
- •6.Віруси грипу: антигенні властивості. Проблеми в одержанні вакцин.
- •4.І 7.Структура бактериальной клетки как прокариотического организма. Функции клеточных структур.
- •8.Антигени,їх характеристика. Антигенна будова бактеріальної клітини та її практичне значення. Аутоантигени.
- •9.Шигели дизентерії, властивості. Загальна характеристика захворювання, принципи діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •10.Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •11.Вплив фізичних,хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Механізм дії на мікробну клітину різних груп хімічних речовин. Поняття асептики, антисептики. Методи дезкнфекції, стерилізації.
- •12.Коринебактерії дифтерії:морфологія,культуральні властивості, токсшюутворення, їх значення для діагностики.
- •13.Вірус поліомієліту: біологічні властивості, захворювання, препарати для діагностики, лікування, профілактики.
- •14.Анаероби та методи їх культивування.
- •15.Ешерихії, їх основні властивості. Роль в мікробіоценозі кишковика.Патогенні кишкові палички і захворювання що вони викликають. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •16.Вірус сказу, біологічні властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •17.Ферменти бактерій і роль для кдатіти,основні групи. Принципи біохімічної ідентифікації мікроорганізмів.
- •18.Гонококи, їх властивості. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностиків, лікування та профілактики.
- •19.Вірус кору, таксономія. Загальна характеристика ахворювання. Фармакологічні препарати для діагностики та профілактики.
- •20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •21.Герпесвіруси, біологічні властивості, значення у патології людини.
- •22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
- •23.Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості,етіологічна роль у розвитку госпітальних інфекцій.
- •24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •25.Чисті культури мікроорганізмів. Методи виділення чистих культур аеробних бактерій та принципи їх ідентифікації.
- •27.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція віруснейтралізації, механізм.Принципи використання, діагностична цінність.
- •28.Реакції аглютинації,компоненти реакції.Значення для організму і діагностики.
- •29.Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення у патології людини.
- •30.Вірус епідемічного паротиту. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •31.Механізм імунної відповіді. Імунологічна пам'ять та ревакцинація.
- •32.Збудник сибірки, його характеристика. Загальна характеристика захворювання та його діагностика. Фармакологічні препарати для діагностики, лкування та профілактики.
- •33.Антигенна мінливість вірусу грипу, значення в одержанні вакцинних препаратів.
- •34.Вчення про інфекцію. Роль мікроорганiзмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці вимірювання, способи визначення. Фактори патогенності бактерій.
- •35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
- •Шляхи зараження
- •Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
- •37.Хіміотерапевтичні препарати.Їсторія їх створення. Хіміотерапевтичний індекс. Меха нізм антибактеріальної дії сульфаніламідів.
- •38.Стрептококи - їх роль в етіології ревматизму. Препарат о-етрептолізин, його призначення.
- •39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
- •40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
- •41.Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій. Їх види, властивості, принципи діагностики. Препарати для діагностики.
- •42.Віруси – збудники гострих респіраторних інфекцій. Принципи їх діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики. Інтерферони та їх індуктори.
- •43.Вимоги щодо мiкробiологiчної чистоти лiкiв. Мікробна контамінація різних лікарських форм та її наслідки, попередження.
- •45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.
- •46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.
- •47.Коринебактерії дифтерії:їх класифікація.Дифтерійний токсин, анатоксин, сироватка, принципи одержання, призначення.
- •48.Реакція вірусної гемагглютинації та гемадсорбції.Механізм, практичне значення, застосування, діагностична цінність.
- •49.Генетика мікроорганізмів. Організація генетичного матеріалу у бактерій. Генотип і фенотип. Види мінливості. Дисоціація у бактерій, значення у фармацевтичній справі.
- •50.Клостридії правця: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •51.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання вимоги до них.
- •52.Аутоантитіла, їх роль у виникненні аутоімунних процесів Аутоімунні захворювання, принципи їх лікування.
- •53.Стафілококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення, класифішція. Проблема антистафілококової боротьби в лікарняних та фармацевтичних закладах.
- •54.Вірус гепатиту: біологічні властивості. Механізм зараження. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •55.Iмунні сироватки. Класифікація. Принципи одержання, контроль, практичне використання.
- •56.Збудник лептострозу: морфологія, методи діагностики. Єпідеміологія та клінічні прояви захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •57.Морфологія і структура бактеріофагу. Препарати бактеріофагів для діагностики, лікування, профілактики інфекцій.
- •Практичне застосування бактеріофагів
- •Лікування бактеріофагами
- •58.Алергія, механізми, типи. Розпізнавання та фармацевтична профілактика.
- •59.Сальмонели черевного тифу, властивості, антигенна структура. Загальна характеристика захворювання. Препарати ранньої та пізньої діагностики.
- •60.Види взаємодії вірусів та клітин. Принципи дії противірусних препаратів.
- •61.Хімічний склад бактеріальної клітини. Роль речовин, що входять до складу клітин. Живлення мікроорганізмів in vivo та IV vitro.
- •62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.
- •63.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція гальмування гемаглютинації, її механізм, умови постановки, принципи застосування, діагностична цінність.
- •64.Механізм дії лікарської стійкості мікроорганізмів. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. Побічна дія антибіотиків на макроорганізм.
- •65.Збудник туляремії, його характеристика. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагноетики;лікування та профілактики.
- •66.Основні властивості вірусів людини та їх використання для діагностики,лікування, профілактики вірусних інфекцій.
- •67.Принципи систематики і класифікації мікроорганізмів. Вид у бактерій як номенклатурна одиниця. Поняття «штам», «серовар».
- •68.Менінгококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •69.Принципи класифікації вірусів. Місце вірусів у системі живого.
- •70.Визначення поняття «імунітет». Види протиіифекційиого імунітету. Препарати для його формування.
- •71.Збудник сифілісу: морфологія, культуральні властивості. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики, постановки рск.
- •Діагностика
- •72.Вірус краснухи; його морфологія та резистентність. Патогенез, клініка, лабораторна діагностика краснухи, препарати для профілактики.
- •73.Неспецифічні фактории природної резистенції макроорганізму, шляхи їх стимуляції.
- •74.Хламідії: біологічні властивості, спричинювана ними патологія. Фармакологічні засоби для лікування.
- •75.Спадкова мінливість. Мутації у мікроорганізмів, їх значення в медикаментозній терапії захворювань.
- •76.Мікрофлора готових ліків і лікарської рослинної сировини. Джерела мікробного забруднення ліків.Мікробіологічшїй контроль готових ліків.
- •77.Бруцели, їх властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •79.Методи мікроскопії для вивчення мікрорганізмів. Фарби, що застосовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів.
- •Основні види барвників, що застосовуються в мікробіологічній практиці:
- •Особливості різних видів мікроскопії
- •80.Реакція з міченими антитілами та антигенами у вірусологи. Реакція імунофлюоресценції (ріф), реактиви.
- •81.Нормальна мікрофлора організму людини, її роль у фізіологічних процесах. Поняття про дисбактеріоз та засоби для його корекції.
- •Лікування
- •Дисбактеріоз: лікування
- •Культуральні властивості
- •Антигенна будова
- •Токсиноутворення
- •83.Вірус імунодифіциту людини (віл). Властивості. Симптоматика сніДу та принципи лікування.
- •Лікування
- •84.Серопрофілактика і серотерапія інфекційних захворювань. Антитоксичні сироватки: отримання, очищення, титрування, застосування.
- •85.Клостридії газової гангрени, правця, ботулізму - основні властивості. Загальна характеристика захворювання. Моно - і полівалентні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •86.Вірус імунодефіциту людини (віл). Методи лабораторної діагностики,Перспективи отримання препаратів для специфічної профілактики і терапії.
- •Лікування
- •87.Тінкторіальні властивості мікробів; Методи фарбування бактерій та їх окремих структур. Особливості структури клітинної стінки грампозитивних і грамнегативних бактерій.
- •88.Стрептококи, біологічні властивості, роль стрептококів у патології людини. Лабораторна діагностика, фармакологічні препарати для лікування і профілактики. Стрептококи
- •89.Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
- •Фарбування за Грамом
- •Особливості різних бактерій при фарбуванні
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Ентеробактерії
- •Ешерихії
- •Ешеріхія колі
- •Структурні особливості бактерій
- •Будова бактерільної клітини
- •Фарбування стрептококів
- •Фарбування стафілококів
- •Фарбування пневмококів
- •Гранулоцити
- •Стрептококи
- •Практичні навички
Стрептококи
Являють собою грампозитивні клітини округлої форми, які розташовуються парами або ланцюжками. При зростанні мікроорганізмів у живильному середовищі рідкої консистенції утворюються довгі ланцюжки мікробів. Дані бактерії є нерухомими, що не утворять спори. Для деяких різновидів (наприклад, пневмокока) характерне утворення полісахаридної капсули.
Представники роду Streptococcus утворюють сферичні або овоїдні клітини. У препараті розміщуються у вигляді ланцюга різної довжини або у вигляді диплококів. Ці бактерії грам позитивні, спор не утворюють, нерухомі, деякі види мають капсулу, здатні утворювати L-форми.
Факультативні анаероби, деякі мікроаерофіли, віддають перевагу анаеробним умовам. Краще ростуть на наявності 5% СО2. Стрептококи більш вибагливі де живильних середовищ. Ростуть на середовищах із додаванням крові, сироватки, асцитичної рідини, вуглеводів.
Класифікація. Стрептококи належать до піогенних коків, що пов'язано з основним патогенним видом S. pyogenes збудником гнійних, септичних процесів, oо викликав не тільки спорадичні, але й групові захворювання.
Захв. людини. Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні гнійно-септичні інф, як і стафілококи (фурункули, абсцеси, флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо). Але вони можуть спричиняти й інші захв., не властиві стафілококам - скарлатину, ревматизм, бешиху тощо. Проникаючи в кров жінок при пологах, вони викликають післяпологовий сепсис. Зеленящі стрептококи викликають ендокардит. Анаеробні і фекальні стрептококи спричиняють ентероколіти, беруть участь у р-тку карієсу зубів. Проникаючи в тканину зуба, вони руйнують дентин і обтяжують перебіг процесу.
Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження служать слиз із рото- та носоглотки, гній, рановий вміст, кров, мокротиння, сеча. Його засівають на цукровий бульйон і кров’яний агар. Бактеріологічне дослідження проводять так само, як і при стафілококових інфх. Виділені чисті культури ідентифікують за їх морфологічними ознаками, характером гемолізу, біохімічною активністю, що дає змогу визначити окремі види. Обов’язково досліджують чутливість до антимікробних препаратів. Проводять і серологічні реакції.
Щоб краще й точніше ідентифікувати виділені гемокультури стрептококів колонії з кровяного агару рекомендують відсівати на простий МПА, молоко з метиленовим синім, жовчний бульйон (або жовчно-кровяний агар). Гемолітичні стрептококи серогрупи А не ростуть на простих і жовчних середовищах, не знебарвлюють метиленовий синій у молоці. Ентерококи добре ростуть на агарі з жовчею. Далі різні види стрептококів можна диференціювати за біохімічними властивостями. Але біохімічні ознаки стрептококів не є постійними, щодо деякої міри знецінює використання цих тестів.
Гній, рановий вміст, слиз із зіва та носа, зібрані ватними тампонами, а також харкотиння, ліквор, сечу тощо сіють на кровяний агар. Матеріал наносять на середовище в невеликій кількості а потім петлею чи шпателем розсівають його легкими штрихами по всій поверхні. Не рекомендують втирати досліджуваний матеріал в агар.
Культуральні властивості. За типом дихання - факультативні анаероби, хоч є окремі види із сильним анаеробізом. Оптимальна температура для їх культивування - 37 °С. На простих середовищах не ростуть. Вирощують їх на глюкозному бульйоні та кров’яному агарі. У рідких середовищах утворюють осад, бульйон залишається прозорим. За характером росту на кров’яному агарі стрептококи поділяють на три типи: β-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу; α-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони; γ-негемолітичні стрептококи.
Клінічна картина. Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні гнійно-септичні інфекції, як і стафілококи (фурункули, абсцеси , флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо).
Профілактика і лікування. Стрептококи, особливо групи А, як і багато років тому, високочутливі до пеніциліну та еритроміцину. Деякі види резистентні до тетрациклінів. Аміноглікозиди підсилюють бактерицидну дію пеніциліну. Досить ефективні й сульфаніламідні препарати, але до них легко виробляється резистентність. Загальні методи профілактики стрептококових інфекцій, в основному, такі ж, як і при стафілококових. Специфічні методи профілактики і терапії досконало ще не розроблені.
89. Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
Віруси – неклітинні форми живих істот, які характеризуються малими розмірами, відсутністю власних білоксинтезуючих та енергієгенеруючих систем, а також облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.
Віруси (Від лат. virus — отрута) — неклітинні форми живих організмів[1] , які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білковоїоболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Віруси займають екологічну нішу облігатних внутрішньоклітиннихпаразитів, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів.
За ступенем небезпеки для людини віруси поділяють на чотири групи. До першої групи належать збудники гарячки Ебола, Ласса, Марбурга, Мачупо, натуральної віспи, до другої входять арбо- і аренавіруси, віруси сказу, гепатитів А і В, ВІЛ. До третьої групи належать віруси грипу, поліомієліту, енцефаломіокардиту, вісповакцини. Четверта група представлена адено-, корона-, герпес-, рео- та онковірусами. Цей поділ певною мірою умовний, так як внаслідок генетичної мінливості можуть з’являтися штами вірусів з підвищеною вірулентністю.
Структура вірусів. Окрема вірусна частинка одержала назву віріон. Він складається з однієї молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкового футляра, що її оточує, – капсида. Разом вони формують нуклеокапсид. Капсиди утворені з білкових субодиниць (поліпептидів), які називаються капсомерами. Їх кількість стабільна для кожного виду вірусів і використовується як таксономічна ознака. Віруси з таким типом будови називають простими.
До них належать найдрібніші з патогенних вірусів людини: поліовіруси, аденовіруси, паповавіруси.
Проте більшість вірусів має ще одну оболонку – суперкапсидну, яка містить ліпіди. Вона пронизана вірусспецифічними білками-глікопротеїдами, які на поверхні оболонки утворюють особливі стуктури, що називаються шипами. Такі віруси називають складними або оболонковими. Структурною одиницею суперкапсидної оболонки є пепломер. До них належать віруси сказу, герпесу, грипу, енцефалітів, імунодефіциту людини та ін.
Усі відомі ДНК-геномні віруси мають складні капсиди (аденовіруси, герпесвіруси, парвовіруси), а також деякі віруси, що містять РНК – пікорнавіруси, тогавіруси.
У віріоні зі спіральною симетрією молекула нуклеїнової кислоти закручена разом із капсомерами в тугу спіраль. Такий тип симетрії мають віруси мозаїчної хвороби тютюну, грипу, кору, епідемічного паротиту та ін.
Класифікація вірусів. В основі сучасної класифікації вірусів лежать ознаки, що характеризують тип нуклеїнової кислоти, їх морфологію, особливості репродукції, антигенні властивості тощо:
(1) Тип нуклеїнової кислоти, її структура, стратегія реплікації
(2) Розміри, морфологія, симетрія віріону, число капсомерів, наявність суперкапсиду.
(3) Наявність специфічних ферментів, особливо РНК- і ДНК-полімераз, нейрамінідази
(4) Чутливість до фізичних і хімічних агентів, особливо ефіру
(5) Імунологічні властивості
(6) Природні механізми передачі
(7) Тропізм до господаря, його тканин і клітин
(8) Патологія, формквання включень
(9) Симптоматологія захворювань.
За своїм ступенем небезпеки для людини віруси поділяють на чотири групи.
І група: збудники гарячки Ебола, Ласа, Марбурга, Мачупо, натуральної віспи, а також вірус гепатиту В (мавп).
ІІ група - арбовіруси, деякі аренавіруси, віруси сказу, віруси гепатиту А і В людини, ВІЛ.
ІІІ група - віруси грипу, поліомієліту, енцефаломіокардиту, вісповакцини.
ІV група - аденовіруси, коронавіруси, герпесвіруси, реовіруси, онковіруси.
Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій
Лабораторна діагностика вірусних інфекцій може здійснюватись за двома основними напрямками. Перший – виявлення та ідентифікація вірусів або їх компонентів в організмі хворого (вірусологічна діагностика). Другий напрямок – виявлення специфічних противірусних антитіл у сироватці крові (серологічна діагностика). Оскільки антитіла з’являються не зразу після проникнення вірусів в організм, а потім їх титр протягом деякого часу зростає, діагностичну цінність має визначення приросту титру антитіл. Саме тому всі імунологічні реакції ставляться з парними сироватками, перша з яких береться у хворого на початку захворювання, а друга – через 2-3 тижні. Оскільки застосування цього методу практично підтверджує перенесення захворювання, його ще називають ретроспективною діагностикою. Практично для всіх вірусних інфекцій реакції, які використовуються з цією метою, вважаються позитивними, якщо в досліді виявлено чотирикратний і більше приріст титру антитіл.
Третя група методів – експрес-діагностика вірусних інфекцій. Використання цих чутливих і надійних імунологічних тестів дозволяє значно прискорити лабораторну діагностику захворювань.
Виявлення вірусів. Для виділення вірусів, необхідних для подальшого їх дослідження з метою ідентифікації, дуже важливо провести правильний забір, швидке транспортування матеріалу до лабораторії, раціональний вибір тест-системи (курячі ембріони, культури клітин, лабораторні тварини).
Для вірусологічного дослідження матеріал краще збирати у перші дні захворювання. Від правильного його забору залежить хід подальшого вірусологічного дослідження. Залежно від проявів хвороби досліджуваним матеріалом може бути кров, змиви з носо- і ротоглотки, харкотиння, рідина з пухирців, спинномозкова рідина, сеча, фекалії, шматочки органів і тканин людини, отриманих при дослідженні трупів, матеріал від лабораторних тварин тощо. Одержаний матеріал необхідно зберігати за умов збереження активності вірусів. Тому його слід тримати (заморозити) при температурі -20 °С. Для транспортування вірусів можна використати термоси, які заповнюються сухим льодом.
До родини Orthomyxoviridae (orthos - правильний, myxa - слиз) належать віруси грипу А, В, С. Вірус грипу має сферичну форму, його розміри 80-120 нм. Геном утворений однонитковою РНК, яка складається з восьми фрагментів. Вона оточена білковим капсидом. Нуклеокапсид має спіральний тип симетрії. На зовнішній, суперкапсидній оболонці у вигляді шипиків розміщені гемаглютинін (Н) і нейрамінідаза (N). Гемаглютинін забезпечує адгезію вірусу на епітеліальних клітинах верхніх дихальних шляхів і його проникнення в цитоплазму. Нейрамінідаза має ферментативні властивості й сприяє виділенню новоутворених вірусів із клітини. Обидва глікопротеїни (N i H) мають виражені антигенні властивості. За внутрішнім нуклеопротеїдним антигеном розрізняють три типи вірусів грипу - А, В, С, які можна визначити в РЗК. У вірусу типу А людини є три різновидності гемаглютиніну (Н1, Н2, Н3) і дві - нейрамінідази (N1, N2). Залежно від їх комбінацій, виділяють підтипи вірусів грипу А H1N1, H2N2, H3N2. Їх визначають у реакції гальмування гемаглютинації (РГГА) з відповідними сироватками. Вірус грипу А дуже мінливий. У середньому ч/з 10 років з’являється новий антигенний варіант, що призводить до виникнення чергової глобальної епідемії захв. Віруси грипу легко культивуються в курячих ембріонах і різноманітних культурах клітин. Максимальне накопичення вірусів відбувається ч/з 2-3 дні. У зовнішньому середов. вірус швидко втрачає інфекційність ч/з висушування. При низькій t в холодильнику зберігається протягом тижня, при -70° С - значно довше. Нагрівання призводить до його інактивації ч/з кілька хвилин. Під впливом ефіру, фенолу, формаліну швидко руйнується. Грип характеризується масовістю захворювань, які можуть охопити 10-50 % населення. Такі спалахи грипу А виникають кожні 1-2 роки в зимовий період. Епідемії грипу В реєструються кожні 3-4 роки. Резервуаром вірусу є хворі люди і вірусоносії. Проте в природі віруси можуть тривалий час перебувати в організмі свійських і диких тварин і птахів. Людина заражається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває 1-2 дні. Віруси перебувають у носоглотці за 1-2 дні до початку хв. і стільки ж після появи перших симптомів. У цей час людина найбільш заразна при чханні, кашлі, розмові. Вірус може проникати в кров і розноситись по тканинах і органах. У патогенезі захв. важливу роль відіграє інтоксикація й дія нейрамінідази, яка зменшує в’язкість слизової плівки, оголюючи рецептори епітеліальних клітин. Це сприяє розповсюдженню вірусів у трахею й бронхи, ушкодженню миготливого епітелію, проникненню вторинної мікрофлори - стафілококів, стрептококів, пневмококів. клебсієл та ін. В такому разі виникають такі ускладнення як пневмонія, бронхіт, плеврит, отит, менінгіт, енцефаліт. Важливу роль в постінфекційному імунітеті відіграють SIgA, інтерферон, антитіла проти гемаглютиніна й нейрамінідази. Несприйнятливість до вірусу грипу типу А триває 1-2 роки, типу В - 3-5 років, типу С - протягом усього життя. Лабор. діагностика проводиться з метою виділення вірусів шляхом зараж. змивом із носоглотки курячих ембріонів або клітинних культур та їх ідентифікації за допомогою РІФ, РГГА, РН з використанням специфічних протигрипозних сироваток. Для експрес-діагностики використовують ІФА, РІФ. Серологічні дослідження проводять за методом парних сироваток у РЗК, РГГА, ІФА та ін. Для специфічної профіл. грипу виготовлені різноманітні інактивовані вакцини: віріонні, субодиничні та їх комбінації. Застосовують живі вакцини. Проте їх ефективність досить низька. Для пасивної профіл. використовують протигрипозний Ig. Із лікувальною метою застосовують інтерферон, ремантадин, а при бактеріальних ускладненнях - АБ й сульфаніламідні препарати.
Культивування і репродукція:
Віруси грипу культивуються в курячих ембріонах і в культурах клітин. Оптимальною середовищем є курячі ембріони, в амніотичної і аллантоісной порожнинах яких вірус репродукується протягом 36-48 ч. Найбільш чутливими до вірусу грипу є первинні культури клітин нирок ембріона людини і деяких тварин. Репродукція вірусу в цих культурах супроводжується слабовираженним ЦПД, що нагадує спонтанну дегенерацію клітин. Віруси грипу адсорбуються на глікопротеїнових рецепторах епітеліальних клітин, в які вони проникають шляхом рецепторно-го ендоцитозу. У ядрі клітини відбувається транскрипція і реплікація вірусного генома. При цьому зчитувальні окремі фрагменти РНК у вигляді м-РНК транслюються на рибосоми, де відбувається синтез вірусоспецифічні білків. Після реплікації вірусного генома формується фонд вірусних РНК, який використовується при складанні нових нуклеокапсидов.
Грип - гостре респіраторне захворювання людини, яке має тенденцію до епідемічного розповсюдження. Характеризується катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів, лихоманкою, вираженою загальною інтоксикацією.
Вирусологический метод диагностики
Материалом для исследования смывы из носоглотки, выделения из носа, которые принимают сухими или влажными стерильными ватными тампонами в первые дни заболевания, мокроты. Вирусы можно обнаружить в крови, спинномозговой жидкости.
О положительной реакции (наличие вируса в материале) свидетельствует оседания эритроцитов в виде зонтика.При наличии в материале вируса, который имеет гемаглютинуючи свойства, его титруют с помощью развернутой РГА, определяя титр гемаглютинуючои активности.С помощью этой реакции определяют титр гемаглютинуючого вируса - наибольшее разведение материала, которое еще дает реакцию гемагглютинации. Это количество вируса принимают за одну гемаглютинуючу единицу (ГАО).
https://vse-zabolevaniya.ru/mikrobiologija/virusy-grippa-gripp.html
серологічне дослідження
Реакція гальмування гемаглютинації
Реакцію гальмування гемаглютинації можна ставити в пробірках (макромш тод) або в спеціальних планшетах для імунологічних ісследованій.Реакція вважається позитивною при утворенні компактного, щільного осаду еритроцитів з рівними краями.
Експрес-діагностика