Міністерство внутрішніх справ україни

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

Тези лекцій

з навчальної дисципліни

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗЛОЧИНІВ

Розробники:

Завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін, кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

Л.В. Черечукіна

Старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін, кандидат юридичних наук

М.О. Яковенко

Луганськ – 2013

1. ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ФАКТОМ ВЧИНЕННЯ РОЗБОЮ, ПОЄДНАНОГО ЗІ СПРИЧИНЕННЯМ ТЯЖКИХ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

Лекція 2 години

До системи факторів, що впливають на своєчасне роз­криття розбоїв відносяться: фактор часу, що минув з моменту вчинення злочину; помилки, допущені при розслідуванні; вчинення злочинів в умовах неочевидності; вчи­нення злочинів особливими суб’єктами. Отже, існують об’єктив­ні та суб’єктивні причини.

Об’єктивними причинами є: а) несвоєчасний виїзд на місце події з метою його огляду та документування факту вчиненого злочину; б) неналежне використання науково-технічних засобів; в) неправильна оцінка слідової картини злочину і, як наслідок, необґрунтоване висунення слідчих та розшукових версій, що призводить до тяганини в розслідуванні та втрати джерел доказів; г) неналежна взаємодія слідчого при розслідуванні нерозкритого злочину з іншими службами ОВС. У свою чергу до суб’єктивних причин несвоєчасного розкриття розбоїв слід віднести такі: а) зникнення або суттєва зміна своєчасно не виявлених і не закріплених матері­альних слідів; б) втрата або перекручування свідчень очевидців події під впливом часу або характеру подій, що відбулися згодом; в) складність, а інколи й неможливість виправлення деяких помилок, допущених у ході розслідування; г) негатив­ний результат проведеного розслідування та пов’язане з цим переконання, що можливості з розкриття злочину вичерпано.

При надходженні інформації до ОВС про розбій необхідно:

Уточнити:

1. час, місце та обставини вчинення злочину;

кількість підозрюваних, їх установчі дані (якщо відомі);

у разі їх зникнення - прикмети, які сліди могли залишитися на одязі та тілі підозрюваних; наявність у них зброї, транспорту (належність, кількість, марка, номер ); шляхи можливого відходу або місце переховування;

найменування, кількість і прикмети викраденого майна;

найменування та належність об'єкта, на якому вчинено злочин, наявність охорони або охоронної сигналізації;

установчі дані, стан та місцезнаходження потерпілого (прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, місце проживання й роботи, посада), а якщо про злочин повідомила інша особа - заявника.

2. Попередити заявника про збереження обстановки та слідів злочину.

3. Зареєструвати повідомлення.

4. Про прикмети підозрюваних, напрям їх руху та транспорт,

який вони використовували, прикмети викраденого орієнтувати:

усі види нарядів;

дільничних інспекторів міліції;

чергових сусідніх ОВС (територіальних та транспортних);

диспетчерів вокзалів (залізничних, річкових, морських, автобусних), аеропортів, таксопарків, швидкої медичної допомоги;

заклади охорони здоров'я (якщо є дані, що злочинець дістав травму).

5. Негайно направити для затримання підозрюваних та охорони місця події найближчий наряд, екіпаж автопатруля, дільничного інспектора міліції, а у сільській місцевості - до прибуття міліції користуватися допомогою працівників органів місцевого самоврядування, керівників суб'єктів господарювання.

6. Перекрити можливі шляхи відходу підозрюваних (вокзали, порти, зупинки громадського транспорту, шляхи з населеного пункту) та місця їх можливої появи, організувати переслідування.

7. Доповісти про злочин:

начальникові ОВС або його заступникові;

відповідальному від керівництва ОВС;

начальникові або заступникові начальника підрозділу БОЗ (якщо

є дані, що злочин учинено ОЗГ);

черговому ОВС вищого рівня.

8. Повідомити черговому прокуратури.

9. Забезпечити виїзд СОГ у складі:

слідчого або дізнавача;

оперуповноваженого ВКР;

експерта-криміналіста;

кінолога зі службово-розшуковим собакою.

10. За необхідності викликати на місце події швидку медичну допомогу.

11. Якщо потерпіла особа знаходиться у медичному закладі, одночасно з виїздом на місце події направити до неї оперуповноваженого карного розшуку, слідчого або дізнавача для з'ясування подробиць злочину і відомостей, необхідних для розшуку злочинців.

12. Викликати керівників (матеріально відповідальних осіб) об'єкта, де вчинено злочин, або власника майна з метою встановлення розміру заподіяних збитків та докладного опису викраденого.

13. Якщо потерпілий звернувся до ОВС з усною заявою - скласти

протокол усної заяви.

14. Організувати показ потерпілому та очевидцям фотоальбомів і відеотек осіб, які перебувають на обліку в ОВС.

15. За необхідності, за рішенням начальника ОВС, увести в дію

один з оперативних планів:

"Перехват" (коли підозрювані зникли на автомототранспорті та відомі прикмети транспорту);

"Сирена" (за наявності даних про осіб чи прикмети підозрюваних, які озброєні);

"Грім" (коли встановлено місцезнаходження озброєних підозрюваних).

Надалі діяти за розпорядженнями штабу із керівництва операцією і згідно з цими планами.

16. Про розбійний напад при обтяжуючих обставинах, вжиті заходи та їх результати направити детальну інформацію до чергової частини вищого рівня.

Найбільш оптимальне коло процесуальних заходів, спрямованих на пошук джерел додаткової інформації при розслідуванні нерозкритих розбоїв:

‑ показання свідків та очевидців можуть принести максима­льно корисний результат за умов проведення додаткових допитів, очних ставок, а також встановлення нових очевидців по­дії злочину;

‑ інформація, отримана зі слідів та предметів, залишених на місці події, успішно використовується при залученні передових технологій, призначенні експертиз, залученні спеціалістів тощо;

‑ прикмети зовнішності злочинця мають неабияке значення для складання суб’єктивних портретів, перевірки за картотеками, бюлетенями оперативно-розшукових обліків та криміналістичних банків даних, порівняння з фотографічними зображеннями осіб, які знаходяться на обліку ОВС як громадяни, схильні до вчинення злочинів;

‑ дані про ознаки викрадених речей вдало використову­ються в роботі з централізованими обліками номерних речей та інформаційно-пошукових систем;

‑ інші дані, що мають значення для встановлення злочин­ця, − це весь масив процесуальних та непроцесуальних заходів, які застосовуються у розшуковій діяльності (аналіз інформації про злочини, вчинені аналогічним способом, у тому числі сто­совно осіб, які проходили у закритих провадженнях, взаємодія з громадськістю, перевірка місць можливого збуту речей).

Додаткову інформацію про особу, яка вчинила злочин, реально отримати не лише шляхом проведення повторних вер­бальних слідчих дій, а встановленням нових очевидців події злочину та потерпілих, які в силу певних причин не звертались із заявою до правоохоронних органів. Для цього необхідно дослідити місцевість, на якій було вчинено злочин. Це надасть змогу визначити коло вірогідних очевидців встановлюваного факту, що неможливо уявити без співпраці з організаціями, під­приємствами та установами, розташованими поблизу конкрет­ного місця вчинення злочину. У такому разі направляються запити до відповідних установ з метою встановлення будь-якої значущої інформації, зокрема: робочий графік, дані з журналу запису прийому та відвідувань громадян, перелік робітників та їхнє місце перебування на момент вчинення злочину. Не виходячи за межі слідчої таємниці, можна проінформувати керівництво цих установ про подію злочину для проведення ни­ми з підлеглими роз’яснювальної роботи.

Не менш важливого значення при розслідуванні нерозкри­тих розбоїв набуває співпраця органів внутрішніх справ із засобами масової інформації. Таку взаємодію можна ре­алізувати через надсилання відповідних оголошень з додатками (при наявності суб’єктивних портретів) до преси, телебачення, мережі Інтернет, вказавши при цьому лише таку інформацію, що не перешкоджає розслідуванню злочину.

Як раніше зазначалось, додаткову інформацію при дослід­женні речових доказів, вилучених на місці події, можливо отримати через активне залучення інноваційних технологій та використання передових досягнень науки і техніки, які на по­чатковому етапі розслідування не використовувались. Безсум­нівно, це є запорукою успішного розкриття будь-якого злочину. Так, експертна служба проводить експертизи за 44 напрямами. Поряд із традиційними криміналістичними експертизами, активно впроваджуються такі дослідження, як ДНК-аналіз, газова та рідинна хроматографія, магнітооптична дефектоско­пія тощо. Усе це може застосовуватись при розкритті розбоїв. Зокрема, якщо у розпорядженні слідчого є речові докази, такі як одяг або особисті речі злочинця, предмети, на яких залишились його біологічні залишки (слина, кров, піт та інші), слід направити до науково-дослідних експерт­но-криміналістичних центрів МВС України та призначити по ним генотипоскопічну або імуноло­гічну експертизу. При отриманні позитивних результатів працівники експертної служби зобов’язані звірити їх з банком даних результатів ДНК-аналізу за нерозкритими злочинами, що ведуться у НДЕКЦ МВС України. Відповідно до наказу МВС України № 390 від 10 вересня 2009 року „Про затвердження Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС України”, наведена база є кримі­налістичним обліком, поповнення якої відбувається за результа­тами судових молекулярно-генетичних експертиз та досліджень, призначених у встановленому процесуальним законодавством порядку. Наразі молекулярно-генетична ідентифікація стано­вить принципово новий тип наукового знання, що відкриває надійні перспективи для вирішення ідентифікаційних завдань у кримінальному процесі та розвитку доказової бази й має певні переваги при дослідженні біологічних слідів людини, а саме: 1) наявність молекули ДНК у кожній клітині організму людини, що містить ядро; 2) підвищена стійкість структури молекули ДНК до дії фізико-хімічних чинників навколишнього середови­ща та відсутність впливу предмета-носія; 3) можливість встанов­лення факту змішування біологічного матеріалу від двох та більше осіб; 4) можливість дослідження мікрослідів; 5) можливість диференціації змішаних слідів; 6) високий ступінь вірогідності висновків щодо належності слідів певній особі; 7) надійність доказів при їх розгляді в суді.

Пошук джерел додаткової інформації за прикметами зовніш­ності злочинця можливий лише за тих умов, якщо потерпілий або свідок мав змогу його побачити. Враховуючи те, що розбоїв вчиняються відкритим способом, вагомим джерелом інформації про нападника може стати його зовнішність, якщо її запам’ятав очевидець. Як відомо, одним із найефективніших засобів, за допомогою яких розкриваються такі злочини, є скла­дання суб’єктивного портрета. При цьому джерелом інформації про особу злочинця слугують його канонічні образи, залишені у пам’яті свідка або потерпілого. Безумовно, такий портрет не є підставою для повної ідентифікації особи. Тим більше, що ці дані набувають особливого значення в пошуковій діяльності слідчого та стають важливою орієнтуючою інформацією. Аналіз змісту статті 84 КПК 2012 року свідчить про те, що відомості, отримані шляхом застосування науково-тех­нічних засобів, не відносяться до джерел доказів. Але вони спрямовані на виявлення, дослідження та фіксацію фактичних даних, що сприяють встановленню особи за орієнту­ваннями, у спеціальних каталогах, криміналістичних базах даних тощо. Тому ефективність роботи у вказаному напрямі не викликає сумнівів. Головним у цьому контексті залишається кваліфіковане складання суб’єктивного портрета злочинця та його належне використання.

При розслідуванні кримінальних проваджень, схожих за способом вчинення злочину, потерпілим та свідкам доцільно пред’являти каталог з фотографічними зображеннями або з колекціями суб’єктивних портретів, складених зі слів інших потерпілих, які стали жертвами подібних злочинів. У разі встановлення спіль­них ознак зовнішності нападника можуть бути висунуті слідчі версії про вчинення злочинів однією і тією ж особою. При комплексному їх відпрацюванні подальший хід розслідування значно оптимізується. У разі отримання пози­тивних результатів у одній із цих справ, не зайвим буде провести таку слідчу дію, як пред’явлення для впізнання особи за фотографіями або в натурі. Крім того, суб’єктивні портрети вдало використовуються при проведенні гласної оперативно-розшукової діяльності, що виражається у постійній взаємодії підрозділів різних територіальних одиниць та налагодженому обміні орієнтувань на розшукуваних осіб. Також слід зауважити, що проведення наведених оперативно-розшукових заходів у цьому напрямі здійснюється відкрито, тобто оперативний спів­робітник не конспірується та виступає офіційно як представник оперативного підрозділу.

Складність аналізованої слідчої ситуацій полягає в тому, що злочини, які розслідуються, здебільшого вчиняються в умовах неочевидності. Для цього злочинці використовують усі можливі заходи для приховування слідів злочину та протидії розсліду­ванню. Тому ця слідча ситуація, на відмінну від інших, харак­терризується особливою недостатністю зібраних доказів і опера­тивно-розшукової інформації. Успіх її вирішення безпосередньо залежить від об’єктивної оцінки й правильного вибору най­більш оптимальних слідчих дій, а також їх тактичних прийомів.

Вирішальне значення в цьому контексті відіграють встанов­лення та фіксація максимальної кількості даних, що характери­зують особу злочинця. Цей напрям можна умовно поділити на два етапи: перший − аналіз раніше зібраних відомостей; другий − пошук нових даних (використання інформаційно-довідкових систем і обліків усіх видів, залучення передових досягнень нау­ки і техніки тощо).

З цього приводу слід зауважити, що джерелами інформації про особу злочинця є: 1) обліки, що містять дані про індивіду­альні ознаки людини; 2) обліки та інформаційні системи, які містять у собі родові ознаки людини. Саме через їх викори­стання реалізується оптимальний пошук додаткових джерел інформації про особу злочинця.

Відомості про індивідуальні ознаки людини можуть міститись у: 1) колекціях суб’єктивних та об’єк­тивних портретів у різних інформаційних системах; 2) колекціях голосів (фонотеках); 3) дактилоскопічних обліках експертної служби; 4) обліках за ДНК; 5) колекціях запахів.

Інформацію про родові ознаки особи злочинця можливо отримати: 1) із обліків про судимість осіб, які були засуджені за вчинення подібних злочинів (в Департаменті інформаційних технологій МВС України, в єдиному реєстрі су­дових рішень України); 2) із обліків відділів громадянства і реєстрації фізичних осіб МВС України; 3) із обліків Державної прикордонної служби України; 4) із обліків відділів реєстрації актів цивільного стану; 5) із обліків військових комісаріатів; 6) із обліків, що ведуться у Департаменті виконання покарань (осіб, щодо яких призначено адміністративний нагляд, осіб, засудже­них за вчинення подібних злочинів, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі); 7) із обліків Міністерства охорони здо­ров’я (у психоневрологічних та наркологічних диспансерах, у психіатричних лікарнях тощо); 8) із обліків дозвільної системи; 9) із обліків, що ведуться у відділах кадрів різних установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності; 10) із обліків Державної міграційної служби; 11) із обліків осіб, схиль­них до вчинення злочинів (умовно засуджених, побутових порушників, засуджених до виправних робіт тощо).

Дедалі більшого поширення в системі криміналістичної реє­страції набувають автоматизовані обліково-пошукові системи, що діють на основі новітніх комп’ютерних технологій. Викори­стання таких систем дає можливість значно підвищити ефектив­ність збору, обробки, збереження й використання криміналіс­тично вагомої інформації. Крім того, завдяки використанню комп’ютерних технологій відбувається поступовий процес централізації місцевих і регіональних криміналістичних обліків, прискорюється обмін та одержання необхідної інформації. У майбутньому це дасть можливість створити єдину централізо­вану комп’ютерну інформаційно-пошукову систему, яка місти­тиме весь спектр криміналістично значущої інформації, здатної швидко й ефективно забезпечувати потреби правоохоронних органів. Отже, для розслідування нерозкритих розбоїв ця інформація стане більш доступною та оперативнішою.

Наступним, не менш вагомим питанням, є пошук предметів злочинного посягання. Перевіряючи дані про ознаки викра­дених речей, необхідно проводити систематичне спостереження місць можливого їх збуту. Для цього доцільно використовувати централізовані обліки номерних речей, що ведуться в обласних управліннях оперативної інформації МВС України. Викрадене чи знайдене майно та речі, вилучені у підозрюваних, заарешто­ваних, обов’язково підлягають фіксації в інформаційно-пошуко­вих картках¹. До того ж, якщо у матеріалах кримінальної провадження є інформація про характерні особливості такого майна (марка, модель, індивідуальний номер, державний реєстраційний номер, рік випуску тощо), то слід направляти відповідні запити та повідомлення до ломбардів, комісійних магазинів, майсте­рень з ремонту комп’ютерної, побутової та оргтехніки.

Друга типова слідча ситуація − є дані для розшуку й ото­тожнення особи, яка вчинила розбій, але їх викори­стання шляхом проведення слідчих дій, перевірки в обліках або повідомленнях за орієнтуваннями не привело до встановлення злочинця. Перш за все розв’язання цієї слідчої ситуації повинно зосереджуватись на визначенні додаткових можливостей вико­ристання зібраних даних з метою встановлення винної особи. Для вирішення таких завдань насамперед необхідно ознайомитись з місцем події, тобто повторно або додатково його оглянути, а в деяких випадках зробити відповідну реконструкцію обстановки, зокрема, шляхом проведення слідчого експерименту.

Більше того, при відпрацюванні наведеної ситуації варто зо­середити особливу увагу на виявленні нових джерел доказів. Найбільш оптимально це можна зробити при проведенні пов­торних вербальних слідчих дій (допит потерпілих, свідків). У такому разі виняткова роль належить фактам, що свідчать про зміни у взаємовідносинах між учасниками кримінального про­цесу. Для цього потрібно налагодити регулярний обмін інфор­мацією стосовно цих зв’язків з оперативними працівниками.

Якщо у матеріалах кримінальної провадження наявні дані, що сприяють розшуку й ототожненню особи, слідчому необхідно давати оперативним підрозділам органів дізнання доручення про вжиття таких заходів: 1) надсилання орієнтувань про нероз­криті злочини до інших територіальних органів внутрішніх справ; 2) виявлення оперативним шляхом злочинців, потерпілих і свідків; 3) перевірка осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; 4) організація оперативної роботи стосовно затриманих і за­арештованих; 5) направлення до оперативних частин установ виконання покарань завдань з перевірки конкретних осіб на причетність до злочину. Для забезпечення ефективності опера­тивно-розшукових заходів слідчому необхідно давати конкретні рекомендації щодо їх ведення, зважаючи на план роботи у провадженнях про нерозкриті розбої. При цьому він повинен усвідомлювати, що злочинці, які неодноразово притягувались до кримінальної відповідальності, нерідко зізнаються у вчиненні менш небезпе­чного злочину, щоб потрапити до установ виконання покарань і тим самим уникнути відповідальності за більш тяжкий злочин. Тому своєчасне орієнтування працівників цих установ має вели­ке значення для розкриття розбоїв.

Однак у цьому контексті найбільшу роль, як і в першій си­туації, відіграють передові досягнення нових видів експертиз. З цього приводу варто зауважити, що слідчий не завжди має змогу володіти інформацією про всі інновації. Для уникнення цих недоліків доречно звертатись за допомогою до спеціалістів у конкретній галузі знань. Крім того, особи, які проводили екс­пертизу, можуть бути допитані в межах тієї кримінальної провадження, у якій вона призначалась. Фактичною підставою цього є необхідність та можливість роз’яснення підготовленого ними висновку. Також під час допиту експерта слідчий може отрима­ти дані, що характеризують компетенцію експерта; одержати роз’яснення сутності спеціальних термінів і окремих форму­лювань; одержати роз’яснення щодо технологічного процесу проведеного дослідження, аргументації застосованих методів, приладів і устаткування; уточнити діагностичні та ідентифі­каційні ознаки, що надали експерту підстави зробити ті чи інші висновки: установити причини розбіжності між обсягом поста­влених запитань і відповідями експерта або між дослідницькою частиною висновку і саме висновками дослідження; установити ступінь використання експертом наданих йому матеріалів. Поза сумнівом, така взаємодія слідчого з експертом стане запо­рукою успішного визначення додаткових можливостей викорис­тання зібраних даних про злочин, що буде гарантією якісного, всебічного та об’єктивного розслідування злочину.

Третя слідча ситуація − у проваджені був підозрюваний або навіть обвинувачений, але його винність не встановлена зібра­ними доказами; характеризується вона тим, що основним напрямом її розв’язання є всебічна перевірка наявних даних, які дозволяють підтвердити або спростувати раніше висунуті версії про винних осіб. У цьому випадку неабиякої актуальності набуває аналіз слідчих помилок, що потягли за собою необґрун­товане визнання особи підозрюваною або, навпаки, посприяли їй уникнути відповідальності. Слід також зазначити, що для таких слідчих помилок характерна типовість, тобто наявність певних закономірностей (виникнення помилки в результаті неправильного встановлення обставин провадження та їхньої юридич­ної оцінки) у їх існуванні, що пояснює причини та динаміку помилок.

Із наведеного вбачається, що потрібно особливо детально аналізувати ті виправдувальні докази, що були надані підозрю­ваним. Зокрема, враховуючи те, що розвиток науки і техніки зробив мобільний телефон невід’ємною частиною сучасного життя, важливу роль відіграє перевірка інформації про з’єднання (трафіків) мобільних терміналів осіб, які підозрювались у вчи­ненні конкретного злочину. Більшість авторів одностайно пере­конані, що цей метод є найефективнішим при розслідуванні усіх злочинів, де предметами злочинного зазіхання були мобільні телефони. Досліджуючи дані про їх використання, можна встановити певні злочинні зв’язки, вірогідних співвико­навців злочинів, членів організованих злочинних груп тощо. На підставі інформації про адресу базової станції, у зоні дії якої працював викрадений термінал, а також телефони членів організованої групи чи їх злочинних зв’язків, визначаються місця їх імовірного перебування та маршрути пересування. Проведення зазначених заходів дозволяє встановити, де в конкретний момент знаходився мобільний термінал, якою особою він використовувався. Отримана таким чином інформа­ція є передумовою для встановлення нового користувача апарата і його відпрацювання на причетність до вчинення злочину. Вказані відомості успішно використовуються для перевірки істинності алібі та свідчать про непричетність підозрюваних до вчиненого злочину. Завдяки технічним удосконаленням такий підхід для вирішення наведених завдань допустимий не лише при розслідуванні злочинів за „гарячими слідами”, як це прийнято вважати, але й навіть у справах минулих років.

Варто наголосити, що така слідча ситуація, на відмінну від усіх інших, має характер найбільш конфліктної. Це передусім зумовлено свідомими діями осіб, не зацікавлених в позитивних результатах розслідування злочину. Зокрема, на стадії готуван­ня до злочину вказані дії можуть проявлятись у виготовлені маскувальних засобів, забезпеченні алібі співучасникам злочин­ної групи, підшукуванні транспортних засобів, пошуку спільни­ків для забезпечення щонайскорішого збуту викраденого майна. З урахуванням наведеного, найоптимальнішими шляхами вирі­шення цієї слідчої ситуації є виявлення та фіксація усіх перерахованих протиправних дій, що стали причиною ухилення винної особи від кримінальної відповідаль­ності.

Проте, якщо підстав для того, щоб вважати особу винною, не знайшлося, подальший алгоритм розв’язання цієї слідчої ситуації спрямовується відповідно до тієї обстановки, що харак­теризується відсутністю достатньої кількості даних, які б дозво­ляли вести розшук

Планування виступає логічною основою розслідування кож­ного злочину, але особливого значення воно набуває при розслі­дуванні нерозкритих злочинів минулих років. Цей процес є складною розумовою діяльністю, що полягає у вирішенні зав­дань, перш за все спрямованих на швидке, повне та всебічне встановлення об’єктивної істини в усіх обставинах провадження.

При складанні планів у справах про нерозкриті розбоїв обов’язково повинні висуватись версії з урахуванням слідчої ситуації, що склалась, та наявності доказів, що знаходяться у розпорядженні слідчого. Для цього назріла нагальна потреба у використанні системи слідчих версій, сфор­мованих за різними напрямами.

Зокрема до них можуть бути віднесені версії: 1) про особу злочинця; 2) про кількість злочинців та їх співучасників; 3) про наявність повторю­ваності злочинної діяльності; 4) про місцезнаходження викраде­ного майна; 5) про мотиви злочину; 6) про причини та умови, що сприяли вчиненню злочину; 7) про достовірність раніше зібраних даних, кожна з яких деталізується залежно від підстав їх висунення.