
- •6.Віруси грипу: антигенні властивості. Проблеми в одержанні вакцин.
- •4.І 7.Структура бактериальной клетки как прокариотического организма. Функции клеточных структур.
- •8.Антигени,їх характеристика. Антигенна будова бактеріальної клітини та її практичне значення. Аутоантигени.
- •9.Шигели дизентерії, властивості. Загальна характеристика захворювання, принципи діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •10.Методи культивування вірусів та їх оцінка.
- •11.Вплив фізичних,хімічних та біологічних факторів на мікроорганізми. Механізм дії на мікробну клітину різних груп хімічних речовин. Поняття асептики, антисептики. Методи дезкнфекції, стерилізації.
- •12.Коринебактерії дифтерії:морфологія,культуральні властивості, токсшюутворення, їх значення для діагностики.
- •13.Вірус поліомієліту: біологічні властивості, захворювання, препарати для діагностики, лікування, профілактики.
- •14.Анаероби та методи їх культивування.
- •15.Ешерихії, їх основні властивості. Роль в мікробіоценозі кишковика.Патогенні кишкові палички і захворювання що вони викликають. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •16.Вірус сказу, біологічні властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •17.Ферменти бактерій і роль для кдатіти,основні групи. Принципи біохімічної ідентифікації мікроорганізмів.
- •18.Гонококи, їх властивості. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностиків, лікування та профілактики.
- •19.Вірус кору, таксономія. Загальна характеристика ахворювання. Фармакологічні препарати для діагностики та профілактики.
- •20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •21.Герпесвіруси, біологічні властивості, значення у патології людини.
- •22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.
- •23.Умовно-патогенні мікроорганізми, біологічні властивості,етіологічна роль у розвитку госпітальних інфекцій.
- •24.Пікорнавіруси, біологічні властивості,основні представники. Загальна характеристика захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •25.Чисті культури мікроорганізмів. Методи виділення чистих культур аеробних бактерій та принципи їх ідентифікації.
- •27.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція віруснейтралізації, механізм.Принципи використання, діагностична цінність.
- •28.Реакції аглютинації,компоненти реакції.Значення для організму і діагностики.
- •29.Загальна порівняльна характеристика анаеробних бактерій, їх значення у патології людини.
- •30.Вірус епідемічного паротиту. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •31.Механізм імунної відповіді. Імунологічна пам'ять та ревакцинація.
- •32.Збудник сибірки, його характеристика. Загальна характеристика захворювання та його діагностика. Фармакологічні препарати для діагностики, лкування та профілактики.
- •33.Антигенна мінливість вірусу грипу, значення в одержанні вакцинних препаратів.
- •34.Вчення про інфекцію. Роль мікроорганiзмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці вимірювання, способи визначення. Фактори патогенності бактерій.
- •35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
- •Шляхи зараження
- •Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
- •37.Хіміотерапевтичні препарати.Їсторія їх створення. Хіміотерапевтичний індекс. Меха нізм антибактеріальної дії сульфаніламідів.
- •38.Стрептококи - їх роль в етіології ревматизму. Препарат о-етрептолізин, його призначення.
- •39.Використання клітинних культур в вірусології та їх класифікація. Середовища для їх культивування.
- •40.Антитіла (імуноглобуліни), їх будова. Класи імуноглобулінів, їх функції.
- •41.Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій. Їх види, властивості, принципи діагностики. Препарати для діагностики.
- •42.Віруси – збудники гострих респіраторних інфекцій. Принципи їх діагностики. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики. Інтерферони та їх індуктори.
- •43.Вимоги щодо мiкробiологiчної чистоти лiкiв. Мікробна контамінація різних лікарських форм та її наслідки, попередження.
- •45.Реакція звязування комплементу, її практичне використання. Комплемент, його властивості.
- •46.Антибіотики, історія відкриття,класифікація, одиниці вимірювання, механізм дії, принципи застосування.
- •47.Коринебактерії дифтерії:їх класифікація.Дифтерійний токсин, анатоксин, сироватка, принципи одержання, призначення.
- •48.Реакція вірусної гемагглютинації та гемадсорбції.Механізм, практичне значення, застосування, діагностична цінність.
- •49.Генетика мікроорганізмів. Організація генетичного матеріалу у бактерій. Генотип і фенотип. Види мінливості. Дисоціація у бактерій, значення у фармацевтичній справі.
- •50.Клостридії правця: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •51.Вірусні вакцини, класифікація, принципи одержання вимоги до них.
- •52.Аутоантитіла, їх роль у виникненні аутоімунних процесів Аутоімунні захворювання, принципи їх лікування.
- •53.Стафілококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення, класифішція. Проблема антистафілококової боротьби в лікарняних та фармацевтичних закладах.
- •54.Вірус гепатиту: біологічні властивості. Механізм зараження. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики,лікування та профілактики.
- •55.Iмунні сироватки. Класифікація. Принципи одержання, контроль, практичне використання.
- •56.Збудник лептострозу: морфологія, методи діагностики. Єпідеміологія та клінічні прояви захворювання.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •57.Морфологія і структура бактеріофагу. Препарати бактеріофагів для діагностики, лікування, профілактики інфекцій.
- •Практичне застосування бактеріофагів
- •Лікування бактеріофагами
- •58.Алергія, механізми, типи. Розпізнавання та фармацевтична профілактика.
- •59.Сальмонели черевного тифу, властивості, антигенна структура. Загальна характеристика захворювання. Препарати ранньої та пізньої діагностики.
- •60.Види взаємодії вірусів та клітин. Принципи дії противірусних препаратів.
- •61.Хімічний склад бактеріальної клітини. Роль речовин, що входять до складу клітин. Живлення мікроорганізмів in vivo та IV vitro.
- •62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.
- •63.Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій: реакція гальмування гемаглютинації, її механізм, умови постановки, принципи застосування, діагностична цінність.
- •64.Механізм дії лікарської стійкості мікроорганізмів. Методи визначення чутливості бактерій до антибіотиків. Побічна дія антибіотиків на макроорганізм.
- •65.Збудник туляремії, його характеристика. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагноетики;лікування та профілактики.
- •66.Основні властивості вірусів людини та їх використання для діагностики,лікування, профілактики вірусних інфекцій.
- •67.Принципи систематики і класифікації мікроорганізмів. Вид у бактерій як номенклатурна одиниця. Поняття «штам», «серовар».
- •68.Менінгококи: морфологія, культуральні властивості, токсиноутворення. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •69.Принципи класифікації вірусів. Місце вірусів у системі живого.
- •70.Визначення поняття «імунітет». Види протиіифекційиого імунітету. Препарати для його формування.
- •71.Збудник сифілісу: морфологія, культуральні властивості. Загальна характеристика захворювання. Препарати для діагностики, постановки рск.
- •Діагностика
- •72.Вірус краснухи; його морфологія та резистентність. Патогенез, клініка, лабораторна діагностика краснухи, препарати для профілактики.
- •73.Неспецифічні фактории природної резистенції макроорганізму, шляхи їх стимуляції.
- •74.Хламідії: біологічні властивості, спричинювана ними патологія. Фармакологічні засоби для лікування.
- •75.Спадкова мінливість. Мутації у мікроорганізмів, їх значення в медикаментозній терапії захворювань.
- •76.Мікрофлора готових ліків і лікарської рослинної сировини. Джерела мікробного забруднення ліків.Мікробіологічшїй контроль готових ліків.
- •77.Бруцели, їх властивості. Загальна характеристика захворювання. Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •79.Методи мікроскопії для вивчення мікрорганізмів. Фарби, що застосовуються для виготовлення мікробіологічних препаратів.
- •Основні види барвників, що застосовуються в мікробіологічній практиці:
- •Особливості різних видів мікроскопії
- •80.Реакція з міченими антитілами та антигенами у вірусологи. Реакція імунофлюоресценції (ріф), реактиви.
- •81.Нормальна мікрофлора організму людини, її роль у фізіологічних процесах. Поняття про дисбактеріоз та засоби для його корекції.
- •Лікування
- •Дисбактеріоз: лікування
- •Культуральні властивості
- •Антигенна будова
- •Токсиноутворення
- •83.Вірус імунодифіциту людини (віл). Властивості. Симптоматика сніДу та принципи лікування.
- •Лікування
- •84.Серопрофілактика і серотерапія інфекційних захворювань. Антитоксичні сироватки: отримання, очищення, титрування, застосування.
- •85.Клостридії газової гангрени, правця, ботулізму - основні властивості. Загальна характеристика захворювання. Моно - і полівалентні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
- •86.Вірус імунодефіциту людини (віл). Методи лабораторної діагностики,Перспективи отримання препаратів для специфічної профілактики і терапії.
- •Лікування
- •87.Тінкторіальні властивості мікробів; Методи фарбування бактерій та їх окремих структур. Особливості структури клітинної стінки грампозитивних і грамнегативних бактерій.
- •88.Стрептококи, біологічні властивості, роль стрептококів у патології людини. Лабораторна діагностика, фармакологічні препарати для лікування і профілактики. Стрептококи
- •89.Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.
- •Фарбування за Грамом
- •Особливості різних бактерій при фарбуванні
- •Стафілококи
- •Стрептококи
- •Ентеробактерії
- •Ешерихії
- •Ешеріхія колі
- •Структурні особливості бактерій
- •Будова бактерільної клітини
- •Фарбування стрептококів
- •Фарбування стафілококів
- •Фарбування пневмококів
- •Гранулоцити
- •Стрептококи
- •Практичні навички
20.Мікобактерії туберкульозу. Загальна характеристика захворювання, діагностики.Фармакологічні препарати для діагностики, лікування та профілактики.
Туберкульоз-хронічне захворювання людини, що супроводжується ураженням органів дихання, лімфатичних вузлів, кишечника, кісток і суглобів, очей, шкіри, нирок і сечовивідних шляхів, статевих органів, центральної нервової системи.
Збудник туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis) Туберкульозну паличку відкрив Р. Кох у 1882 р. Він же розробив основні питання патогенезу й імунітету захв., одержав туберкулін. Туберкульоз - хрон. інф. хв. легенів, лімфатичних вузлів, кісток, суглобів, сечостатевої системи, органів черевної порожнини.
Мікобактерії туберкульозу - тоненькі, прямі або трохи зігнуті палички довжиною 1-4 мкм і шириною 0,2-0,6 мкм, гомогенні або зернисті, Гр(+), нерухомі, не утворюють спор і капсул, можуть мати гіллясті, ниткоподібні й кокоподібні форми. У цитоплазмі міститься велика кількість високомолекулярних ліпідів, що зумовлює їх високу стійкість до кислот, лугів і спиртів, погано сприймають анілінові барвники, найкращий спосіб забарвлення за Цілем-Нільсеном: на голубому фоні туберкульозні палички виглядають рубіново-червоними, вирощують в аеробних умовах на складних живильних середов. із додаванням яєць, гліцерину, картоплі, віт., глюкози, амінокислот, твіну-80. Найчастіше використовують гліцериновий бульйон, середов. Левенштейна-Йєнсена, Петраньяні, Сотона, Фінна. Мікобактерії розмножуються дуже повільно, ріст їх досить-таки характерний. На гліцериновому бульйоні ч/з 10-15 днів з’являється плівка, яка поступово товстішає, зморщується, кришиться і опускається на дно, а бульйон залишається прозорим. На щільних середовщах ч/з 10-12 днів виникає сухий, лускоподібний наліт, який поступово переходить у нерівномірні, бородавчасті утворення. Це типові R-форми колоній, які властиві більш вірулентним штамам мікобактерій. Використовують і прискоренний метод культивування за Прайсом на предметних скельцях у кров’яних середов.. Мікроколонії з’являються ч/з 2-3 дні, мають вигляд кіс або джгутів із-за наявності корд-фактора - спеціальної клейкої речовини, яка властива патогенним видам
Туберкульозні бактерії виділяють ряд протеолітичних і цукролітичних ферментів, каталазу, уреазу, нікотинамідазу й ніациназу, за якими проводять диференціацію окремих видів. Не утворюють екзотоксину, але містять ендотоксини, які вивільняються при розпаді клітин. Ще Р. Кох у 1890 р. отримав спеціальний препарат - туберкулін, який при внутрішньошкірному введенні в інфікований організм викликав алергічну реакцію (проба Манту). Тепер для постановки алергічних проб використовують очищені стандартні препарати туберкуліну (PPD, PPD-L, РТ). Антигени і класиф.. Антигени туберкульозних бактерій складаються з білкових фракцій, ліпідів, фосфатидів і полісахаридів. Туберкуліновий протеїн має виражені алергенні властивості. Найчастіше туберкульоз у людини викликає М. tuberculosis (понад 90 % випадків), значно рідше - М. вovis (3-5 %). Ці 2 види є основними збудниками захв.. У жителів Африки туберкульозні ураження викликає M. africanum. Подібні до туберкульозу хв. (мікобактеріози) спричиняють, так звані, атипові мікобактерії: M. kansasii - збудник хронічних уражень легень із млявим перебігом; M. ulcerans - викликає виразкові процеси шкіри в жителів Австралії й інших країн; M. xenoрi - спричиняє ураження сечостатевої системи, шкіри, хронічні процеси в легенях тощо. Туберкульоз у людини. Зараж. людей туберкульозом найчастіше відбувається повітряно-краплинним і повітряно-пиловим способом. Можливе також інфікування ч/з молоко і молочні продукти, ч/з шкіру і слизові оболонки. У місці проникнення збудника виникає запалення, яке супроводжується утворенням специфічної гранулеми або туберкульозного бугорка (tuberculum). Звідси походить назва захв. - туберкульоз або бугорчатка. У центрі бугорка знаходяться гігантські клітини Пирогова-Ланганса, всередині яких можуть розміщуватись туберкульозні палички. Гігантські клітини оточені епітеліоїдними та лімфоїдними елементами, які й складають основну масу гранулеми. При доброякісному перебігу хв. бугорок оточується сполучною тканиною, проростає колагеновими волокнами, просочується солями кальцію, після чого подальше поширення збудника припиняється. У первинній гранульомі туберкульозні бактерії можуть зберігатись роками, інколи все життя. Такі люди є носіями прихованої інф. З одного боку вони мають відносний імунітет, а з другого - замасковану форму туберкульозу, яка при несприятливих умовах може активізуватися. Тоді бугорок розпадається, а мікобактерії поширюються в інші ділянки. При розпаді декількох гранульом у легеневій тканині може утворитись порожнина (каверна). Якщо вона сполучається з бронхом, збудник разом із мокротинням виділяється назовні - виникає відкрита форма туберкульозу. Якщо збудник з мокротинням не виділяється - говорять про закриту форму. При пониженій опірності організму (тяжкі умови праці й побуту, фізичні й психічні травми тощо) первинний туберкульозний процес може генералізуватися. Розсіювання мікобактерій призводить до утворення в різних органах туберкульозних вогнищ, схильних до розпаду. Інтоксикація організму зумовлює тяжкий перебіг хв.. Генералізація може супроводжуватись ураженням сечостатевих органів, кісток, суглобів, оболонок мозку, очей. Імунітет. У багатьох людей є природна резистентність до туберкульозу. З усіх інфікованих хворіє не > 10 %. Однак у окремих осіб є схильність до захв.. Основну роль в імунітеті до туберкульозу відіграють клітинні фактори. Мікробіологічна діагностика туберкульозу проводиться з використанням бактеріоскопічного, бактеріологічного, біологічного й алергічного методів. Серологічні дослідження проводять нечасто. Матеріалом для дослідження може бути мокротиння, слиз із гортані, гній, сеча, спинномозкова рідина, плевральний ексудат, пунктат лімфатичних вузлів, випорожнення. Інколи досліджують харчові продукти (молоко, сир тощо). Бактеріоскопія мазків, забарвлених за Цілем-Нільсеном, дає змогу швидко виявити мікобактерії. Люмінесцентна мікроскопія з аураміном. Мікобактерії туберкульозу світяться яскравим золотисто-зеленим світлом на темному полі. При бактеріоскопічному дослідженні для підвищ. частоти позитивних результатів використовують методи збагачення - гомогенізації та флотації. Перший полягає в тому, що мокротиння спочатку гомогенізують, енергійно перемішуючи його з р-ном їдкого Na, центрифугують і з осаду готують мазки. При другому - мокротиння гомогенізують в р-ні їдкого Na, потім додають 1-2 мл ксилолу (бензину, бензолу), струшують 10 хв і виготовляють мазки з верхнього шару, куди спливли мікобактерії. Методи збагачення підвищують відсоток виявлення туберкульозних бактерій. Бактеріологічний метод є основним у лабораторній діагностиці туберкульозу. Досліджуваний матеріал заливають подвійним об’ємом 6 % сірчаної кислоти, струшують 10 хв. Суміш центрифугують, осад нейтралізують 2 краплями їдкого Na, відмивають ізотонічним р-ном хлориду Na, висівають на середов. Левенштейна-Йєнсена (Фінна, Сотона тощо). Виділені культури ідентифікують, визначають їх чутливість до антимікробних препаратів. Використовують також прискорені методи бактеріологічної діагностики Прайса і Школьникової. За методом Прайса досліджуваний матеріал наносять на стерильні предметні скельця, висушують і занурюють у 6 % р-н сірчаної кислоти, в якому гинуть всі мікроби, крім мікобактерй. Після промивання мазків у 0,85 % р-ні хлориду Na їх вміщують у флакони з цитратною кров’ю. Ч/з 2-3 дні скельця виймають, фіксують і забарвлюють за Цілем-Нільсеном. Мікроколонії в мазку мають вигляд зігнутих джгутів (“кіс”), які утворюються під впливом корд-фактора. За методом Школьникової матеріал після відповідної обробки кислотою сіють у пробірки з цитратною кров’ю. Ч/з 6-8 днів середов. центрифугують і з осаду виготовляють мазки, забарвлюють і мікроскопують. Біологічний метод використовують у тих випадках, коли збудник туберкульозу важко або неможливо виділити на живильних середов.. Найчастіше його вживають при діагностиці туберкульозу нирок. Досліджуваний матеріал після відповідної обробки кислотою вводять гвінейським свинкам чи кроликам. Починаючи з 5-10 дня, досліджують пунктати лімфатичних вузлів бактеріоскопічним методом. Заражених тварин спостерігають 1-2 місяці. При їх розтині у внутрішніх органах виявляють численні туберкульозні гранулеми. Алергічну пробу Манту ставлять для виявлення інфікованих туберкульозними бактеріями людей, а також для оцінки перебігу захв. й відбору осіб для ревакцинації. На внутрішню поверхню передпліччя внутрішньошкірно вводять туберкулін (5 туберкулінових одиниць в об’ємі 0,1 мл). Результат проби Манту оцінюють ч/з 72 год. Позитивною її вважають при розмірі інфільтрату не < 5 мм. Профіл. і лік.. Для специфічної профіл. використовують живу вакцину ВСG (Bacille Calmette et Guerin). Її отримали французькі вчені А. Кальмет і М. Герен шляхом тривалих пасажів M. bovis (230 пересівів протягом 13 р.) на гліцериновому картопляному середов. з додаванням жовчі. За вказаний час під впливом жовчі знизилась вірулентність культури і її стали використовувати як вакцинний штам. Вакцину вводять внутрішньошкірно всім новонародженим на 5-7 день життя. Ревакцинацію проводять з інтервалом у 5-7 років до 30-річного віку. Лікують туберкульоз АБ і хіміотерапевтичними препаратами, до яких чутливі збудники захв.. Найбільш ефективними препаратами є ізоніазид, рифампіцин. До препаратів середньої ефективності відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін. Найменш ефективними є ПАСК і тіоцетазон. Важливе значення мають раціональне харчування, сан.-кур. лік., десенсибілізація організму туберкуліном .