
- •6.Віруси грипу: антигенні властивості. Проблеми в одержанні вакцин.
- •4.І 7.Структура бактериальной клетки как прокариотического организма. Функции клеточных структур.
- •8.Антигени,їх характеристика. Антигенна будова бактеріальної клітини та її практичне значення. Аутоантигени.
- •9.Шигели дизентерії, властивості. Загальна характеристика захворювання, принципи діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •10.Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •11.Вплив фізичних,хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Механізм дії на мікробну клітину різних груп хімічних речовин. Поняття асептики, антисептики. Методи дезкнфекції, стерилізації.
- •12.Коринебактерії дифтерії:морфологія,культуральні властивості, токсшюутворення, їх значення для діагностики.
- •13.Вірус поліомієліту: біологічні властивості, захворювання, препарати для діагностики, лікування, профілактики.
- •14.Анаероби та методи їх культивування.
- •15.Ешерихії, їх основні властивості. Роль в мікробіоценозі кишковика.Патогенні кишкові палички і захворювання що вони викликають. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •16.Вірус сказу, біологічні властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •17.Ферменти бактерій і роль для кдатіти,основні групи. Принципи біохімічної ідентифікації мікроорганізмів.
- •18.Гонококи, їх властивості. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностиків, лікування та профілактики.
- •19.Вірус кору, таксономія. Загальна характеристика ахворювання. Фармакологічні препарати для діагностики та профілактики.
- •20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •21.Герпесвіруси, біологічні властивості, значення у патології людини.
- •22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
- •23.Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості,етіологічна роль у розвитку госпітальних інфекцій.
- •24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •25.Чисті культури мікроорганізмів. Методи виділення чистих культур аеробних бактерій та принципи їх ідентифікації.
- •27.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція віруснейтралізації, механізм.Принципи використання, діагностична цінність.
- •28.Реакції аглютинації,компоненти реакції.Значення для організму і діагностики.
- •29.Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення у патології людини.
- •30.Вірус епідемічного паротиту. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •31.Механізм імунної відповіді. Імунологічна пам'ять та ревакцинація.
- •32.Збудник сибірки, його характеристика. Загальна характеристика захворювання та його діагностика. Фармакологічні препарати для діагностики, лкування та профілактики.
- •33.Антигенна мінливість вірусу грипу, значення в одержанні вакцинних препаратів.
- •34.Вчення про інфекцію. Роль мікроорганiзмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці вимірювання, способи визначення. Фактори патогенності бактерій.
- •35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
- •Шляхи зараження
- •Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
- •37.Хіміотерапевтичні препарати.Їсторія їх створення. Хіміотерапевтичний індекс. Меха нізм антибактеріальної дії сульфаніламідів.
- •38.Стрептококи - їх роль в етіології ревматизму. Препарат о-етрептолізин, його призначення.
- •39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
- •40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
- •41.Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій. Їх види, властивості, принципи діагностики. Препарати для діагностики.
- •42.Віруси – збудники гострих респіраторних інфекцій. Принципи їх діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики. Інтерферони та їх індуктори.
- •43.Вимоги щодо мiкробiологiчної чистоти лiкiв. Мікробна контамінація різних лікарських форм та її наслідки, попередження.
- •45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.
- •46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.
- •47.Коринебактерії дифтерії:їх класифікація.Дифтерійний токсин, анатоксин, сироватка, принципи одержання, призначення.
- •48.Реакція вірусної гемагглютинації та гемадсорбції.Механізм, практичне значення, застосування, діагностична цінність.
- •49.Генетика мікроорганізмів. Організація генетичного матеріалу у бактерій. Генотип і фенотип. Види мінливості. Дисоціація у бактерій, значення у фармацевтичній справі.
- •50.Клостридії правця: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •51.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання вимоги до них.
- •52.Аутоантитіла, їх роль у виникненні аутоімунних процесів Аутоімунні захворювання, принципи їх лікування.
- •53.Стафілококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення, класифішція. Проблема антистафілококової боротьби в лікарняних та фармацевтичних закладах.
- •54.Вірус гепатиту: біологічні властивості. Механізм зараження. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •55.Iмунні сироватки. Класифікація. Принципи одержання, контроль, практичне використання.
- •56.Збудник лептострозу: морфологія, методи діагностики. Єпідеміологія та клінічні прояви захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •57.Морфологія і структура бактеріофагу. Препарати бактеріофагів для діагностики, лікування, профілактики інфекцій.
- •Практичне застосування бактеріофагів
- •Лікування бактеріофагами
- •58.Алергія, механізми, типи. Розпізнавання та фармацевтична профілактика.
- •59.Сальмонели черевного тифу, властивості, антигенна структура. Загальна характеристика захворювання. Препарати ранньої та пізньої діагностики.
- •60.Види взаємодії вірусів та клітин. Принципи дії противірусних препаратів.
- •61.Хімічний склад бактеріальної клітини. Роль речовин, що входять до складу клітин. Живлення мікроорганізмів in vivo та IV vitro.
- •62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.
- •63.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція гальмування гемаглютинації, її механізм, умови постановки, принципи застосування, діагностична цінність.
- •64.Механізм дії лікарської стійкості мікроорганізмів. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. Побічна дія антибіотиків на макроорганізм.
- •65.Збудник туляремії, його характеристика. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагноетики;лікування та профілактики.
- •66.Основні властивості вірусів людини та їх використання для діагностики,лікування, профілактики вірусних інфекцій.
- •67.Принципи систематики і класифікації мікроорганізмів. Вид у бактерій як номенклатурна одиниця. Поняття «штам», «серовар».
- •68.Менінгококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •69.Принципи класифікації вірусів. Місце вірусів у системі живого.
- •70.Визначення поняття «імунітет». Види протиіифекційиого імунітету. Препарати для його формування.
- •71.Збудник сифілісу: морфологія, культуральні властивості. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики, постановки рск.
- •Діагностика
- •72.Вірус краснухи; його морфологія та резистентність. Патогенез, клініка, лабораторна діагностика краснухи, препарати для профілактики.
- •73.Неспецифічні фактории природної резистенції макроорганізму, шляхи їх стимуляції.
- •74.Хламідії: біологічні властивості, спричинювана ними патологія. Фармакологічні засоби для лікування.
- •75.Спадкова мінливість. Мутації у мікроорганізмів, їх значення в медикаментозній терапії захворювань.
- •76.Мікрофлора готових ліків і лікарської рослинної сировини. Джерела мікробного забруднення ліків.Мікробіологічшїй контроль готових ліків.
- •77.Бруцели, їх властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •79.Методи мікроскопії для вивчення мікрорганізмів. Фарби, що застосовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів.
- •Основні види барвників, що застосовуються в мікробіологічній практиці:
- •Особливості різних видів мікроскопії
- •80.Реакція з міченими антитілами та антигенами у вірусологи. Реакція імунофлюоресценції (ріф), реактиви.
- •81.Нормальна мікрофлора організму людини, її роль у фізіологічних процесах. Поняття про дисбактеріоз та засоби для його корекції.
- •Лікування
- •Дисбактеріоз: лікування
- •Культуральні властивості
- •Антигенна будова
- •Токсиноутворення
- •83.Вірус імунодифіциту людини (віл). Властивості. Симптоматика сніДу та принципи лікування.
- •Лікування
- •84.Серопрофілактика і серотерапія інфекційних захворювань. Антитоксичні сироватки: отримання, очищення, титрування, застосування.
- •85.Клостридії газової гангрени, правця, ботулізму - основні властивості. Загальна характеристика захворювання. Моно - і полівалентні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •86.Вірус імунодефіциту людини (віл). Методи лабораторної діагностики,Перспективи отримання препаратів для специфічної профілактики і терапії.
- •Лікування
- •87.Тінкторіальні властивості мікробів; Методи фарбування бактерій та їх окремих структур. Особливості структури клітинної стінки грампозитивних і грамнегативних бактерій.
- •88.Стрептококи, біологічні властивості, роль стрептококів у патології людини. Лабораторна діагностика, фармакологічні препарати для лікування і профілактики. Стрептококи
- •89.Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
- •Фарбування за Грамом
- •Особливості різних бактерій при фарбуванні
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Ентеробактерії
- •Ешерихії
- •Ешеріхія колі
- •Структурні особливості бактерій
- •Будова бактерільної клітини
- •Фарбування стрептококів
- •Фарбування стафілококів
- •Фарбування пневмококів
- •Гранулоцити
- •Стрептококи
- •Практичні навички
39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
Класифікація клітинних культур Враховують такі ознаки: кількість пасажей (перенос клітин у нове середовище) і походження клітин.
Типи клітинних культур:
1. Первинно трипсинізовані - одержують з швидкозростаючих ембріональних тканин (людини, мавпи), кіл-сть пасажей 8-10;
2. Пасажні або перещеплювані – одержують з пухлинних тканин, кіл-сть пасажей не обмежено. Клітини злоякісні. Не можливо вивчати взаємодію з вірусом. Але для виділення вірусів ці кліт зручні.
3. Напівперещеплювані або диплоїдні клітинні штами - одержують з норм кліток, набір хромосом диплоїдний,, кіл-сть пасажів до 100.Використ для одержання вірусних вакцин. Це клітини шкіри, легенів.
- Живильні середовища для культур кліток містять повний набір амінокислот, вітамінів, ростові фактори: гідролізат лактальбуміна, сухі середовища і концентрати, які перед використанням розводять. Для вирощування клітинних культур використовують ростові середовища, збагачені сироватками тварин і людини . (бичача сироватка, ембріональна коров'яча сироватка)
40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
Антитіла – це імуноглобуліни, які специфічно реагують з антигеном, що стимулює їх утворення. За хімічною природою вони є глікопротеїдами, тому що складаються з протеїну та олігосахариду, який містить гексозу, аміносахар та сіалову (нейрамінову) кислоту.
Імуноглобуліни виконують різноманітні біологічні функції. До первинних функцій антитіл відносять їх взаємодію з комплементарною структурою антигенів, до вторинних – фіксацію комплемента, участь у реакціях опсонізації, у прояві цитотоксичної дії, імунорегулярторний вплив на клітини імунної системи та виділення ними біологічно активних речовин тощо.
Молекула імуноглобуліну складається з двох фрагментів: Fab (F antigen binding) – будуючого (взаємодіє з антигеном) та Fc- кристалічного (взаємодіє з компонентами комплементу та відповідними рецепторами). Кожний з цих фрагментів складаються з двох ідентичних важких ланцюгів (Н - heavy) та двох ідентичних легких ланцюгів (L - light). Легкі ланцюги можуть бути двох типів: лямбда ( λ ) та каппа (κ), а важкі –5 типів: альфа (α), мю (μ), гама (γ), дельта (δ), епсилон (ε). Важкі ланцюги визначають клас імуноглобулінів (IgА, IgМ, IgG, IgЕ, IgD). Легкі і важкі ланцюги зв’язані між собою дисульфідними (ковалентними) і нековалентними зв’язками. Кожна молекула імуноглобуліну має варіабельну зону, яка змінюється відповідно до структури антигену та константну зону, яка стабільна протягом життя і характерна для кожної особи. Відповідно до кількості та структури важких ланцюгів імуноглобуліни поділяються на підкласи: IgG – IgG1, IgG2, IgG3, IgG4; IgM – IgM1, IgM2; IgA – IgA1, IgA2. Найбільш специфічні антитіла – це антитіла класу IgG, найменш специфічні – IgM.
Ig М – вміст у сироватці крові коливається в межах 0,4-2,2 г/л, що дорівнює 10% від загального об’єму всіх імуноглобулінів; фетальний IgM починає утворюватися на 22-й день гестації; період напіврозпаду 4-5 днів; час дозрівання – до 1-го року життя дитини; пентамер; мало специфічний; утворює великі імунні комплекси; володіє високою аглютинуючою і комплементарною активністю; приймає участь у формуванні первинної імунної відповіді (при першому контакті антигену з В-лімфоцитами); не проникає через судинну стінку та плаценту; активує систему комплементу за класичним шляхом. Ig М входить до складу бактеріолізинів, цитолізинів, резус-фактору, ревматоїдного фактору, ізогемаглютинінів, антитіл проти грамнегативних бактерій, шигел тощо.
Ig G – вміст у сироватці крові коливається в межах 5-18 г/л, що дорівнює 75% від загального об’єму всіх імуноглобулінів; період напіврозпаду 21-28 днів; час дозрівання – до 4-5-го року життя дитини; мономер з різними конформаціями важких ланцюгів; проникає через плаценту та судинну стінку в тканини; функціонує у вигляді 4 ізотипів (IgG1- 60% - 5,0-12,0 г/л; IgG2 – 30% - 2,0-6,0 г/л; IgG3 - 7% - 0,5-4,0 г/л; IgG4 – 3% - 0,1-1,0 г/л); IgG1 і IgG4 – опсоніни, IgG2 – антитіла до ліпополісахаридів, IgG4 – антитіла до факторів зсідання крові, блокують рецептори для IgE на тучних клітинах); 35% IgG знаходиться в крові, 65% - в тканинах; високо специфічний; приймає участь у формуванні вторинної імунної відповіді (при повторному контакті антигену з В-лімфоцитом); активує систему комплементу за класичним шляхом; викликає активну аглютинацію та преципітацію білків; забезпечує пасивний специфічний імунітет дитини протягом перших 8-ми місяців життя; ізотопи IgG1 та IgG3 приймають участь у антитілозалежній цитотоксичності та в процесах нейтралізації різних токсинів; активує фагоцитоз як опсонін (IgG1 та IgG3); входить до складу імунних комплексів. До класу IgG відносяться: антитіла проти вірусів, нейротоксинів, правця, грампозитивних бактерій, малярійного плазмодія, автоантитіла тощо.
Ig А – вміст у сироватці крові коливається в межах 0,5-3 г/л, що дорівнює 15% від загального об’єму всіх імуноглобулінів; період напіврозпаду 5-6 днів; час дозрівання – до 10-13 років життя дитини; сироватковий IgА - мономер; функціонує у вигляді 2 ізотипів (IgА1 – 0,5-3,0 г/л; IgA2 – до 0,5 г/л); активує систему комплементу за альтернативним шляхом, руйнує мікроорганізми і токсини; формує секреторний sIgА, який функціонально більш активний. Секреторний sIgА – це димер; він приєднує секреторний компонент «s», який синтезується епітеліальними клітинами слизових оболонок і захищає білкову молекулу імуноглобуліну від впливу протеолітичних ферментів; основний фактор місцевого гуморального набутого імунітету слизових оболонок; не проникає через плаценту. Найбільша концентрація sIgА виявлена в сльозах, слині, грудному молоці, молозиві, інших секретах. Основні функції sIgА: формування протиінфекційного імунітету; попереджує розвиток автоімунних і алергічних хвороб; посилює неспецифічні гуморальні антибактеріальні фактори захисту; володіє протизапальною активністю (не активізує систему комплементу, знижує здатність IgG активізувати компоненти комплементу та активність опсонінів щодо фагоцитозу).
IgЕ – концентрація в крові становить 0,001-0,004 г/л; період напіврозпаду 2-3 дні; час дозрівання – до 15 років життя дитини; мономер. Це антитіла вогнища альтерації, які активують макрофаги, тучні клітини та еозинофіли, посилюють фагоцитоз та активність нейтрофілів; забезпечують антигельмінтний та антипаразитарний захист; не активують систему комплементу, не проникають через плаценту; міцно зв’язуються з відповідними рецепторами на базофілах/тучних клітинах, викликаючи їх дегрануляцію з виділенням біологічно активних речовин алергії (гістамін, гепарин, серотонін тощо). ІgЕ разом з sIgА формують місцевий захист слизових оболонок.
IgD – концентрація в крові становить 0-0,5 г/л; період напіврозпаду 3 дні; мономер; функція повністю не досліджена, володіє антивірусною активністю, впливає на диференціацію В-лімфоцитів, рівень його зростає при вагітності та при онкопатології; виявляється в тканині мигдаликів та аденоїдів; не активує систему комплементу; є маркером зрілих В-лімфоцитів. Деякі дослідники стверджують, що IgD приймає участь у формуванні місцевого захисту та формуванні автоімунних процесів.
Імуноглобуліни виконують в організмі функцію антитіл, синтезуються плазматичними клітинами, які є кінцевим етапом диференціювання В-лімфоцитів внаслідок антигенного стимулу та хелперного сигналу. Імуноглобуліни відносяться до поліфункціональних білків та реалізують наступні основні функції:
специфічно розпізнають різноманітні антигени та гаптени;
взаємодіють з іншими імунокомпетентними клітинами, які мають до них відповідні рецептори;
активують систему комплементу, фагоцитоз, натуральні кілерні клітини тощо.
Природа імуноглобулінів. У відповідь на введення антигену імунна система виробляє антитіла - білки, здатні специфічно з'єднуватися з антигеном, що викликав їх освіту, і таким чином брати участь в імунологічних реакціях. Відносяться антитіла до γ-глобулінів, т. Е. Найменш рухомий в електричному полі фракції білків сироватки крові. В організмі γ-глобуліни виробляються особливими клітинами - плазмоцитами. γ-глобуліни, що несуть функції антитіл, отримали назву імуноглобулінів і позначаються символом Ig. Отже, антитіла - це імуноглобуліни, що виробляються у відповідь на введення анті¬гена і здатні специфічно взаємодіяти з цим же антигеном.
Функції. Первинна функція полягає у взаімодсйствіі їх активних центрів з комплементарними їм детермінантами антигенів. Вторинна функція полягає в їх здатності:
• пов'язувати антиген з метою його нейтралізації і елімінації з організму, т. Е. Брати участь у формуванні захисту від антигену;
• брати участь в розпізнаванні «чужого» антигену;
• забезпечувати кооперацію імунокомпетентних клітин (макрофагів, Т- і В-лімфоцитів);
• брати участь в різних формах імунної відповіді (фагоцитоз, кілерні функція, ГНТ, ГЗТ, імунологічна толерантність, імунологічна пам'ять).
Структура антитіл. Білки імуноглобулінів за хімічним складом відносяться до гликопротеидам, так як складаються з протеїну і Сахаров; побудовані з 18 амінокислот. Мають видові відмінності, пов'язані головним чином з набором амінокислот. Їх молекули мають циліндричну форму, їх видно в електронному мікроскопі. До 80% імуноглобулінів мають константу седиментації 7S; стійкі до слабких кислот, лугів, нагрівання до 60 ° С. Виділити імуноглобуліни з сироватки крові можна фізичними і хімічними методами (електрофорез, Ізоелектрична осадження спиртом і кислотами, висолювання, аффинная хроматографія та ін.). Ці методи використовують у виробництві при приготуванні імуно-біологічних препаратів.
Імуноглобуліни за структурою, антигенними та імунобіологічних властивостей поділяються на п'ять класів: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Імуноглобуліни М, G, А мають підкласи. Наприклад, IgG має чотири підкласу (IgG ,, IgG2, IgG3, IgG4). Всі класи і підкласи різняться за амінокислотною послідовністю.
Молекули імуноглобулінів всіх п'яти класів складаються з поліпептидних ланцюгів: двох однакових важких ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів - L, з'єднаних між собою дисульфідними містками. Відповідно кожному класу імуноглобулінів, тобто М, G, A, E, D, розрізняють п'ять типів важких ланцюгів: μ (мю), γ (гамма), α (альфа), ε (епсилон) і Δ (дельта), що розрізняються по антигенности. Легкі ланцюги всіх п'яти класів є загальними і бувають двох типів: κ (каппа) і λ (лямбда); L-ланцюги імуноглобулінів різних класів можуть вступати в з'єднання (рекомбінуватися) як з гомологічними, так і з гетерологічними Н-ланцюгами. Однак в одній і тій же молекулі можуть бути тільки ідентичні L-ланцюга (κ або λ). Як в Н, так і в L-ланцюгах є вариабельная - V область, в якій послідовність амінокислот непостійна, і константная - С область з постійним набором амінокислот. У легких і важких ланцюгах розрізняють NH2- і СООН-кінцеві групи.
При обробці γ-глобуліну меркаптоетанолом руйнуються дисульфідні зв'язки і молекула імуноглобуліну розпадається на окремі ланцюги поліпептидів. При впливі протеолітичних ферментів папаїном імуноглобулін розщеплюється на три фрагменти: зо два не кристалізуються, містять детермінантні групи до антигену і названих Fab-фрагментами I і II і один кристалізується Fc-фрагмент. FabI- і FabII-фрагменти подібні за властивостями і амінокислотним складом і відрізняються від Fc-фрагмента; Fab-і Fc-фрагменти є компактними утвореннями, з'єднаними між собою гнучкими ділянками Н-ланцюги, завдяки чому молекули імуноглобуліну мають гнучку структуру.
Як Н-ланцюги, так і L-ланцюга мають окремі, лінійно пов'язані компактні ділянки, названі доменами; в Н-ланцюги їх по 4, а в L-ланцюга - по 2.
Активні центри, або детермінанти, які формуються в V-областях, займають приблизно 2% поверхні молекули імуноглобуліну. У кожній молекулі є дві детермінанти, пов'язані з гіперваріабельні ділянкам Н-і L-ланцюгів, т. Е. Кожна молекула імуноглобуліну може зв'язати дві молекули антигену. Тому антитіла є двовалентними.
Типовий структурою молекули імуноглобуліну є IgG. Решта класи імуноглобулінів відрізняються від IgG додатковими елементами організації їх молекули.
У відповідь на введення будь-якого антигену можуть вироблятися антитіла всіх п'яти класів. Зазвичай спочатку виробляється IgM, потім IgG, інші - дещо пізніше.
Імуноглобуліни за структурою, антигенними та імунобіологічних властивостей поділяються на п'ять класів: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD.
Імуноглобулін класу G. ізотипів G випадках становить основну масу Ig сироватки крові. На його частку припадає 70-80% всіх сироваткових Ig, при цьому 50% міститься в тканинної рідини. Середній вміст IgG в сироватці крові здорової дорослої людини 12 г / л. Період напіврозпаду IgG - 21 день.
IgG - мономер, має 2 антигензв'язуючих центру (може одночасно свя¬зать 2 молекули антигену, отже, його валентність дорівнює 2), молекулярну масу близько 160 кДа і константу седиментації 7S. Розрізняють підтипи Gl, G2, G3 і G4. Синтезується зрілими В-лімфоцитами і плазматичними клітинами. Добре визначається в сироватці крові на піку первинного і при вторинному імунній відповіді.
Має високу афінність. IgGl і IgG3 пов'язують комплемент, причому G3 активніше, ніж Gl. IgG4, подібно IgE, володіє цітофільностью (тропностью, або спорідненістю, до огрядним клітинам і базофілам) і бере участь у розвитку алергічної реакції I типу. У імунодіагностичних реакціях IgG може проявляти себе як неповне антитіло.
Легко проходить через плацентарний бар'єр і забезпечує гуморальний імунітет новонародженого в перші 3-4 місяці життя. Здатний також виділятися в секрет слизових, в тому числі в молоко шляхом дифузії.
IgG забезпечує нейтралізацію, опсонізації і маркування антигену, здійснює запуск комплемент-опосередкованого цитолізу і антителозависимой клітинно-опосередкованої цитотоксичності.
Імуноглобулін класу М. Найбільша молекула з усіх Ig. Це пентамер, який має 10 антигензв'язуючих центрів, т. Е. Його валентність дорівнює 10. Молекулярна маса його близько 900 кДа, константа седиментації 19S. Розрізняють підтипи Ml і М2. Важкі ланцюги молекули IgM на відміну від інших ізотипів побудовані з 5 доменів. Період напіврозпаду IgM - 5 днів.
На його частку припадає близько 5-10% усіх сироваткових Ig. Середній вміст IgM в сироватці крові здорової дорослої людини становить близько 1 г / л. Цей рівень у людини досягається вже до 2-4-річного віку.
IgM філогенетично - найдавніший імуноглобулін. Синтезується попередниками і зрілими В-лімфоцитами. Утворюється на початку первинного імунної відповіді, також першим починає синтезуватися в організмі новонародженого - визначається вже на 20-му тижні внутрішньоутробного розвитку.
Має високу авідності, найбільш ефективний активатор комплементу класичним шляхом. Бере участь у формуванні сироваткового і секреторного гуморального імунітету. Будучи полімерної молекулою, що містить J-ланцюг, може утворювати секреторну форму і виділятися в секрет слизових, в тому числі в молоко. Велика частина нормальних антитіл і ізоагглютініни відноситься до IgM.
Не минає через плаценту. Виявлення специфічних антитіл изотипа М в сиво¬ротке крові новонародженого вказує на колишню внутрішньоутробну інфекцію або дефект плаценти.
IgM забезпечує нейтралізацію, опсонізації і маркування антигену, здійснює запуск комплемент-опосередкованого цитолізу і антителозависимой клітинно-опосередкованої цитотоксичності.
Імуноглобулін класу А. Існує в сироваткової і секреторною формах. Близько 60% всіх IgA міститься в секретах слизових.
Сироватковий IgA: На його частку припадає близько 10-15% всіх сироваткових Ig. У сироватці крові здорової дорослої людини міститься близько 2,5 г / л IgA, максимум досягається до 10-річного віку. Період напіврозпаду IgA - 6 днів.
IgA - мономер, має 2 антигензв'язуючих центру (т. Е. 2-валентний), молекулярну масу близько 170 кДа і константу седиментації 7S. Розрізняють підтипи А1 і А2. Синтезується зрілими В-лімфоцитами і плазматичними клітинами. Добре визначається в сироватці крові на піку первинного і при вторинному імунній відповіді.
Має високу афінність. Може бути неповним антитілом. Чи не пов'язує комплемент. Не минає через плацентарний бар'єр.
IgA забезпечує нейтралізацію, опсонізації і маркування антигену, здійснює запуск антителозависимой клітинно-опосередкованої цитотоксичності.
Секреторний IgA: На відміну від сироваткового, секреторний sIgA існує в полімерній формі у вигляді ди- або тримера (4- або 6-валентний) і містить J- і S-пeптіди. Молекулярна маса 350 кДа і вище, константа седиментації 13S і вище.
Синтезується зрілими В-лімфоцитами і їх нащадками - плазматичними клітинами відповідної спеціалізації тільки в межах слизових і виділяється в їх секрети. Обсяг продукції може досягати 5 г на добу. Пул slgA вважається найчисленнішим в організмі - його кількість перевищує сумарний вміст IgM і IgG. У сироватці крові не виявляється.
Секреторна форма IgA - основний фактор специфічного гуморального місцевого імунітету слизових оболонок шлунково-кишкового тракту, сечостатевої системи і респіраторного тракту. Завдяки S-ланцюга він стійкий до дії протеаз. slgA НЕ активує комплемент, але ефективно зв'язується з антигенами і нейтралізує їх. Він перешкоджає адгезії мікробів на епітеліальних клітинах і генералізації інфекції в межах слизових.
Імуноглобулін класу Е. Називають також реагинов. Зміст в сироватці крові вкрай невисоко - приблизно 0,00025 г / л. Виявлення вимагає застосування спеціальних високочутливих методів діагностики. Молекулярна маса - близько 190 кДа, константа седиментації - приблизно 8S, мономер. На його частку припадає близько 0,002% всіх циркулюючих Ig. Цей рівень досягається до 10-15 років життя.
Синтезується зрілими В-лімфоцитами і плазматичними клітинами переважно в лімфоїдної тканини бронхолегеневого дерева і шлунково-кишкового тракту.
Чи не пов'язує комплемент. Не минає через плацентарний бар'єр. Володіє вираженою цітофільностью - тропностью до огрядним клітинам і базофілам. Бере участь у розвитку гіперчутливості негайного типу - реакція I типу.
Імуноглобулін класу D. Відомостей про Ig даного изотипа не так багато. Практично повністю міститься в сироватці крові в концентрації близько 0,03 г / л (близько 0,2% від загального числа циркулюючих Ig). IgD має молекулярну масу 160 кДа і константу седиментації 7S, мономер.
Чи не пов'язує комплемент. Не минає через плацентарний бар'єр. Є рецептором попередників В-лімфоцитів.