2.Ветеринарно-санітарна оцінка продуктів забою тварин при туберкульозі та паратуберкульозі

При туберкульозі – виснажені туші від усіх видів тварин при виявлені в них будь-якої форми ураження туберкульозом органів чи л/в,а також туші,не залежно від стану вгодованості,голови,внутрішні органи,кишечник,при генералізованому туберкульозному процесі утилізують.

Туші нормальної вгодованості (крім туш свиней)за наявності локалізованого туберкульозного ураження,а також не уражені органи переробляють на м'ясні хліби, концерви або проварюють. Внутрішній жир перетоплюють. Не уражений туберкульозом кишечник використовують як оболонку при виготовленні тільки варених ковбас,а за відсутності такої можливості – переробляють на сухі корми. Уражені туберкульозом органи і тканини не залежно від форми ураження, направляють на технічну утилізацію.

У разі виявлення в свинячих тушах туберкульозного ураження у вигляді звапнованих осередків у підщелепних л/в голову утилізують,а тушу,внутрішні органи і кишечник направляють на пром переробку. При ураженні тільки брижових л/в направляють на утилізацію кишечник, а тушу і внутрішні органи – на промислову переробку.

У випадку виявлення туберкульозних уражень у кістках їх утилізують,а м'ясо (за відсутності уражень) – перероблюють на мясні хліби, концерви або проварюють.

Шкури дизинфікують.

Ветеринарно санітанрна оцінка молока при туберкульозі:

Молоко від умовно здорових щодо захворювання на туберкульоз корів неблагополучного господарства та від реагуючих на туберкулін корів благополучного господарства (в період визначення у них причин сенсибілізації до туберкуліну) знезаражують методом пастеризації у пастеризаторах існуючих систем при режимі 85°С протягом 30 хв. або при режимі 90 С протягом 5 хв, на установках інфрачервоного нагрівання – при режимі 79,5±0,5 С без витримування, після чого воно може бути направлене на молокопереробне підприємство.

За відсутності в господарстві пастеризаторів молоко сепарують, вершки і відвійки кип'ятять.

Вершки здають на молокопереробні підприємства, а відвійки використовують для годівлі худоби.

Молоко, одержане від хворих на туберкульоз корів у період їхнього перетримування в господарстві, знезаражують кип'ятінням і використовують для годівлі тварин або переробляють на топлене масло.

Молоко від клінічно хворих туберкульозом корів забороняється вживати людям та згодовувати тваринам. Доїти таких корів не бажано.

*****************************************************************

При паратуберкульозі – за наявності патологічних змін у кишечнику, брижових л/в,гортані,між щелепному просторі,змінені органи і кишечник із брижею утилізують,а тушу та інші продукти забою направляють на промислову переробку.

Виснаженні туші а також органи, за наявності у них зазначених уражень утилізують.

Шкури дезинфікують.

3.Аскароз свиней

АСКАРОЗ (ASCAROSIS) - хвороба спричинюється гельмінтом Ascaris suum з родини Ascaridae, підряду Ascaridata і характеризується виснаженням, прогресуючим схудненням, ознаками бронхопневмонії, проносом, нервовими розладами.

Збудник. A. suum— порівняно велика нематода веретеноподібної форми, рожевувато-білого кольору. Самці завдовжки12 – 25 см, самки — 20 – 35 см.

Кутикула покреслена в поперечному й поздовжньому напрямках неглибокими борозенками. Ротовий отвір оточений трьома губами, озброєними зубчиками по краях. У самців є дві короткі(1,5 – 2 мм завдовжки) однакові спікули.

Самка збудника виділяє яйця сірого кольору, середніх розмірів (0,05 – 0,087 мм завдовжки і 0,04 – 0,05 мм завширшки). В кишках свиней вони просочуються пігментами фекалій і набувають темно-коричневого кольору. Яйця овальної форми, не зрілі, вкриті товстою шкаралупою, що складається з чотирьох оболонок. Зовнішня оболонка горбиста.

Цикл розвитку. Після запліднення самки відкладають у просвіт кишок 100 – 200 тис. яєць за добу, які перемішуються з фекаліями і виділяються у зовнішнє середовище, забруднюючи свинарники, вигульні майданчики, пасовища. Свіжовиділені яйця паразита не інвазійні і містять зародок на стадії одного чи кількох бластомерів. У зовнішньому середовищі за доступу кисню, вологи й за температури від + 18 до 38 єС вони дозрівають упродовж 15 – 30 діб. Свині заражаються при заковтуванні з кормом інвазійних яєць. У тонких кишках з них виходять личинки, активно проникають у кровоносні судини і течією крові заносяться у портальну систему печінки. Під час міграції вони линяють і дещо збільшуються в розмірах. Через кровоносну систему печінки личинки заносяться в праву половину серця, а звідти рухаються по легеневій

артерії до капілярів легень. Далі вони проникають у легеневі альвеоли, потім бронхіоли, бронхи, трахею, зі слизом під час кашлю — в ротову порожнину і заковтуються. Паразитують збудники у тонких кишках. Розвиток гельмінта з моменту зараження до статевозрілої стадії триває 1,5 – 3 міс. Тривалість їх життя— 5 – 7 міс.

Епізоотологічні дані. Аскароз — один із найпоширеніших гельмінтозів свиней. Джерелом інвазії є хворі поросята та підсвинки, а також дорослі свині-гельмінтоносії. Первинне зараження поросят відбувається в підсисний період через забруднене вим’я свиноматки і вже в 1,5-місячному віці в їхніх фекаліях виявляють яйця паразитів. Зараження поросят частіше відбувається в стійловий період у свинарниках з дерев’яною підлогою і рідше на пасовищах. Найвища екстенсивність та інтенсивність інвазії у тварин 2 – 4-місячного віку, менша — у свиней на відгодівлі і ще менша — у дорослих. Дощові черв’яки є резервуаром, оскільки в їх організмі накопичується значна кількість личинок нематоди. Тому свині можуть заражатися на вигулах і пасовищах, поїдаючи безхребетних. Деяку роль у механічному поширенні паразитів відіграють комахи, особливо мухи, які переносять яйця гельмінтів на своїх лапках.

Яйця досить стійкі до умов зовнішнього середовища та дії хімічних речовин. Так, в умовах свиноферм вони не втрачають життєздатності до 5 років, на глибині орного шару ґрунту за сприятливих умов зберігаються до 2,5 року.

Патогенез та імунітет. Патогенність збудника змінюється залежно від стадії його розвитку та інтенсивності інвазії. Личинки небезпечніші, ніж дорослі паразити. Патогенна дія в період міграції личинок складається з трьох чинників: механічного, алергічного, інокуляторного.

Після виходу з оболонок яйця личинки проникають у стінку кишок, травмують їх слизову оболонку і тим самим відкривають ворота для бактерій та вірусів. Потрапляючи з течією крові в печінку, вони застряють у кровоносних капілярах і стають причиною крововиливів, а також некрозу та дегенерації печінкових часточок. Рухаючись із легеневої капілярної сітки в альвеоли, личинки розривають судини, внаслідок чого легені в перші дні після зараження мають плямистий вигляд з численними крововиливами. Локалізація в них паразитів супроводжується явищами пневмонії, що часто закінчується летально.

Міграція личинок нематоди триває 2 – 3 тижні. В цей період часто спостерігають явища алергічної природи: шкірні висипання, еозинофільні інфільтрати в легенях, задишку, блювання. Сенсибілізація організму відбувається за рахунок продуктів обміну та розпаду личинок. Тяжче інвазію переносять поросята, що перебувають у стані гіповітамінозу і особливо при нестачі вітаміну А.

Патогенна дія в період розвитку збудника в кишках виражена значно слабше. Відмічають випадки проникнення паразитів з кишок у великі жовчні ходи печінки, в протоку підшлункової залози, що спричинює різноманітні патологічні процеси в органах. У статевозрілій стадії паразити можуть спричинювати закупорювання кишок, а іноді й розрив їхньої стінки, пригнічують кишкову та панкреатичну секрецію. Вони зумовлюють також запалення слизової оболонки кишок, атрофію ворсинок.

Свині, що перехворіли на аскароз, набувають імунітету. Він спрямований головним чином проти личинок. Організм свиней реагує на подразнення посиленням реактивності, що супроводжується виробленням антитіл та інших захисних пристосувань. У крові поросят антитіла виявляються реакцією преципітації через 5 – 10 діб після зараження. Найвища їх концентрація спостерігається на 20 – 30-ту добу, а через 90 – 100 діб вони зникають.

Клінічні ознаки. Клінічний прояв аскарозу умовно поділяють на дві фази:

• легеневу, що пов’язана з міграцією личинок і відповідає гострому перебігу хвороби;

• кишкову — паразитування статевозрілої стадії в кишках.

На 6 – 7-му добу після зараження з’являються кашель, хрипи, утруднене й прискорене дихання, блювання. У більшості тварин підвищується температура тіла, поросята відмовляються від корму, лежать, зариваються в підстилку.

Можуть бути нервові напади. На шкірі з’являються висипання, кропивниця, папули, що через 5 – 6 діб перетворюються на струпи. Нерідко поросята гинуть. Одужання настає поступово і триває2 – 3 тижні.

Прояви кишкової форми аскарозу невиразні. Більшість уражених підсвинків недорозвинені, погано ростуть. У них порушується функція травного каналу, буває пронос, блювання, апетит знижений і мінливий, у деяких тварин розвивається рахіт. М’ясо від таких свиней низької якості.

У дорослих свиней аскароз клінічно не проявляється. Вони можуть бути носіями збудника інвазії.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів поросят, що загинули в гострий період інвазії, основні зміни виявляють у печінці та легенях. Печінка повнокровна. Її поверхня вкрита численними білуватими осередками діаметром 1– 5 мм, що надають їй білоплямистого вигляду. За результатами гістологічних досліджень процес у печінці характеризують як гострий інтерстиціальний еозинофільний гепатит. У перші дні після зараження легені набувають плямистого вигляду, помітні крововиливи. Пізніше вони стають темно-червоними.

При кишковій формі відмічають катаральне запалення слизової оболонки тонких кишок, атрофію ворсинок, скупчення в кишках значної кількості гельмінтів, що можуть спричинити непрохідність і навіть їх розрив.

Діагностика. Діагноз установлюють комплексно з урахуванням епізоотологічних даних, клінічних ознак, патологоанатомічних змін. Зажиттєва діагностика легеневої форми аскарозу складна, оскільки паразити не досягли статевої зрілості й не виділяють яйця. Запропоновано алергічний метод, пов’язаний з внутрішньошкірним введенням антигену, отриманого зі збудників. Однак цей метод не знайшов широкого застосування в практичній ветеринарії. Можна досліджувати тонко подрібнені легені, взяті від трупа загиблої чи забитої тварини за методом Бермана, з метою виявлення личинок збудника. Діагностика кишкової форми аскарозу не становить труднощів. Досліджують фекалії за методом Фюллеборна і виявляють характерні яйця гельмінтів.

Лікування. Високоефективними є переважна більшість препаратів групи бензімідазолів: альбендазол задають індивідуально або груповим методом у дозі 7,5 – 10 мг/кг одноразово. Препарат діє як на статевозрілі форми, так і на мігруючих личинок; камбендазол — у дозі20 мг/кг одноразово; мебендазол призначають одноразово індивідуально і груповим методом у дозі20 мг/кг; фенбендазол дають індивідуально і груповим методом у дозі15 мг/кг щодня впродовж5 днів.

Фебантел застосовують орально в дозі7,5 мг/кг упродовж2 днів. Левамізол застосовують у вигляді розчину для ін’єкцій у дозі7,5 мг/кг одноразово. Препарат слід обережно застосовувати для поросят, оскільки можливі ускладнення у вигляді збудження, тремору, проносу, гіперсалівації, блювання, задишки. У разі їх виникнення рекомендується застосовувати атропін.

Препарати групи макроциклічних лактонів у вигляді 1%-х розчинів вводять підшкірно в дозі1 мл на 33 кг маси тіла одноразово або задають з кормом у вигляді порошків типу івомек 0,6% премікс.

Препарати піперазину (адипінат, гексагідрат, дигідрохлорид, дитіокарбамат, моногідрохлорид, сульфат, фосфат, цитрат) призначають груповим методом після голодної дієти в суміші з половинною кількістю корму в дозах: поросятам масою до50 кг — 0,3 г/кг, свиням масою понад50 кг— 15 г на тварину. Препарат дають двічі (вранці та ввечері). Поросят зі зниженим апетитом дегельмінтизують невеликими групами. Слід мати на увазі, що піперазин не діє на мігруючих личинок.

Профілактика та заходи боротьби. Заходи профілактики аскарозу на фермі слід розпочинати з оптимізації умов утримання та годівлі свиней і особливо поросят. Приміщення для тварин слід постійно підтримувати в належному санітарному стані, регулярно прибирати фекалії, підлога має бути з твердим покриттям. Важливо впорядкувати водопій. Напувати свиней потрібно водою з артезіанських свердловин чи криниць.

У неблагополучних щодо аскарозу господарствах проводять профілактичні та преімагінальні дегельмінтизації переважно препаратами фенбендазолу.

Свиноматок дегельмінтизують за місяць до опоросу, поросят — улітку вперше у віці33 – 40 днів; вдруге— 50 – 55 днів; втретє— 90 днів; узимку— вперше у віці50 – 55 днів; вдруге— 90 днів. У відгодівельних групах проводять гельмінтокопроскопічні дослідження і в разі потреби тварин дегельмінтизують.

Одним із важливих заходів профілактики аскарозу є дезінвазія об’єктів навколишнього середовища. Для знищення яєць гельмінтів та їхніх личинок у приміщеннях використовують 5%-й гарячий (70 – 80 єС) розчин їдкого натру чи калій з розрахунку 0,5 л на1 м² при дворазовій обробці через1 год та експозиції не менш як6 год; 10%-й гарячий розчин ксилонафту при дворазовій обробці через30 хв і експозиції3 год; 3%-й розчин йоду хлориду за темпера-тури15 – 18 єС з витратою 1 л розчину на1 м² площі.

ВСЕ: М'ясо невиснажених туш – випускають без обмежень, виснажених – утилізують.

4.Розкажіть та продемонструйте (при необхідності, на тварині) заходи, яких має вжити фахівець щодо ліквідації сказу, при підозрі цього захворювання

Сказ (Rabies) - гостре вірусне захворювання всіх теплокровних тварин, яке характеризується надзвичайно високою агресивністю, ураженням центральної нервової системи, нападами крайнього не­рвового збудження і розвитком паралічів. На сказ смертельно хворіє людина.

Збудник хвороби — нейротропний вірус, що належить до родини Rhabdoviridae, роду Lissavirus. Має кулясту форму, довжину близько 180 нм, діаметр 75 — 80 нм.

Профілактика та заходи боротьби. Включають заходи профілактики сказу та заходи щодоліквідації осередків захворюваннятварин на сказ.

Заходи профілактики сказу. Профілактичними заходами передбачається відловлювання та відстрілювання бродячих собак і котів; реєстрація та впорядкування норм утримання в населених пунктах собак, котів і хижих тварин; охорона свійських тварин від нападу хижаків на пасовищах та лісових урочищах; щорічна профілактична вакцинація собак, а в необхідних випадках і котів, проти сказу. Продаж, купівля, вивезення собак, котів, а також диких тварин в інші місцевості дозволяється тільки за наявності ветеринарної довідки про щеплення проти сказу. Органи лісового господарства, охорони природи, мисливського господарства й заповідників зобов'язані систематично обстежувати угіддя і місця проживання диких тварин. У разі виявлення трупів диких м'ясоїдних тварин або звірів з незвичною поведінкою (відсутність страху, неспровокований напад на тварин чи людей) треба негайно повідомити про це працівників державної служби ветеринарної медицини, надсилати до ветеринарної лабораторії патологічний матеріал для дослідження на сказ. Щороку в листопаді — січні здійснювати регулювання розмірів популяції лисиць, густота яких у період розмноження не повинна перевищувати 0,5 — 1 голови на 1000 га угідь.

Собак, котівта інших тварин,які покусалилюдей чи тварин,слід негайно доставляти в найближчу установу державної ветеринарної медицинидля огляду та карантинування впродовж10 днів. В окремих випадках, з дозволу установи державної ветеринарної медицини, тварина, що покусала людей або тварин, може бути залишена під розписку власника за умови утримання її на прив'язі чи в ізольованому приміщенні впродовж 10 діб та періодичного нагляду з боку ветеринарного спеціаліста. Результати нагляду за карантинованими тваринами реєструють у спеціальному журналі і письмово повідомляють про них у медичну установу, до якої звернулись потерпілі від укусів люди.

Заходи щодо ліквідації осередків захворювання тварин на сказ. У разі встановлення діагнозу на сказ населений пункт, лісові чи польові масиви, пасовище, урочищеоголошують неблагополучнимщодо цього захворювання і запроваджуютькарантинні обмеження. Чітко визначають межі неблагополучної щодо сказу території, а також загрозливої зони з урахуванням джерела збудника інфекції й території, на яку можлива міграція диких тварин. У неблагополучному пункті забороняється проведення виставок, виведення собак, вивезення за його межі собак, котів та диких тварин. На неблагополучних мисливських угіддях і в загрозливій зонізабороняється промислове й ліцензійне відстрілювання диких тварин,їх відлов та вивезення. При захворюванні диких тварин на сказ організовується їх відстрілювання незалежно від строків полювання.Вживаються заходи щодо зниження чисельності лисиць та єнотовидних собак,проводиться пероральна імунізація антирабічною вакциною м'ясоїдних звірів.

За тваринами неблагополучної ферми встановлюють постійний ветеринарний нагляд. Підозрюваних щодо захворювання на сказ і покусаних тварин не менш як 2 — 3 рази на добу ретельно обстежують. Лікувати або щеплювати проти сказу цих тварин забороняється.Підозрюваних у зараженні на сказ тварин щеплюють антирабічною вакциною і утримують під ветеринарним наглядом упродовж 60 діб. Свійських тварин і хутрових звірів, підозрюваних щодо зараження на сказ, без клінічних ознак захворювання дозволяється забивати й використовувати одержані від них продукти на загальних підставах. Молоко від клінічно здорових тварин неблагополучної отари (ферми) дозволяється вживати людям або на корм тваринам післяпастеризації впродовж ЗО хвпри 80 — 85°С чи кип'ятіння впродовж 5 хв. Гній від хворих і підозрюваних щодо захворювання на сказ тварин, а також забруднену виділеннями цих тварин підстилку після попереднього зволожування дезінфекційними розчинамиспалюють. Гноївку змішують у гноєзбірнику ізсухим хлорним вапном, що містить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку 0,5 кг хлорного вапна на 20 л гноївки. Місцезнаходження хворої або підозрюваної щодо захворювання на сказ тварини, інвентар, одяг та інші речі, контаміновані слиною та іншими виділеннями хворих тварин, дезінфікують. Для дезінфекції використовують4 %-й розчин формальдегіду, 10 %-й гарячий (70 °С) розчин їдкого натру, розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 5 %. Клітки для собакдезінфікують обпаленням паяльною лампою. Одяг, забруднений слиною хворої тварини,кип'ятять. Шерсть і тваринну сировину, отримані від клінічно здорових тварин неблагополучної щодо сказу групи, вивозять із господарства в тарі з щільної тканини лишена переробні підприємства або на підприємства із заготівлі, зберігання та переробкиз обов'язковою вказівкою у ветеринарному свідоцтві про необхідність їхдезінфекції. Шкури, зняті з убитих бродячих собак у неблагополучних щодо сказу пунктах, піддаютьпрофілактичній дезінфекції. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо сказу пункту знімають через2 міс після останнього випадку захворюваннятварин на сказ і виконання всіх передбачених заходів.