паразитів.
- •Сучасні методи дослідження проміжних та резервуарних хазяїв.
- •Тейлеріози жуйних.
- •Токсоплазмоз м’ясоїдних
- •Трипаносомоз однокопитних.
- •Трихінельози – зооантропонози (діагностика).
- •Трихуроз свиней.
- •Хейлетіоз кролів.
- •Хоріоптози тварин.
- •58. Цистицеркоз бовісний.
- •Цистицеркоз целюлозний.
Дипілідіоз м’ясоїдних.
Хвороба спричинюється стьожковими червами Dipylidium caninum родини Dilepididae підряду Hymenolepidata. Гельмінти локалізуються в тонких кишках собак, котів, хутрових звірів, диких м’ясоїдних, а також людини.
Збудник. D. caninum (огірковий ціп’як) — цестода біло-жовтого кольору, завдовжки 40 – 70 см, завширшки 2 – 3 мм. Сколекс невеликих розмірів, з
чотирма присосками та хоботком, озброєним чотирма – п’ятьма рядами дрібних гачків.
Статеві органи подвійні, відкриваються по краях тіла. Зрілі членики подібні до насіння огірка. В них матка розпадається на округлі капсули (кокони). В коконі налічується близько 20 дрібних яєць сірого кольору.
Всередині яйця знаходиться зародок (онкосфера), який має 6 гачків.
Цикл розвитку. Збудник — біогельмінт. Його розвиток здійснюється за допомогою проміжних хазяїв: бліх (Ctenocephalides canis, C. felis, Pulex irritans) та волосоїдів (Trichodectes canis).
Дефінітивні хазяї виділяють з фекаліями зрілі членики, у кожному з яких налічується близько 3000 яєць. Вони потрапляють на підлогу, підстилку, шерсть тварин, де заковтуються личинками бліх та волосоїдів. У їхньому шлунку й кишках з яєць виходять онкосфери. Личинки огіркового ціп’яка починають розвиватися в тілі лялечки, однак інвазійна стадія (цистицеркоїд) формується лише в організмі дорослих проміжних хазяїв. У організмі однієї блохи може паразитувати до 50 цистицеркоїдів. Їх розвиток триває близько 50 діб.
Дефінітивні хазяї заражаються при заковтуванні імагінальних стадій бліх та волосоїдів, інвазованих цистицеркоїдами огіркового ціп’яка. Статевозрілими цестоди стають через три тижні. Тривалість їх життя — кілька місяців.
Епізоотологічні дані. Це досить поширена хвороба м’ясоїдних тварин. На дипілідіоз хворіють собаки й коти в будь-яку пору року, проте влітку екстенсивність та інтенсивність інвазії значно вищі. Інтенсивність інвазії у
міських свійських м’ясоїдних вища, ніж у сільських та диких тварин, і може
досягати 300 і більше особин.
Патогенез та імунітет. Дорослі гельмінти малопатогенні. Паразитування кількох сотень цестод тварини можуть переносити без прояву клінічних ознак. Збудники механічно діють на слизову оболонку тонких кишок, спричинюють порушення секреторно-моторної функції травного каналу. З часом відбувається десквамація і атрофія ворсинок порожньої кишки. Накопичення паразитичних червів у кишках призводить до утруднення просування корму. Виникає вторинний токсикоз, порушується травлення. Іноді спостерігаються нервові порушення. Членики, що затримуються в ділянці ануса хворої тварини, під час її активного переміщення спричинюють свербіж.
Імунітет вивчений недостатньо.
Клінічні ознаки залежать від інтенсивності інвазії. У разі слабкої інвазії хвороба має безсимптомний перебіг. При сильному ураженні (сотні гельмінтів у однієї тварини) спостерігаються зниження апетиту, пригнічення, виснаження, пронос, блювання, іноді спотворений апетит. Порушується координація рухів, з’являються судоми.
Патологоанатомічні зміни. Труп виснажений, слизові оболонки бліді. Характерною ознакою хвороби є катарально-геморагічне запалення тонких кишок.
Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі виявлення у фекаліях члеників, які нагадують насіння огірка. Для знаходження окремих
коконів фекалії досліджують за методом Фюллеборна. Точний діагноз установлюють при розтині трупів. Звертають увагу на патологоанатомічні зміни та наявність у тонких кишках збудників хвороби.
З метою виявлення цистицеркоїдів компресорним методом досліджують імаго бліх та волосоїдів. Інвазійні личинки мають мікроскопічні розміри. Передня частина їхнього тіла розширена, задня — витягнута.
Лікування. Найефективнішим є використання препаратів, що містять празиквантел, та його комбінацій. Можна застосовувати бунамідин.
Профілактика та заходи боротьби. У розплідниках, заповідниках і домашніх умовах стежать за ветеринарно-санітарним станом утримання м’ясоїдних тварин та хутрових звірів.
З метою профілактики дипілідіозу слід здійснювати заходи, спрямовані на знищення бліх і волосоїдів на різних стадіях їх розвитку за допомогою інсектицидів.