Семинар - 1, архівознавствою

1 . Історіографія архівознавства. Архівознавство, будучи порівняно молодою наукою, має широку історіографію. Її можна трактувати як галузь знань про історію розвитку архівознавчих досліджень. Завдання її як предметно-проблемної історіографії полягає тому, щоб дати відповіді на такі питання: 1) які проблеми архівознавства досліджено достатньою повнотою? 2) які архівознавчі питання висвітлено частково або неповно чи невірно? 3) які проблеми не порушувалися не досліджувалися? Структурність аналітичних відповідей на ці питання, їхній синтез становлять історіографію архівознавства, оскільки дають цілісне уявлення про витоки архівознавчих знань, основні етапи здобутки їхнього розвитку, достовірність повноту дослідження теоретичних практичних аспектів архівної справи, дозволяють прогнозувати програмувати дальші дослідження. До завдань історіографії джерелознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій,з 'ясування внеску вчених розвиток архівознавства. 2. Джерельна база архівознавства. Архівознавство має власну багату різноманітну джерельну базу, завдяки чому воно стало окремою науковою системою. Джерельна база архівознавства охоплює загально історичні та спеціальні архівознавчі джерела. Основний масив їх становлять історичні джерела, які набувають архівознавчого характеру внаслідок специфіки пізнання. Класифікацію писемних архівознавчих джерел проводять за критеріями, прийнятими сучасному історичному джерелознавстві. По-перше, це нормативні акти та інші документи державних органів владних структур, політичних партій, громадських релігійних організацій, творчих спілок, пов'язані із заснуванням архівів, визначенням їхнього профілю структури. До цієї групи відносять документи органів управління архівною справою, адміністрації архівів. По-друге, праці, промови виступи державних громадських діячів питань архівної політики, діяльності архівних установ. До цієї групи джерел належать праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної політики, діяльність відповідних установ. Третю групу становлять так звані масові джерела, насамперед матеріали преси, найрізноманітніші довідники. Серед них пріоритетними матеріали архівної періодики, зокрема журнали “Архівна справа” (1926-1931 .), “Радянський архів”, “Архів Радянської України” (1932-1933 .), “Бюллетень Центрального архівного управління УРСР”, “Архіви України” ( 1965 .), “Студії архівної справи та документознавства” ( 1996 .) та ін. На сторінках періодики висвітлювався досвід роботи архівних установ, подавалася інформація про нові надходження, спорудження архівосховищ архівних комплексів. Усе це джерелом для дослідження історії та організації архівної справи. До четвертої групи джерел належать інструктивні та довідково-інформаційні матеріали органів та установ архівної сфери. Йдеться про службові інструкції, правила, путівники, довідники та інші, які дають цінну інформацію щодо технології архівної роботи. певною мірою умовності до цієї групи відносять самі архівні фонди, облікову документацію, акти експертизи, каталоги тематичні картотеки, програми інформаційних систем тощо. Джерельне значення мають наукові праці історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково- практичних конференцій. Це 'ята група джерел, які здебільшого носіями вторинної інформації насамперед історіографічним джерелом архівознавства. Як окрему групу слід виділити мемуари, спогади, щоденники листування істориків, архівознавців та архівних працівників. Хоч кількість джерел цієї групи досить обмежена, проте збереглися спогади Грушевського, Дорошенка, Костомарова, Оглоблина, Полонської-Василенко та ін. істориків, особові фонди видатних архівознавців. Комплексно використовуючи джерела всіх вказаних груп, архівознавство збагачується новими знаннями, узагальненнями, теоретичними положеннями, поповнюється маловідомими фактами історії та практики архівної справи. 3. Зв’язки архівознавства з іншими науковими дисциплінами. Архівознавство як система знань, або комплексна наука про архівну справу, тісно пов’язане також із іншими науками і навчальними дисциплінами, насамперед з історією, правознавством, філософією, культурологією. Як структурна одиниця спеціальних галузей історичної науки архівознавство є невід’ємним від вузлових проблем всесвітньої історії, зокрема історії порубіжних з Україною держав: Білорусі, Литви, Молдови, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Туреччини, Угорщини, Чехії – країн, з якими пов’язане історичне минуле українського народу, або країн, де живуть українці: Австрії, Аргентини, Болгарії, Великобританії, Казахстану, Канади, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, Франції, Швеції та ін. Численними артеріями взаємопроникнуті архівознавство та історія України, української державності, культури, філософської думки, але найрельєфніше ці зв’язки окреслюються з такими галузями знань як українознавство, історичне джерелознавство, археографія, історична географія; з джерелознавчими дисциплінами - палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, текстологією, метрологією, хронологією та ін. Архівознавство спирається на здобутки політології, етнології, зокрема в тих розділах, що стосуються історії політичних партій та рухів, їх документальних масивів, формування української нації, етносів та етнічних груп, пам’яток історії та культури. В результаті взаємодії цих наук започатковується архівософія, покликана осмислити філософію архівістики, феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі й розвитку цивілізацій. Різноманітні плідні зв’язки пов’язують архівознавство з документознавством – спеціальною дисципліною, яка вивчає закономірності утворення документів і займається розробленням методів їх створення, принципів організації документообігу та побудови систем документації. Обидві науки мають справу з документами, але документознавство досліджує ті, які функціонують у сфері управління, а архівознавство – у сфері їх зберігання та використання як носіїв історичної пам’яті та інформації. Спираючись на здобутки документознавства, архівознавці глибше проникають у зміст документів, встановлюють їх походження і характер, ідентичність та інформаційну цінність. Важливими є зв’язки архівознавства з філологічними науками, які вивчають письмові тексти і на основі їх змістовного, мовного і стилістичного аналізу здобувають знання з історії духовної культури суспільства. Особливістю інформаційних ресурсів України є те, що значна частина його документів представлена давньоукраїнською, церковнослов’янською, польською, російською, давньогрецькою, латинською, а також німецькою, англійською, тюркською, давньотурецькою, французькою та іншими мовами. Все це вимагає від працівників архівних установ знання сучасних і класичних мов - давньогрецької і латинської. В архівній справі, в технологіях зберігання та консервації документів, їх реставрації, перенесенні на інші носії інформації архівістам доводиться мати справу з сучасними здобутками природничих і технічних наук, зокрема фізики, хімії, біології, вірусологи, математики, кібернетики та інформатики. Важко уявити сучасне архівознавство поза зв’язками з найновішими інформаційними системами і технологіями. Досвід розвинутих західних держав свідчить про додаткові можливості для архівної практики та архівознавчих досліджень, які відкривають сучасні комп’ютерні системи, особливо в науково-довідковій та інформаційній діяльності установ. Отже, архівознавство, що є самостійною науковою системою і навчальною дисципліною, має тісні зв’язки з багатьма галузями знань і дисциплінами. Вони мають двосторонній та багатосторонній характер. Найвагоміші здобутки досягаються на міждисциплінарному рівні досліджень. Досягнення архівознавства стають надбанням інших наук, що в свою чергу підносить його роль і значення в інтелектуальній та прикладній сферах суспільства. 4. Місце і роль архівознавства у підготовців фахівців. Місце, роль функції архівознавства як навчальної дисципліни цілковито визначаються кваліфікаційними характеристиками та державним стандартом рівня знань практичних навиків бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Загальне завдання курсу полягає тому, щоб дати майбутнім фахівцям систему знань історії зароджування розвитку архівної справи, становлення НАФ України, формування архівної системи та діяльності провідних архівів, основних принципів комплектування їх, зберігання використання інформаційно-документальних ресурсів. Надзвичайно важлива роль архівознавства підготовці істориків. Професія історика (дослідника викладача) будь-якого профілю потребує знань практичних навичок роботи усіма видами історичних джерел, основні яких – архівні документи. Важко уявити собі історика, особливо університетською освітою, який би ще студентських років не прилучився до роботи читальних залах архівів, не доторкнувся до унікальних документів, пройнятих духом старовини, історичної пам'яті. Прищепленню шанобливого відповідального ставлення до історичних документальних джерел традиційно приділяють належну увагу Київському університеті імені Тараса Шевченка. Промотор цієї благородної справи – кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, яка працює тісному контакті. Головним архівним управлінням при КМ України, центральними державними архівами, київськими міським та обласним архівами, Українським державним науково-дослідним інститутом архівної справи та документознавства, Інститутом української археографії джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, Інститутом рукопису та статутом архівознавства НБУВ. Програму такого співробітництва закладено угоді, розрахованої до 2005.Нині бібліографів-архівістів готує Київський державний університет культури мистецтв, архівознавство викладається на історичних факультетах Львівського, Харківського університетів, Херсонського педагогічного інституту та ін.