Тема 4. Суть особистісно-орієнтованої освіти у початковій школі

1. Процес навчання як цілісна соціально-педагогічна система.

Про навчання написано і сказано багато: воно і "протікає", і "здійснюється", і "реалізується". Це і "передача" людині певних знань, умінь, навичок; і "цілеспрямована взаємодія викладача та учнів", в ході якого вирішуються завдання освіти учнів; "цілеспрямований педагогічний процес організації та стимулювання активної навчально-пізнавальної діяльності учнів з оволодіння науковими знаннями і навичками, розвитку творчих здібностей, світогляду та морально-естетичних поглядів і переконань" (І. Ф. Харламов). Це і "процес діяльності викладання і навчання", і "пізнання, або вид пізнавальної діяльності", і "сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій вчителя та учнів, спрямованих на свідоме і міцне засвоєння системи знань, умінь і навичок, формування вміння застосовувати їх у житті , на розвиток самостійності мислення, спостережливості "та ін. Зрозуміло, кожен із перелічених визначень має право на існування, оскільки виступає в якості окремих спроб, ступенів до розкриття сутності навчання. Але, взяті окремо, ці та інші аналогічні визначення не розкривають його сутність. Доказом тому може слугувати хоча б спроба охарактеризувати навчання як "передачу людині, дитині певних знань, умінь і навичок". На перший погляд, це твердження може здатися вірним: до навчання у дитини знань не було, після навчання вони з'явилися. Звідки взялися знання? Від вчителя. Він їх "дав" навчаються. Але знання, вміння, навички - не фізичні предмети, їх не можна просто "передати": вони можуть виникнути в голові людини тільки в результаті його власної активності. Їх не можна просто "отримати", вони повинні "виходити" (придбається) в результаті психічної активності студента, і насамперед його мислення. Значить, ставлення "вчитель - учень" не може бути зведене до відношення "передавач - приймач". Навряд чи можна повністю погодитися і з іншим визначенням, згідно з яким "процес навчання - це цілеспрямована взаємодія викладача й учнів, у ході якого вирішуються завдання освіти учнів" [1]. Або з такою дефініцією: "Навчання - упорядкований взаємодія педагога з учнями, спрямоване на досягнення поставленої мети" [2]. У тому ж ключі розглядає навчання і Ю. Г. Фокін: "Навчання - спільна діяльність або система дій викладача і суб'єктів вчення, спрямована на засвоєння останніми обраних викладачем або пропонуються програмою навчальної дисципліни елементів об'єктивізованих досвіду людства" [3]. Смислове навантаження в тих визначеннях падає на "цілеспрямована взаємодія викладача та учнів". Однак легко помітити, що вказане взаємодія описується досить невизначено, аморфно, оскільки не указується механізм його реалізації, а отже, обходиться увагою сама сутність навчання як цілісного педагогічного явища.[1]^[2][3]

Змістом навчання як процесу є якась діяльність, якою в тій чи іншій мірі володіє навчається і не володіє повністю або частково навчаний [4]. Наприклад, учень опановує якимось ремеслом: столярним, плотницким, слюсарним і т.п. Робота столяра, тесляра або слюсаря для нього стає метою і змістом вчення. Те ж можна сказати про оволодіння дитиною технікою написання букв, рахунком, таблицею множення і т.д. Сама по собі ця діяльність - якийсь конкретний вид праці. Робота столяра, що робить табуретку, лавку, стіл, ящик, або методиста, що становить дидактичні матеріали з російської мови, математики, не є навчанням, але ця праця може стати метою і змістом навчання, якщо столяр бере учня і навчає його столярній справі або учений- методист стає за вчительський стіл і навчає дитину техніці написання букв, рахунку, таблиці множення, складання навчальних програм для ЕОМ. Тоді безпосередньо до того практичної справи, яким займалися і займаються столяр і вчений-методист, приєднується ще одна турбота - навчання людини. Навчання - це те, чого безпосередньо в столярній справі або справі методиста (вченого або практика) не було, і воно, на що справедливо вказує В. К. Дьяченко, відрізняється від столярної справи, від справи методиста тільки тим, що включає ще спілкування їх з учнем та учнями між собою. Учитель, наставник, як справедливо їх слід було б тепер назвати, показують, пояснюють, ставлять питання, дають завдання своїм учням, перевіряють їх, відзначають недоліки і помилки, коректують рухи, дії, знову показують, як потрібно працювати тим чи іншим інструментом, олівцем або ручкою, показують зразки програм і т.д. Аналогічно відбувається і навчання учнів, студентів при колективному виконанні завдань вчителя, викладача.^[4]

У наведеному прикладі навчання ремеслу включається в безпосередню трудову діяльність. Сутність цього навчання, як і навчання грамотності або іншому будь-якому навчальному предмету, виражається в педагогічному спілкуванні того, хто навчає, і того, хто вчиться. У будь-якому навчанні як би накладаються одна на іншу і зливаються воєдино не тільки діяльність учня і студента, але ще два види активності: з одного боку, це та конкретна діяльність, якій навчає наставник і яку засвоює учень, з іншого - пряме (безпосереднє) і непряме (опосередковане) спілкування. У цьому і позначається двосторонній характер процесу навчання, що включає викладання - діяльність вчителя та вчення - діяльність учнів, предстающих в єдності при передачі останнім соціального досвіду у формі змісту освіти. Зв'язок і взаємодія викладання й вчення схематично представлені на рис. 7.

Таким чином, навчання, що виявляється в ході спілкування, можна охарактеризувати як процес активного цілеспрямованого взаємодії між учнями і повчальним, в результаті якого у навчається формуються певні знання, вміння, навички, досвід діяльності та поведінки, а також особистісні якості.

Рис. 7. Зв'язок і взаємодія викладання й вчення