45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.

РЗК – це складна, серологічна реакція в якій використовується дві системи АГ,АТ и один СО. РЗК проходить у два етапи 1) система+Со – 1 год. 2) додають гемолітичну систему і через 1г роблять звіт. РЗК для СД и СИ. Со – представляє собою 11 білків котрі об’єднуються в 9 компонентів і позначаються С1,С2,С3…

Комплемент - складна система, що включає близько 20 білкових компонентів плазми і інтерстицію. У сироватці крові переважно міститься фракція С3 (Ледванов М.Ю., Киричук В.Ф., 1996). Розрізняють два основних шляхи активації комплементу - класичний і альтернативний. Забезпечення активації комплементу класичним шляхом здійснюється антитілами класів імуноглобулінів G і M, а також за допомогою С-реактивного білка і онкогенних РНК-вірусів. Активація комплементу альтернативним шляхом включається на тлі впливу ліпополісахаридів бактерій, плазміну, тромбіну, протеаз, калікреїну, IgA, IgG, IgE за участю білка пропердина. Характерною особливістю реакцій активації комплементу є те, що кожен продукт попередньої реакції служить каталізатором подальшого етапу активації, у зв'язку з чим виникає швидке багаторазове посилення впливу первинного стимулу.  Активація системи комплементу по альтернативному шляху в осередку некробіотичні змін відбувається в основному на поверхні пошкоджених еритроцитів, мікротромбами, згустках фібрину, здатних зв'язувати С3в з подальшим утворенням С3вВв-конвертази. Вивільняються при активації фрагменти комплементу також є медіаторами запалення. Так, активоване С2-фрагмент має властивості кининов, С3-фрагмент підвищує проникність судин, стимулює еміграцію гранулоцитів, С5-фрагмент стимулює вивільнення лізосомальних гідролаз нейтрофілів і моноцитів, С5-С9-фрагменти забезпечують лізис чужорідних і власних клітин. С5-фрагмент комплементу є одним з найбільш потужних медіаторів запалення. Таким чином, при активації системи комплементу виникають такі біологічні ефекти: 1. Реакція комплементзавісімого цитолізу патогенних агентів або власних клітин організму.

2. Активація фагоцитів, які у крові, індукція їх адгезії до ендотеліоцитів в зоні альтерації. 3. Підвищення проникності судинної стінки мікроциркуляторного русла для білків плазми крові і формених елементів. 4. Активація опсонізірующая активності плазми крові. 5. Стимуляція процесу дегрануляції огрядних клітин з наступним вивільненням флогогенного. 6. Стимуляція освіти і звільнення ІЛ-1, ЛТ, ПГ, ФАТ. 7. Стимуляція продукції ПЯЛ лізосомальнихферментів, неферментний катіонних білків, активних форм кисню і звільнення їх в позаклітинне середовище. Будучи поліфункціональної системою, комплемент тісно пов'язаний з активністю систем гемостазу, фібринолізу, а також імунологічними механізмами захисту.

46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.

Антибіотики — речовини мікробного, тваринного, рослинного походження, їх синтетичні чи напівсинтетичні аналоги і похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. Перший ефективний антибіотик (пеніцилін) (Гр+) відкритий Флемингом у 1929 р. 2-й антибіотик (стрептоміцин) (Гр-) відкрив Висман. У 40х роках ХХ стол широко ввійшли в мед практику. Але на даному етапі розвитку медицини деякі країни відмовилися від використання антибіотиків через великий список побічних дій. Основні принципи технології одержання антибіотиків.1. Пошук і селекція штаму-продуцента. Як правило, для вироб¬ництва застосовують штами-мутанти, одержані при радіаційному му¬тагенезі. Продуктивність цих штамів у сотні і тисячі раз вища від природного попередника.2. Підбір умов культивування та відповідних середовищ. Виро¬щування штаму-продуцента ведуть у ферментерах, як правило, гли¬бинним методом, часто за безперервними технологіями, що дозво¬ляють відбирати середовище з продуктом протягом усього виробни¬чого циклу.3. Виділення антибіотика з культуральної рідини: фільтрування, екстракція органічними речовинами, адсорбція на іонообмінних смо¬лах із наступним вимиванням.4. Очистка одержаного препарату. Ведеться різними фізико-хімічними способами, препарати не повинні містити продуктів життє¬діяльності клітин-продуцентів та компонентів середовища. 5. Перевірка на біологічну активність (використовуються перед¬бачені технічними умовами та регламентом виробництва тестові мікроорганізми). 6. Стандартизація. Активність антибіотика вимірюється в міжна¬родних одиницях (МО) — специфічна активність щодо тестового мікроорганізму, яка відповідає 1 мкг чистого препарату антибіотика. Для пеніциліну 1 МО (оксфордська одиниця) — найменша кількість препарату, що затримує ріст стандартного штаму стафілокока (штам 209) в 1 мл середовища. Вона дорівнює 0,6 мкг чистого препарату.

Явище антагонізму у мікробів, розвиток вчення про антагонізм. Класифікація антибіотика за механізмом і спектром дії на організм. За механізмом дії: 1. Інгібітори снтезу клітинної стінки мікроорганіхмів: пеніциліни, цефалоспорини, киклосерин, ванкоміцин, бацитрацин. 2. Інгібітори функції мембран та антибіотики, які мають детергентні властивості:поліміксини, новобіоцин, полієни (ністатин, амфотирицин Б). 3. Інгібітори синтезу білка та функції рибосом:тетрацикліни, хлорамфенікол (левоміцитин), аміноглікозиди, макроліди, лінкоміцин. 4 Інгібітори метаболізму нуклеїнових кислот: а) інгібітори РНК-актиноміцини, антибіотики групи ауреолової кислоти, антрацикліни, новобіомицин; б) інгібітори ДНК – мітоміцин С, брунеоміцин, новобіоцин, лінкоміцин. За спектром дії: 1. Активні по відношенню до Гр+ МіО особливо: бензилпеніцилін, напівсинтетичні пеніциліни та цефалоспорини, макроліди, фузидін, лінкоміцин. 2. Широкого спектру дії активні до Гр+ та Гр- МіО: напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини 2-го—4-го по¬колінь, тетрацикліни, хлорамфенікол. Аміноглікозиди та поліміксини діють переважно на грамнегативні бактерії.3. Протитуберкульозні: стрептоміцин, канаміцин, віоміцин (флоріміцин), циклосерин та ін. 4. Протигрибкові: ністатин, реворин, амфотерицин Б, грізеофульвін та ін. 5. Активні за дією до найпростіших: Фугамілін, трихоміцин, паромоміцин (мономіцин) 6. Протипухлинні: актиноміцетин, група ауреолової кислоти, антрацикліни. Антагонізм мікробів виявляється в тім що при вирощуванні в живильному середовищі різних видів один з них має здатність придушувати ріст і розмноження іншого.