зачет_єкзамен / патан 43-48

43. Класифікація пухлин.

В чинні класифікаційні схеми пухлин покладені певні приципи, а саме: 1) особливості клініко-морфологічного прояву; 2) тканинне походження (гісто­генез); 3) ступінь злоякісності пухлини; 4) стадія пухлинного процесу.

І. Залежно від клініко-морфологічного прояву, який визначається в основному ступенем диференціювання, усі пухлини поділяють на доброякісні (диференці­йовані) та злоякісні (недиференційовані). І виділена група пухлин з місцево-деструктивним ростом.

II. Залежно від гістогенезу.

1. Епітеліальні пухлини без специфічної (органонеспецифічні) і з специфіч­ною (органоспецифічні) локалізацією.

2. Мезенхімальні пухлини.

3. Пухлини меланінутворюючої тканини.

4. Пухлини нервової системи та оболонок.

5. Тератоми.

III. За ступенем злоякісності пухлини поділяють на ступені — високий, помір­ний, низький. Ступінь злоякісності визначається ступенем диференціювання пухлинних клітин, який залежить від вираженості ознак клітинного атипізму.

IV. Стадія пухлинного процесу визначається ступенем інвазії первинного пухлин­ного вогнища (вузла) в оточуючі тканини та вираженістю процесу метастазування.

Для визначення переважної більшості пухлин клініцистами та морфологами вживається класифікація TNM (від лат. слів tumor — пухлина, nodulus — лімфа­тичний вузол, metastasis — метастази), яка документує розміри і поширення пухлини (Т), наявність метастазів у регіонарних лімфатичних вузлах (N), відда­лені метастази (М).

44. Морфологічна характеристика фібром, її форм. Морфологічні диференційні ознаки фіброми та фібросаркоми.

Фіброма — зріла пухлина з волокнистої сполучної тканини, характеризу­ється деяким тканинним атипізмом, який проявляється різними співвідношен­нями між кількістю клітин і волокнистих субстанцій, різною товщиною пучків, які розташовані неправильно, нерегулярно. Фіброми трапляються у ссавців і птахів різних видів і порід, локалізуються здебільшого в основі шкіри, підшкір­ній клітковині, слизових оболонках, шлунково-кишковому тракті та інших міс­цях, де є сполучнотканинна основа, яєчнику, матці, сім'яному канатику, молоч­ній залозі, лімфатичних вузлах.

Фіброма за своєю гістологічною будовою являє простий гістіоїд, проте мо­жуть бути складні і дуже складні гістіоpні фіброми.

Фіброми можна розрізняти тверді і м'які.

Тверда фіброма побудована з щільної волокнистої сполучної тканини, має щільну або щільнувату консистенцію, росте у вигляді окремих вузлів. На розрізі тверда фіброма білувато-перламутрового кольору.

Виконуючи розріз вузла пухлини, треба докласти певні зусилля. При уважно­му розгляді розрізу пухлини видніються окремі пучки волокон, які перепліта­ються між собою.

При мікроскопічному дослідженні твердої фіброми виявляються сполучно­тканинні (колагенові) волокна, які щільно прилягають одне до одного, не зали­шаючи між ними проміжків. В одному полі зору мікроскопа можна бачити різ­номанітне (хаотичне) направлення волокон так, що одні волокна мають пов­здовжній напрямок, другі — поперечний, треті — косий. Між окремими волок­нами можуть знаходитись окремі стиснуті фібробласти. Окремі сполучнотка­нинні волокна набряклі, гомогенні, інколи вони ніби зливаються разом.

Різновидом твердої форми є десмоїдна фіброма (скорочено — десмоїд), яка яв­ляє собою дуже щільну пухлину, котра чітко відмежовується від навколишніх тканин. Розміри її варіюють. Десмоїдна фіброма найчастіше утворюється в міс­цях травм, рубців і нагадує за своєю будовою апоневрози. Вона може піддавати­ся вторинним змінам, зокрема ослизненню.

М'яка фіброма — зріла доброякісна пухлина, побудована з пух­кої сполучної тканини, еластична, переважно кулястої вузлувато-горбистої, гри­боподібної або поліморфної форми. Розмір і кількість вузлів даної пухлини в од­нієї тварини варіює. Описані випадки розмірів м'якої фіброми — від горошини до 1 м у діаметрі. Маса такої пухлини становила до половини маси тварини.

Макроскопічно м'яка фіброма має сірувату пухку, іноді ніздрювату тканину і в'ялу консистенцію.

За своєю будовою м'яка фіброма являє собою гістіоїд із значної кількості ве­ретеноподібних клітин типу фібробластів. Колагенові волокна пухкої сполучної тканини потоншені, переплітаються між собою і утворюють велико- або дріб- нопетлясту сітку.

Фібросаркома — злоякісна пухлина із волокнистої сполучної тканини, побудована із малодиференційованих фібробластів та значної кіль­кості колагенових волокон, направлених у різних напрямках. Фібросаркому де­які автори розглядають як аналог незрілої фіброми. Пухлина уражає найчастіше молочну залозу, ясна, тканини голови, кінцівки, шкіру, сечостатеву систему. Фібросаркомні вузли різної величини, іноді навіть занадто великі, які слабо відмежову­ються від оточуючих тканин, не інкапсульовані.

При мікроскопічному дослідженні виявляють картину, яка нагадує фіброму з малодиференційованими клітинними елементами. Залежно від переважання того чи іншого компонента розрізняють диференційовану (клітинно-волокнисту саркому) та низькодиференційовану (клітинну саркому).

45. Характеристика аденоми та її злоякісного варіанту.

Аденома — доброякісна пухлина органіч­ного типу і має залозисту будову. Локалізується в залозистих органах (яєчниках, молочній залозі, нирках, печінці, легенях, передміхуровій залозі, гіпофізі, щи­топодібній залозі та ін.). Розвивається з попередників залози, а тому вона може за своєю будовою нагадувати альвеолярну, трубчасту, фолікулярну, кетяхоподібну (гроноподібну) або часточкову (долькову) залозу. Своєрідність будови того чи іншого органа нерідко відбивається і на структурі аденоми.

Макроскопічно аденома має вигляд поліпу на тонкій ніжці або на широкій ос­нові, чітко відмежована від оточуючих тканин, має капсулу. Такі аденоматозні вузли можуть знаходитись у товщі органа. Аденоми можуть бути множинними.

Мікроскопічно аденома має органоїдну будову з добре вираженою епітелі­альною паренхімою та сполучнотканинною стромою. Епітелій розташовуєть­ся на власній оболонці, зберігає полярність, а нерідко і здатність продукувати характерний для даного органа секрет — білково-слизисті маси (слинні зало­зи), колоїд (щитоподібна залоза), загуслий секрет, амілоїдні тільця, лейкоци­ти (передміхурова залоза). Залежно від форми, характеру розміщення залозис­тих структур в аденомі і співвідношення епітеліального та сполучнотканинно­го компонентів розрізняють декілька видів аденом: альвеолярну, тубулярну, трабекулярну, папілярну, кістоаденоми.

Залозистий рак називають ще аденокарциномою, і характе­ризується атипізмом клітин, порушенням цілісності базальної мембрани. Роз­вивається аденокарцинома на слизових оболонках з призматичним епітелієм і в органах залозистої будови. Аденокарцинома має будову залози, однак епітелі­альний компонент має виражені ознаки анаплазії. Ракові клітини мають різну форму, величину та інтенсивність забарвлення, розташовані в декілька шарів за рахунок активної проліферації. Вони позбав­лені полярності і комплексності, власна мембрана відсутня. Залозисті утворен­ня пухлини вільно лежать у пухлині, інвазують оточуючі тканини. Аденокарци­номи необхідно диференціювати від аденом. Розрізняють такі форми аденокар­циноми: папілярну, тубулярну і ацинозну.

46. Наведіть класифікацію та дайте морфологічну характеристику гемобластозам тварин.

47. З яких частин складається протокол патолого-анатомічного розтину?

3 основні частини: вступна, описова та заключна.

Вступна – вид тварини, номер, кличку, місце і час розтину трупу, піб лікаря вет.мед., який проводив розтин, його помічників та присутніх осіб. Анамнез - експлуатація тварини, епізоотичні дані, лікування, профілактика, клін. ознаки хвороби, час і обставини смерті, клін. діагноз.

Описова – опис морфологічних змін, виявлених при зовнішньому і внутрішньому огляді трупу. Дані пат-ан. дослідження трупу – пізнавальні ознаки, трупні зміни, загальний стан трупу, його зовнішніх покривів, порожнин і окремих органів

Заключна – результати лабораторних досліджень, пат-ан. діагноз, висновок про причину смерті тварини і клініко-анатомічний епікриз.

48. Які правила оформлення патологоанатомічного діагнозу та висновку протоколу розтину?

Пат-ан. діагноз – складений у певному порядку перелік усіх виявлених при розтині трупу тварини пат. змін і процесів, являє собою визначення за допомогою спеціальних пат.ан. термінів. Пат-ан. д. виходить з даних описової частини протоколу. Посмертні зміни в пат-ан. д. не наводяться.

Пат-ан. висновок – складають на підставі пат-ан. діагнозу, анамнестичних, клінічних і епізоотичних даних і результатів лабораторних досліджень. Повинен мати нозологічний характер – пишеться назва хвороби. У висновку слід зіставити клінічний і пат-ан. діагнози. Тут зазначають: основне захворювання, його ускладнення і супутні хвороби.