Цивільне право, семінари 2017-2018 / Цивільне_право_семінар7
.odtПитання 1
1.1 Реорганізація юридичної особи - це припинення юридичної особи з подальшим правонаступництвом (переходом прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої)
1.Злиття- процес ліквідації 2-х і більше компаній і формування на їх основі однієї компанії. Правонаступником всіх прав і обов’язків ліквідованих компанії є нове підприємство. Злиття це, по суті, припинення 2-х і більше компаній шляхом їх перетворення в одну. При злитті обов’язково проводиться позапланова перевірка всіх ліквідованих компаній відповідними державними органами. На фінальній стадії припинення компаній шляхом злиття створюється нова компанія, а всі активи припинених компаній переводяться передавальним актом на баланс утвореної юридичної особи.
2.Приєднання-процес припинення компанії з подальшим переведенням всіх активів, прав і обов’язків іншій компанії. Приєднання — найпоширеніша процедура M&A та консолідації активів. У більшості випадків учасником/акціонером компанії, діяльність якої припиняється, є компанія яка приєднує її, але це не обов’язкова умова. Приєднання дозволяє збільшити розмір статутного капіталу і активи шляхом їх консолідації. В Україні, на відміну від країн з розвиненою економікою, придбання компанії шляхом її поглинання не знайшло широкого поширення через тривалість процедури та ризиків як для покупця так і для продавця. Юридично, можливе проведення поглинання 2-х і більше компаній одночасно. Припинення компанії що приєднується проводиться виключно після позапланової перевірки такої компанії та затвердження передавального акта.
3. Поділ- процес припинення компанії з подальшим переведенням всіх активів, прав і обов’язків 2-м і більше новоствореним компаніям. Поділ це припинення однієї компанії та створення на основі такої компанії 2-х і більше юридичних осіб. Дана процедура в першу чергу використовується антимонопольними органами в рамках законодавства про захист економічної конкуренції. На фінальному етапі поділу затверджується розподільчий баланс. Реорганізація юридичної особи шляхом поділу - надзичайно рідкісне явище в Україні.
4.Перетворення- процедура при якій змінюється організаційно-правова форма підприємства (напр. шляхом перетворення Товариства з обмеженою відповідальністю в Акціонерне товариство). При перетворенні підприємство припиняється шляхом заснування нової юридичної особи. Правонаступником ліквідованої компанії є нове підприємство. Ідентифікаційний код юридичної особи в разі перетворення не змінюється. Кількість власників (учасників, акціонерів) нової особи та розподіл часток (у відсотковому співвідношенні), компанії що припиняється і новоствореної має бути однаковим; перетворення не передбачає зміну складу учасників та/або акціонерів, як і зміну розподілу часток.
5. Виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних юридичних осіб. Рішення про виділ може прийматися або самим підприємством в особі власників або уповноваженим органом, або, у певних випадках – судом. У будь-якому випадку за таким рішенням повинно слідувати складанні затвердження розподільчого балансу, який встановлює лінії розмежування між первинною і новоутвореною юридичними особами.
1.2
Ліквідація – це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов’язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов’язки припиняються.Відповідно до статей 104 Цивільного кодексу України та 59 Господарського кодексу України юридична особа припиняється також в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами; за рішенням суду. Отже, юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і примусовому порядку.
Що стосується підстав для ліквідації юридичної особи, то такими можуть бути, зокрема: закінчення строку, на який було створено юридичну особу, або після досягнення мети, поставленої при її створенні; у зв’язку з визнанням судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; інші підстави, передбачені законодавчими актами України. Ліквідація повинна забезпечувати захист інтересів як кредиторів, так і учасників юридичної особи. Крім того, правила ліквідації окремих видів юридичних осіб встановлюються законодавством, що регулює їх діяльність (наприклад, особливості ліквідації банків встановлюються Законом України „Про банки і банківську діяльність"). Порядок припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її господарським судом банкрутом врегульовано Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", але це є предметом розгляду іншої статті.
Загальний порядок ліквідації юридичної особи встановлюють Цивільний та Господарський кодекси України (ст.111 ЦК та ст. 60 ГК). У разі прийняття учасниками, судом або іншим органом, відповідно до своєї компетенції (наприклад, це може бути наглядова рада) рішення про ліквідацію юридичної особи вони зобов’язані негайно письмово повідомити про своє рішення орган, що здійснює державну реєстрацію. Перелік документів, які подаються органу державної реєстрації, містить розділ IV "Державна реєстрація припинення юридичної особи" Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Отримавши таке повідомлення, орган державної реєстрації вносить до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запис про рішення щодо припинення юридичної особи. Така вимога направлена на захист прав кредиторів, які вже на початковій стадії зможуть знати про наміри юридичної особи, яка припиняє свою діяльність, оскільки дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців є відкритими для загального ознайомлення. Етапи ліквідації:
1. Утворення органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, ліквідаційної комісії. Причому за рішенням органу у ролі ліквідаційної комісії може виступати орган управління юридичної особи. Слід зазначити, що новим для законодавства є обов’язок погоджувати з органом державної реєстрації призначення комісії з ліквідації юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо). Проте нормативними документами склад ліквідаційної комісії у разі добровільної ліквідації юридичної особи не регламентовано. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи, крім тих, які залишаються згідно з законодавством України за учасниками, наприклад затвердження ліквідаційного балансу. Слід зауважити, що ліквідаційна комісія не має статусу юридичної особи, а підприємство, що ліквідується, в період її роботи статусу юридичної особи не втрачає. Отже, дієздатність юридичної особи здійснюється через ліквідаційну комісію. Дії комісії розглядаються як дії самої юридичної особи. Комісія здійснює дії, у тому числі виступає в суді від імені юридичної особи і набуває безпосередньо для неї права і обов’язки.
2. Встановлення порядку і строків ліквідації юридичної особи. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган або суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Але він за законом не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Слід також зазначити, що порядок ліквідації має бути передбачено установчими документами юридичної особи.
3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов’язків: повідомлення про ліквідацію юридичної особи в пресі (за місцезнаходженням), про порядок і строки ліквідації; вжиття необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості, виявлення кредиторів та претензій останніх. У разі якщо відомі кредитори, то ліквідаційна комісія повідомляє їх про ліквідацію письмово.
Робота ліквідаційної комісії починається з опублікування оголошення про ліквідацію юридичної особи, в якому зазначаються порядок і строки заявлення кредиторами претензій. Слід зазначити, що з набранням чинності Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (1 липня 2004 року) оголошення про ліквідацію юридичної особи має бути розміщено у спеціальному друкованому засобі масової інформації спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації.
1.3
Неплатоспроможністю є неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. На відміну від банкрутства як юридичного факту, що встановлюється судом та породжує певні правові наслідки, неплатоспроможність є фактичним станом, у якому опинився суб'єкт господарювання, пасиви якого перевищують його активи, що унеможливлює проведення ним розрахунків з кредиторами. Банкрутство є однією з найпоширеніших підстав ліквідації юридичних осіб та припинення підприємницької діяльності фізичних осіб. За допомогою правового механізму банкрутства здійснюється звільнення господарського обороту від неефективних, неконкурентоспроможних суб'єктів господарювання.
Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Відповідно, банкрутом є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Умови та порядок визнання юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців банкрутами визначаються ГК України, ЦК України, ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 р. (в ред. ЗУ від 22 грудня 2011 р.).
Відповідно до ч. З ст. 209 ГК України суб'єктом банкрутства може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності. Відповідно не можуть бути визнані банкрутами казенні підприємства, відокремлені структурні підрозділи юридичної особи, фізичні особи – підприємці за грошовими зобов'язаннями, що виникли на підставах, не пов'язаних зі здійсненням такою особою підприємницької діяльності, тощо. За ч. 4 ст. 209 ГК України щодо банкрутства державних комерційних підприємств законом передбачаються додаткові вимоги та гарантії права власності Українського народу. Так, ЗУ "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 р. встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, в статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %. Вищезазначеним ЗУ встановлено мораторій щодо примусової реалізації об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності даними підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих товариств. Мораторій не поширюється на випадки відчуження даних видів майна шляхом продажу у межах процедури санації майна боржника, а також на випадки обміну вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права відповідно до умов мирової угоди (означені випадки відчуження не підпадають під ознаки примусової реалізації майна). Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника – юридичної особи або місцем проживання фізичної особи – підприємця. Кредиторами у справі про банкрутство можуть бути будь-які юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені відповідними доказами грошові вимоги до боржника, у тому числі вимоги щодо: виплати заробітної плати; сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), сплати акцизного збору та податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів); сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування тощо.
Учасниками у справі про банкрутство є сторони (конкурсні кредитори, яких у справі про банкрутство представляє комітет кредиторів, боржник), забезпечені кредитори (кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника (майнового поручителя)), арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном)
боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності – боржника, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
Конкурсними є кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника (до конкурсних також відносяться кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення цих вимог до порушення провадження у справі про банкрутство). Поточними є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Питання 2
Стаття 83 ЦК. Організаційно-правові форми юридичних осіб
1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. 3. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встановлюються законом. 4. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом. Стаття 84 ЦК. Підприємницькі товариства 1. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Стаття 85 ЦК. Непідприємницькі товариства 1. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
2. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом. Стаття 86 ЦК. Здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими товариствами та установами
1. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Питання 3
Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами. Зокрема, юридичні особи поділяють: 1) Залежно від виду права власності - на:
а) державні і комунальні юридичні особи - ті, що засновані на державній або комунальній формах власності. До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст. 324, 326 ЦК). Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).
Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління; б) приватні юридичні особи - ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК); в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК). 2) Залежно від мети створення і діяльності - на: а) комерційні юридичні особи; б) некомерційні юридичні особи.
У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.
Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом. Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб. 3) Залежно від підстав фінансування - на: а) госпрозрахункові юридичні особи; б) бюджетні юридичні особи. Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб. Бюджетні - отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю. 4) Залежно від функцій - на: а) господарюючі юридичні особи - такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негсподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (Які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій). 5) Залежно від відношення засновників до майна - на: а) юридичні особи, засновники яких мають право власності на майно відповідної юридичної особи; б) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративні права (права вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи. 6) Залежно від кількості засновників - на: а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками - господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо. 7) За типом правосуб'єктності та функціями - на:
а) юридичні особи публічного права - створені для виконання функцій публічної влади - управління, забезпечення публічного правопорядку тощо; б) юридичні особи приватного права - створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників. 8) Залежно від організаційно-правової форми - на: а) господарські товариства; б) установи; в) об'єднання громадян; г) об'єднання юридичних осіб тощо.