билет 7

1. Опишіть особливості діагностики і профілактики хвороб коней на прикладі однієї із зазначених хвороб (мит, інфекційна анемія коней, ринопневмонія коней, грип коней, епізоотичний лімфангіт, вірусний артеріїт, вірусні енцефаломієліти коней, контагіозний метрит кобил).

Інфекційна анемія коней (Anaemia infectiosa equorum, ІНАН, болотна лихоманка) — переважно хронічна хвороба однокопитних, що характеризується рецидивною гарячкою, анемією, ураженням кровотворних органів та серцево-судинної системи.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Retraviridae. На інфекційну анемію хворіють коні, віслюки, мули незалежно від статі та віку, а також свині, особливо поросята, зараження яких призводить до 30 – 196-денної латентної інфекції. Описано поодинокі захворювання людей, наявність вірусу в їх крові було доведено біопробою на лошатах. Джерелом збудника інфекції є клінічно хворі тварини, а також тварини з тривалим (до 18 років) латентним перебігом інфекції під час чергових рецидивів хвороби. Встановлено випадки занесення вірусу в благополучні господарства специфічними сироватками, одержаними від анемохроніків за відсутності ретельного контролю під час відбору та експлуатації продуцентів. Вірус виділяється з організму із сечею, носовим слизом та кон’юнктивальними витіканнями, молоком, а також з калом за наявності в ньому домішок крові.

Клініка. . У більшості випадків гостра й підгостра форми спричиняють падіж тварини. При надгострому пе­ребігу хвороби тварина гине через кілька годин або через 1—2 дні. Характерні ознаки: гарячка, параліч задніх кінцівок, серцево-судинна недостатність, часто відзначають гастроентерит. Гостра форма супро­воджується пригніченням, підвищенням температури тіла до 40—42 °С, крововиливами в носову порожнину, значно зменшується кількість еритроцитів і знижується рівень гемоглобіну. Хвороба закінчується смертю або переxодить у хронічну форму. Хронічний перебіг ІНАН супроводжується короткочасним загостренням температури, відзначають виснаження, значне виділення поту, кволість. Роботоздатність коней відновлюється через 15—20 діб. Прихований перебіг хвороби характеризується періодичним не­значним підвищенням температури. Інфіковані коні клінічно здорові й небезпечні як джерело інфекції, оскільки вірусна персистенція може спостерігатися протягом усього життя.

Діагноз установлюють комплексно, з урахуванням епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних та результатів лабораторних досліджень. Лабораторна діагностика. У лабораторію для серологічного дослідження надсилають сироватки крові в об’ємі по 5 – 6 мл, для гематологічних досліджень — в об’ємі по 10 – 12 мл, стабілізовану 20 %-м розчином цитрату натрію. Від трупів і забитих тварин для гістологічного дослідження відбирають шматочки (завтовшки не більш як 2 см) печінки, селезінки, серця, легень, нирок, лімфатичні вузли. Під час первинного встановлення діагнозу в раніше благополучному пункті, а також при дослідженні сироваток крові коней-продуцентів проводять біопробу на двох 6 – 12-місячних лошатах.

Лошат заздалегідь обстежують клініко-гематологічними й серологічними методами на інан 4-разово з інтервалом 7 діб. Потім проводять підшкірне або внутрішньовенне зараження їх сироваткою крові (плазмою) хворих або досліджуваних коней в об’ємі 100 – 200 мл. На біофабриках під час дослідження сироваток крові коней-продуцентів ставлять групову біопробу. Для цього суміш сироваток крові, взятої від 10 – 15 коней-продуцентів, вводять кожному з двох лошат. За зараженими лошатами впродовж 90 діб здійснюють клінічне спостереження, проводять гематологічні та серологічні дослідження. Біопробу вважають позитивною в разі наявності у заражених лошат характерних клінічних ознак хвороби — схуднення, рецидивної пропасниці, анемії чи жовтяничності слизових оболонок при одержанні позитивних результатів серологічних і гематологічних досліджень. Біопробу вважають негативною в разі відсутності у піддослідних лошат характерних симптомів хвороби, відповідних серологічних та гематологічних показників. Під час діагностики інан проводять також дослідження сироваток крові за допомогою РДП, РЗК та РІФ. Найпростішою та найбільш специфічною вважають РДП, за якою антитіла виявляються під час гострого, хронічного й латентного перебігу хвороби. Специфічні антитіла встановлюються за РІД уже в перші 2 – 6 тижнів після зараження і зберігаються впродовж кількох років. Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення лептоспірозу, ринопневмонії, грипу, а також бабезіозів. Лептоспіроз диференціюють за результатами досліджень сироваток рові в РМА та мікроскопії сечі. Ринопневмонія і грип характеризуються високою контагіозністю, швидким поширенням, гострим перебігом. Виділення збудників хвороби в курячих ембріонах та первинних культурах клітин з наступною ідентифікацією за допомогою серологічних реакцій дає повну можливість достовірного встановлення діагнозу. При бабезіозах у крові виявляють збудників відповідних захворювань. У коней спостерігають стійку інтенсивну жовтяничність слизових оболонок та набряк легень, чого не буває при інані. У лошат бабезіоз має латентний перебіг, а інан проходить го стро і з високою летальністю.

Лікування хворих на інфекційну анемію коней не проводять, їх знищують

*ВСЕ Тушу і продукти забою, одержані від хворих тварин, утилізують. Тварин за відсутності клінічних ознак, але таких, що мають при серологічному дослідженні позитивні чи двічі з інтервалом 7—20 діб сумнівні результати, забивають. Туші знезаражують проварюванням або переробляють на м'ясні хліби і консерви. Голову, кістки та внутрішні органи утилізують. Шкури дезінфікують

2.Псороптоз овець Псороптоз - гостро або хронічно протікаюче захворювання, що викликається кліщами - Нашкірники Psoroptes ovis із сім. Psoroptidae. Збудник. Нашкірники овець - великий кліщ (0,6-0,8 мм), у нього тіло овальне, чотири пари ніг. У самки на першій, другій і четвертій парах ніг на членистих стерженьках є присоски, у самців на четвертій парі вони рудиментіровані. На третій парі ніг у нашкірників - дві довгі щетинки. Життєвий цикл. Нашкірники - постійні паразити овець. Самки відкладають яйця на шкірі. З яєць вилуплюються личинки, які після харчування перетворюються на німфу I (протонімфу), німфу II (телеонімфа), а потім у імаго. Для розвитку однієї генерації Нашкірників необхідно 2-3 тижні . Найбільш сприятливі умови для розмноження кліщів - зимовий період, коли за наявності густого вовняного покриву і при значній різниці температури шкіри овець і навколишнього середовища створюється підвищена вологість. Сприяє івазії неповноцінне годування і зниження резистентності організму овець. У літній час, коли знімається руно і вівці користуються пасовищним змістом, на шкірі створюються несприятливі умови для розмноження паразитів, шкіра стає щільною і піддається впливу сонячних променів. Епізоотологічні дані. До інвазії сприйнятливі вівці всіх порід як молоді, так і дорослі. Але швидше псороптоз поширюється серед молодняку. У овець тонкорунних порід псороптоз приймає епізоотичний перебіг, а у грубошерстих спостерігається слабке ураження (локальне). Ягнята заражаються від хворих маток і від інших овець в отарі. Джерело збудника псороптозу - хворі вівці, а зовнішнє середовище є його резервуаром. Якщо в приміщеннях при оптимальних умовах кліщі зберігають життєздатність до 2 міс, то на пасовищі в літній час вони гинуть за 1-2 дні. При температурі нижче 5 ° Нашкірники гинуть через 5-9 днів. Патогенез. Первинні осередки псороптозу з'являються найчастіше з боків тулуба і на спині, де місця свербежу найбільше доступні для почісування і одночасного змочування слиною тварини. Це говорить також про значення вологи та травмування шкіри на утворення первинних осередків псороптозу. Клінічні ознаки. Інкубаційний період від 14 днів до 2 міс, залежно від сезону інвазування, породи, умов утримання, віку. Перша ознака хвороби - свербіж. Тварини сверблячі місця чешуть зубами, об сторонні предмети і б'ють ногами (звідси первинний осередок називають «забоєм»). З розвитком псороптозу відзначають випадання шерсті, і на облисілих місцях з'являються кірки і ущільнення. У ягнят свербіж слабкий, шерсть в ураженому вогнищі не випадає, але сплутується, шкіра запалюється незначно. При латентному ураженні відсутні ознаки сверблячки і випадання шерсті, але при ретельному дослідженні зіскрібків з ущільнених ділянок шкіри вдається виявити кліщів. З настанням похолодання в осінній час латентний перебіг переходить в гострий. Діагноз при гострому перебігу ставлять без особливих труднощів на підставі клінічних ознак. У хронічно хворих ягнят необхідно встановити неблагополуччя по псороптозу отари вівцематок. У сумнівних випадках вдаються до мікроскопічного дослідження зіскрібків шкіри (краще по краях ураження) для виявлення кліщів. Нашкірники можна виявити і без дослідження під мікроскопом: якщо зїскрібки на папері злегка підігріти, то будуть помітні рухливі кліщі. Для диференціації захворювання необхідно враховувати, що свербіж може з'являтися в нижній частині живота і на ногах при одноманітній годівлі та утриманні овець без руху в зимовий період. Призначення прогулянок, зміна годування швидко виліковує овець від цього недуга. Лікування. При появі в отарі хоча б однієї хворої вівці всі тварини підлягають лікувальній обробці. Овець купають (але не обприскують) двічі (з 10-15-денним інтервалом) у гексахлорановой емульсії з вмістом 0,025-0,03% гамма-ізомеру. Застосовують Гексахлоран-креолінову емульсію, гексалін, що містить 6% гамма-ізомеру, 16%-ву гамма-гексахлорановую мінерально-масляну емульсію (ГГММЕ). Під час купання овець в емульсіях гексахлоран «виснажується» унаслідок його зв'язування з жиропотом на шерсті і з брудом. Тому, з метою компенсації втрати його в робочій емульсії ванну поповнюють рідиною з подвійним змістом гамма-ізомеру Профілактика передбачає осінню обробку тих отар, які могли заразитися на пасовищі при контакті з неблагополучним вівцепоголівям.

3. Ветсанекспертиза і санітарна оцінка м’яса та інших продуктів забою при виявленні сибірки на лінії забою свиней.

При виявленні сибірки в партії худоби, під час транспортування залізницею, автотранспортом або прийманні на забійному підприємстві всі тварини підлягають ветеринарному огляду і термометрії. Велику рогату худобу, овець, кіз, верблюдів, коней, оленів із нормальною температурою тіла без ознак захворювання карантинують, вводять їм протисибіркову сироватку в профілактичній дозі і встановлюють за ними ветеринарно-санітарний нагляд зі щоденною термометрією. Після закінчення трьох днів після пасивної імунізації карантиновану худобу поголовно термометрують і тварин з нормальною температурою тіла направляють на санітарну бойню для забою. Свиней без клінічних ознак захворювання та з нормальною температурою тіла направляють на санітарну бойню для забою. Тварин усіх видів, що мають клінічні ознаки захворювання, негайно поміщають в ізолятор і лікують. Після закінчення 14 днів від початку лікування та за нормальної температури тіла їх направляють на санітарну бойню для забою.

За необхідності (епізоотична ситуація, економічна доцільність тощо) спеціалісти державної установи ветеринарної медицини у кожному конкретному випадку комісійно можуть приймати рішення про знищення (спалювання) таких тварин. При встановленні випадків захворювання або загибелі тварин від сибірки, які знаходяться на базах передзабійного утримання або направлені на забій, діють, як зазначено вище у даному пункті.

 При підозрі на сибірку подальший забій тварин припиняють. Від підозрілої туші беруть шматочок селезінки, змінені ділянки тканини, уражені лімфатичні вузли, трубчасту кістку з мозком і направляють у лабораторію для мікроскопічного, бактеріологічного та імунологічного дослідження. До одержання результатів тушу і всі продукти забою ізолюють у відокремлене місце під контролем спеціаліста державної установи ветеринарної медицини. При виявленні збудника сибірки з допомогою мікроскопії тушу з органами і шкурою, не очікуючи результатів бактеріологічного дослідження, спалюють. Усі знеособлені продукти (ноги, вуха, вим'я, кров тощо), отримані від забою інших тварин, змішані з продуктами забою від хворої на сибірку тварини, спалюють. У кожному конкретному випадку це питання вирішується державною установою ветеринарної медицини. Шкури від здорових тварин, що контактували зі шкурою від тварини, хворої на сибірку, підлягають дезінфекції згідно з інструкцією. Після видалення туші та інших продуктів забою, вражених сибіркою, у забійному цеху проводять дезінфекцію відповідно до нормативно-правових актів. При виявленні на конвеєрі туші з ознаками сибірки кількість туш, можливо контамінованих збудником сибірки в ході технологічного процесу, визначається державною установою ветеринарної медицини.  Туші і продукти забою, підозрілі в контамінації бацилами сибірки в ході технологічного процесу, негайно знезаражують проварюванням, але не пізніше 6 годин з моменту забою, у відкритих котлах протягом 3 годин з початку закипання, а в закритих котлах при тиску пари 0,5 МПа - протягом 2,5 години. За неможливості провести знешкодження в зазначений термін ці туші повинні бути ізольовані в приміщення з температурою не вище плюс 10° C, а потім направлені на знешкодження, як зазначено вище, але не пізніше 48 год. з моменту забою. У випадку невиконання цих вимог туші і продукти забою, що підлягають знешкодженню, повинні бути направлені на знищення спалюванням.  При негативному результаті мікроскопічного дослідження всі продукти забою, підозрілі в контамінації збудником сибірки, залишають в ізоляції до одержання результатів бактеріологічного дослідження. Необхідність проведення інших заходів у цеху (дезінфекції тощо) визначається спеціалістом державної установи ветеринарної медицини.  При підтвердженні мікробіологічним дослідженням діагнозу на сибірку туші та продукти забою, підозрювані в контамінації бацилами сибірки, знищують спалюванням. У випадках забою щеплених тварин до 14 днів після щеплення і за умови письмового підтвердження спеціаліста ветеринарної медицини про те, що тварина перед забоєм була клінічно здорова, з нормальною температурою тіла тощо, а результати лабораторних досліджень матеріалу з цієї туші на сибірку негативні - м'ясо та інші продукти забою направляють на корм тваринам або утилізують. Шкури, які при дослідженні за реакцією Асколі реагували позитивно, вважають сибірковими і знищують спалюванням.