семінар 1

Еволюція металевих грошей найбільш чутливо виявилася в двох напрямах: перший — отримання і удосконалення монетної форми; другий — розвиток представницьких форм металевих грошей в обороті.

З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих злитків або шматків металу. Такі гроші мали переважні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма злитків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. В кожній платіжній операції необхідно було зважувати злитки, визначати пробу і, що найбільш незручно - ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, злитки робили різної ваги. Самі відомі купці ставили на них своє клеймо, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, які функціонують в обороті з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалася і змінювалася.

Новий етап в розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютної) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона чеканиться не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу

Еволюційні процеси в економіці, які послужили причиною демонетизації золота, підготували основу для впровадження нематеріальних носіїв грошової суті — так званих кредитних грошей.Як наголошувалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки в своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Поступово воно придбало особливу споживацьку вартість як загального еквівалента. Потім світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно прийшла до висновку, що гроші не адекватні золоту, що вони — щось інше, складніше явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.

Неповноцінні гроші— це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Перехід до неповноцінних грошей відбувався поступово. Перші їх форми з'явилися ще з часів панування металевих грошей. Тому в історії грошей був тривалий період існування змішаних форм, властивий повноцінним і неповноцінним грошам. Основними формами неповноцінних грошей є:

- білонна (розмінна) монета

- паперові гроші (казначейські зобов'язання)

- банківські зобов'язання (банкноти)

- депозитні внески

- квазігроші.

Не маючи субстанціональної вартості, всі вони застосовуються як гроші лише тому що у економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використовувати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Чинник довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдяки чому вони отримали також назву кредитних.

Кредитні гроші класифікуються за декількома критеріями.

1. Залежно від форми існування виділяють:

- паперові гроші

- монету

- депозитні гроші

- електронні гроші.

2. Залежно від статусу емітента і характеру емісії:

- казначейські гроші

- банківські гроші.

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, якщо паперовиминазивають будь-які грошові знаки, виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети і т.п.), і вузьке, якщо паперові гроші ототожнюються із знаками вартості, які емітуються казначейством для покриття бюджетних витрат.

Паперові гроші— це нерозмінні на метал знаки вартості, які випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються примусовим курсом, признаються законодавчо обов'язковими до прийому у всі види платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а і від реальних потреб обороту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

Банківські гроші— ці теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. В цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки сталі випускати замість комерційних векселів свої зобов'язання — банкноти,які поступово перетворилося на універсальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. З часом, коли банки сталі широко приймати банкноти від клієнтів на внески, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

Банкнотав найзагальнішому трактуванні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Період “класичної” банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929— 1933 рр. В нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію постійності вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Депозитні гроші— це різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів в банках. Вони не мають речового виразу і використовуються для платежів в безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках в банках і не виходять за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток і т.п.

Електронні гроші— це різновид депозитних грошей, коли переказ грошових сум по рахункам в банках здійснюється автоматично за допомогою комп'ютерних систем за безпосереднім розпорядженням власників поточних рахунків. Ця форма органічно об'єднує в собі всі переваги депозитної і готівкової форм грошей: немає потреби переносити або перевозити великі маси грошової готівки; досягається значна економія витрат на їх виготовлення, збереження, переказ, перевезення і т.п.; кожний платник має нагоду ураз виконати платіж, заздалегідь перевіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах грошовою готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий документ, який видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість сплатити через комп'ютерні сіті свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання грошової готівки.

“Квазігроші”— це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотним чином послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливо з кількох причин:

— якщо в стандартних формах значно ослабляється грошова суть. Так, при розміщенні грошей в довгострокові внески вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте, при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

— якщо грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з вказаних вище. Наприклад, вексель в певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоча не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж можна сказати і про чек і деякі інші грошові інструменти.

Використання “квазігрошей” має позитивний вплив на економіку:

— дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок впровадження в оборот додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, перш за все векселів;

— дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх в довгострокові депозитні внески, які надає сприяння оздоровленню кон'юнктури ринків;

— робить управління грошовою масою, а отже, пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним

2. Функції грошей, їх суть та сфера використання.

Вивчення сутності грошей та еволюції їхнього розвитку становить базу монетарної теорії. Сутність грошей як економічної категорії проявляється в їх функціях. (див. малюнок 1).Єдність усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їх роль у суспільному відтворенні. Важливою умовою теоретичного пізнання функцій грошей є послідовне забезпечення діалектичного підходу до їх аналізу. В процесі розвитку товарно-грошових відносин не лише ускладнюються дії функцій грошей, а й з¢являються нові і відмирають старі форми та ознаки грошей. У цьому і проявляється діалектика розвитку грошей як процесу, що динамічно розвивається, вдосконалюється.

• Міра вартості¾це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Якщо виходити з того, що гроші за своїм функціональним призначенням виступають у товарному обігу як засіб реалізації вартості. І це природно, оскільки саме ця функція забезпечує товарну масу необхідним носієм (матеріалом) для вираження їхньої вартостіЗміси цієї функції полягає в тому, що гроші виступають в якості самостійної форми мінової вартості, призначеної вимірювати вартість товарів. На основі цієї функції вартість виявляє себе в ціні товару: поза зазначеною функцією вартість існує абстрактно. Отже, функціональне призначення грошей як міри вартості нероздільно пов’язано з категорією ¾“ціна”, що є грошовим вираженням вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквіваленту. Виходячи з цього, гроші реалізують функцію міри вартості ідеально, тобто на основі мисленого прирівнювання товару, що продається до уявно представленої кількості грошей. Однак для визначення ціни товарів цього недостатньо. Потрібний масштаб (стандарт вартості) для їх порівняння, одиниця виміру матеріальної субстанції загального еквівалента. Практично, виміряти величину вартості товарів в грошах тобто кількісна оцінка можлива з допомогою масштабу цін, який забезпечує якісну єдність об’єкту (товари) і засобу виміру (гроші). Це зумовлює ще одну принципову особливість функції міри вартості: вона реалізується лише в органічному поєднанні з масштабом цін.

Гроші як міра вартості, однорідні і використовуються в якості масштабу для виміру відносних вартостей товарів. Подібно до того, як ми вимірюємо відстань у милях або кілометрах, аналогічно ми вимірюємо вартість товарів у грошовому виразі, надаючи їм форму ціни. Виражаючи ціни в грошових одиницях (доларах, марках, гривнах) можна визначати та порівнювати вартості різноманітних товарів.Отже, гроші виступають в якості масштабу вартості та рахункової одиниці, що дає можливість здійснювати економічний облік та аналіз[8, c. 56-58].

• Засіб обігу- це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Функція грошей як засіб обігу завжди поєднується із попередньою функцією як міра вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це обумовлено тим, що мінова вартість товару отримує загальне визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну.

Суть грошей у функції засобу обігу полягає у тому, що гроші виступають посередником при обміні товарів.

У функції засобу обігу гроші виступають реально як втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. У цій функції гроші у кінцевому підсумку реалізують ціну товарів; їх внутрішня субстанція вже не має реального значення, важливо лише їх кількість. При цьому зовсім не має значення в якій формі вони виступають (металеві чи паперові). Важливо лише те, що гроші як засіб обігу забезпечують переміщення товарів від виробника до споживача, після чого, товари покидають сферу обігу і переходять у сферу споживання. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого. Ця особливість визначає характер зв’язку обігу грошей і товарів. Так в обігу завжди знаходиться відповідна маса грошей, яка протистоїть товарній масі, що підлягає реалізації. У цій функції гроші протистоять товарній масі як реальний образ їх вартості. Вони завжди знаходяться у безпосередньому зв’язку з товарами, а тому гроші не втрачають своєї якості[3, c. 74-78].

• Засіб платежу ¾це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин.

Функція грошей як засіб платежу за змістом є продовженням функції грошей засобу обігу і появилась вона пізніше на вищій стадії розвитку товарного виробництва і кредитних відносин. Ця функція грошей формально не є обов¢язковою. Якщо гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, то логічно вони можуть існувати без функцій засобу платежу. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою платежу. Це значить, що товари безпосередньо продаються не за гроші, а під боргові зобов’язання покупця. Товар поступає у розпорядження покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець ¾боржником.

Основний зміст функції засобу платежу полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит. Гроші тут функціонують:

• по-перше, як міра вартості при визначенні контрактної ціни реалізованих товарів, тобто гроші визначають суму боргу, яку покупець зобов’язаний погасити у визначений строк. Гроші виступають тут як “образ” товарних вартостей;

• по-друге, гроші функціонують як ідеальний засіб платежу. Внаслідок чого звужується сфера використання грошей як засіб обігу і виникає потреба в грошах для погашення боргів, тобто функціонування грошей як засіб платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платіжний засіб гроші стали здійснювати самостійний рух без прямого зв’язку з обігом товарів, обслуговувати однобічний рух вартості в процесі розширеного відтворення;

• по-третє, на основі обігу боргових зобов’язань виникла принципово нова форма грошей ¾кредитні. У товарному обігу з¢явилися боргові зобов’язання (вексель, чек) як втілення мінової вартості реалізованих товарів у кредит, що надало їм властивостей здійснювати функції грошей, зокрема купівельну і платіжну.

Таким чином, не дивлячись на особливість функції грошей засобу платежу вона нероздільно пов’язана з іншими функціями. В якості платежу гроші можуть бути використанні при умові їх функціонування як міра вартості і засіб обігу. Розвиток функції грошей як засіб платежу виникає необхідність у резервному фонді, тобто в функціонуванні грошей як засіб нагромадження вартостей.

Функція грошей як засобу платежу забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або шляхом заліку зустрічних зобов’язань, при цьому гроші не виступають посередником в обігу; що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Разом з тим, у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при широких масштабах може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість суб’єктів ринку[5, c. 88-91].

• Засіб нагромадження¾це функція, що пов’язана із здатністю грошей бити засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Можливість і необхідність цієї функції витікає із функції грошей як засіб обігу, завдяки розподілу товарного обміну (Т-Г-Т) на два самостійно відокремлених акти: (Т-Г і Г-Т) продаж і купівлю. У даному випадку продаж (Т-Г) здійснюється не заради купівлі, а заради самих грошей. У цій функції гроші не є посередником в обміні, а стають метою продажі. У даній якості гроші виходять з обігу, отримують самостійне існування (буття). Це і визначає особливості функціональної ролі грошей порівняно з функцією засобу обігу, де гроші виконують миттєву роль, що обумовлює можливість заміни повноцінних грошей паперовими грошима. Інша справа в функції грошей як засіб нагромадження. Тут гроші виступають як представник абстрактної форми багатства, як засіб нагромадження і збереження вартості. Тому функцію нагромадження у формі скарбу ідеально виконують повноцінні гроші (золото і срібло), які мають власну вартість.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва і одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей має лише одну визначену ціль ¾збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість в звичайних кусках, чи зливках дорогоцінного металу і добре зберігати їх на випадок різних соціально-економічних потрясінь. У такій формі нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.

• Світовігроші¾це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв’язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші є синтезом попередніх функцій і мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і формою матеріалізації суспільного багатства. Це значить, що світові гроші ¾комплексна функція, що повторює по суті всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, банківськими та фінансовими позичками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу. Коли вони витрачаються для негайної купівлі товарів чи послуг і замість певної суми грошей, що вивозиться (переказується), в країну ввозиться еквівалентна товарна вартість, вони виконують функцію купівельного засобу. Вона спостерігається у випадках надзвичайних подій, коли порушується звичайна рівновага обміну між країнами (неврожай, стихійне лихо, соціальні потрясіння) чи виникає недовіра до платоспроможності іноземного контрагента. Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного переміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони забезпечують переміщення багатства.

3. Електронні гроші

Електро́нні гро́ші (також відомі як e-money, e-гроші, електронна готівка, електронні обміни, цифрові гроші, цифрова готівка чи цифрові обміни) — означення грошей чи фінансових зобов'язань, обмін та взаєморозрахунки з яких проводяться за допомогою інформаційних технологій.Відповідно до законодавства України, електронні гроші - одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими особами, ніж особа, яка їх випускає, і є грошовим зобов'язанням цієї особи, що виконується в готівковій або безготівковій формі.[1]Випуск електронних грошей в Україні може здійснювати виключно банк, який і бере на себе зобов'язання з їх погашення в обмін на готівкові або безготівкові кошти.Директива Європейського Парламенту та Ради[2] дає по суті таке саме визначення, однак не обмежує коло емітентів типом установи: випуск електронних грошей можуть здійснювати як банки, так і інші установи відповідно до встановлених вимог:

Електронні гроші означають грошову вартість, як представлено у вимозі до емітента, які зберігаються на електронному пристрої, в тому числі магнітному, випускаються для отримання коштів з метою здійснення платіжних операцій та приймаються фізичною або юридичною особою, відмінною від установи-емітента електронних грошей.[2]

Таким чином, це грошове зобов’язання емітента в електронному вигляді, які знаходяться на електронному пристрої у розпорядженні користувача і приймається в оплату іншими, ніж емітент, особами.

Емітент зобов’язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала суми отриманих ним від користувачів та агентів готівкових або безготівкових коштів та суми отриманих агентом з поповнення готівкових коштів, які мають бути перераховані емітенту.

Пристроєм, на якому вони зберігаються, може бути: мікропроцесорна картка, комп’ютер користувача, сервер системи розрахунків електронними грошима, мобільні телефони тощо.

Законодавчими актами України визначено, що грошовою одиницею України є гривня, а грошові кошти (гроші) існують у формі готівки (грошових знаків: банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість) та у безготівковій формі (записів на рахунках у банках: кошти на рахунках та депозити до запитання). Із появою електронних грошей постало питання про визначення місця електронних грошей у теорії сучасних грошей.

Економічна природа всіх сучасних грошей є кредитною, оскільки з одного боку банкноти і монети, емітовані центральним банком, є його борговим зобов’язанням у вигляді гарантій забезпечити купівельну спроможність грошей та прийнятність на території всієї держави, з іншого –безготівкові кошти, залучені банками у депозити, є зобов’язаннями цих банків повернути вкладникам грошові кошти.

Так само по суті електронні гроші мають кредитну природу у вигляді зобов"язання емітента.

Електронні гроші у принципі не збільшують масу грошей, проте збільшується швидкість їх обігу, оскільки вони виступають, як засіб забезпечення і прискорення комерційних операцій.

Основною відмінністю розрахунків електронними грошима від безготівкових за допомогою банківських карток є неперсоніфікованість і конфіденційність. Так, банківська картка завжди випускається із зв"язком із банківським рахунком, відкритим на конкретну особу, про яку банку відомі особові дані.

При розрахунках банківською платіжною карткою відбувається списання коштів саме з рахунку клієнта, тому відомо, який клієнт, за що і де розраховувався.

При розрахунках електронними грошима списання коштів здійснюється із електронного гаманця, який має номер і не містить інформації про його власника - ідентифікується гаманець, а не його власник.[3]

Електронні гроші є важливим концептом електронної комерції та електронного урядування.

Для користування ними потрібна інфраструктура — комп'ютерні мережі, Інтернет та електронні платіжні сервіси.

Електронні гроші завжди пов'язані з певною платіжною системою, яка виступає їх емітентом та яка або сама виступає їх екваєром, або підписує договір еквайрингу з іншими компаніями.

Система електронних платежів — це приклад електронних грошей.

Також Електронні гроші — це збірне означення фінансової криптографії та технологій, на яких вона базується.

Важливим для безпеки розрахунків є встановлення обмежень на суму електронних грошей, яка може зберігатися на електронних пристроях користувачів і торговців, та величину окремої трансакції, а також використання персональних ідентифікаційних кодів для авторизації завантаження електронних грошей на електронні пристрої та здійснення їх переказу. Всі ці заходи широко впроваджуються в системах електронних грошей для запобігання шахрайству. Так, Національним банком України, визначено, що сума електронних грошей на електронному пристрої, який не може поповнюватися, не повинна перевищувати 2000 гривень, а на пристрої, можливість поповнення якого існує, − 8000 гривень.[4]

З 2010 року Національний банк України запровадив процес регулювання сегменту, узгоджуючи правила систем електронних грошей. Узгодження пройшли три системи — MoneXy, ГлобалМані та Максі[5

5.Вплив зміни вартості грошей на економічні процеси. Ціна грошей як капіталу: альтернативна вартість, зберігання грошей та процент

Цінність грошей є змінною величиною. Головними причинами зміни вартості грошей у часі є:

1. Інфляція.

2. Ризик.

3. Схильність до ліквідності.

Інфляція - це процес, який характеризується підвищенням загального рівня цін в економіці певної країни та зниженням купівельної спроможності грошей. Інфляція проявляється у переповненні сфери обігу товарів грошима внаслідок їх надмірного випуску або у скороченні товарної маси в обігу при незмінній кількості випущених грошей. Головними чинниками інфляційних процесів також є помилки в політиці ціноутворення.

Ризик - це нестабільність, непевність у майбутньому. Через непевність у майбутньому ризик з часом зростає, люди хочуть уникнути ризику, тож вище цінують ті гроші, що є сьогодні, ніж ті, що будуть у майбутньому.

Схильність до ліквідності — це перевага, віддана наявним грошам перед іншими цінностями та ризикованими вкладеннями. Коли люди вкладають свої гроші, сподіваючись на майбутні надходження, вони очікують високої винагороди як компенсації за втрату ліквідності, що й впливає на цінність грошей у часі.

Розрізняють наступні норми дисконта:

1. Комерційна — використовується при оцінці комерційної ефективності проекту та обирається з урахуванням альтернативної ефективності використання капіталу.

2. Норма дисконту учасника проекту — відображає ефективність участі у проекті підприємств та інших учасників та обирається самими учасниками; за відсутності вподобань у її якості можна використовувати комерційну норму дисконта.

3. Соціальна норма дисконта — використовується при розрахунках соціально-економічної ефективності і характеризує мінімальні вимоги суспільства до ефективності проекту та вважається національним параметром і повинна встановлюватися централізовано органами управління народним господарством відповідно до прогнозів економічного та соціального розвитку країни.

4. Бюджетна — використовується при розрахунках показників бюджетної ефективності та відображає альтернативну вартість бюджетних коштів, та встановлюється органам и державного і регіонального значення, за завданням яких оцінюється бюджетна ефективність проекту.

Дисконтування ґрунтується на використанні техніки складних процентів. Так, інвестований під 10% річних один долар США через рік є еквівалентним $ 1,1 ($ 1 + 10% від $ 1), через 2 роки - $ 1,21 ($ 1 + 10% від $ 1,1), через три роки - $ 1,33 ($ 1 + 10% від $ 1,21) і т.д.

З погляду інвесторів, сума, яку вони одержать у майбутньому, має тим меншу цінність, чим довше її доводиться чекати, оскільки більшою буде сума втрачених за період очікування доходів. Так, при тій самій процентній ставці 10% зобов'язання виплатити $ 1 через рік коштує сьогодні $0,91 (1 поділити на 1,1 в ступені 1), через два роки - $0,83(1 поділити на 1,1 в ступені 2), через три роки - $0,75(1 поділити на 1,1 в ступені 3), а через десять років-лише $0,39.Результат порівняння двох проектів з різним розподілом витрат і вигід у часі може істотно залежати від норми дисконту. Питання визначення величини норми дисконту досить важливе.У стабільній ринковій економіці величина норми дисконту стосовно власного капіталу визначається з депозитного процента по вкладах з урахуванням інфляції та ризиків проекту.

1. Якщо норма дисконту буде нижчою депозитного процента, інвестори волітимуть класти гроші в банк.

2. Якщо норма дисконту істотно перевищуватиме депозитний банківський процент (з урахуванням інфляції та інвестиційних ризиків), виникне підвищений попит на гроші, а отже, підвищиться банківський процент.

Норма дисконту стосовно позикового капіталу являє собою відповідну процентну ставку, яка визначається умовами процентних виплат і погашення позик.У випадку змішаного капіталу норму дисконту приблизно може бути знайдено як середньозважену вартість капіталу, розраховану з огляду на структуру капіталу, податкову систему, умови виплат тощо. В умовах перехідної економіки, коли депозитний процент по вкладах не визначає реальної ціни грошей, можливе використання двох підходів: перший використовується для оцінки ефективності з позицій економічного аналізу, другий - з позицій фінансового аналізу (табл. 1).Згідно з найбільш розповсюдженою точкою зору гроші представляють собою особливого виду товар, який можна без обмежень обміняти на будь-які інші товари. Крім того, гроші – це еквівалент вартості усіх інших товарів, бо саме за допомогою грошей у вигляді фіксованої кількості грошових одиниць вимірюється вартість будь-якого товару.Для того, щоб виконувати зазначену функцію, гроші самі повинні мати вартість. Причому грошова одиниця, яка є сьогодні, і грошова одиниця, яка очікується до одержання через деякий час, не є рівноцінними. Є принцип, який діє незалежно від зміни загального рівня цін: мати певну суму грошей сьогодні завжди краще, ніж мати її завтра. Це пояснюється дією трьох основних факторів

Альтернативна вартість зберігання грошей - це втрати від яких-небудь невикористаних можливостей, що стикаються з альтернативними варіантами інвестицій.

4. Гроші як інструмент регулювання економіки.

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється в стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті. У першому випадку роль грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти поставлені в такі умови, що спонукають їх як виробників виробляти більше і з меншими витратами, а як споживачів — витрачати гроші економніше і з найбільшим ефектом. У другому випадку роль грошей виявляється в тому, що збільшення чи зменшення маси грошей збільшує чи зменшує обсяг платоспроможного попиту, впливає на кон'юнктуру ринку, на обсяги виробництва і зайнятість.

Роль грошей тісно пов'язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей - кінцевий результат цієї «роботи», її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та суспільних відносин.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва — засоби праці, предмети праці і робочу гроші набули принципово нової якості — стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші.. По суті, в усіх випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів. Конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, грошове середовище позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляється стільки, скільки можна реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів.

По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання — виробничого, державного, особистого.

В умовах ринкової економіки гроші стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, 'забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Проникнення грошової форми в суспільні відносини відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Передусім – це податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікро- та макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна впливати на економічні процеси, на результати діяльності як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Регулюючи збільшення чи зменшення маси грошей в обороті, центральні банки забезпечують зміну платоспроможного попиту, цін, проценту, валютного курсу, тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток та збалансування експорту й імпорту тощо.