3.Калькулювання витрат окремих виробів. Методика обчислення основних статей какуляції.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням. Він передбачає встановлення об’єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об’єктом калькулювання називають продукцію або роботу, собівартість яких обчислюють. Для кожного об’єкта вибирають калькуляційну одиницю (одиницю вимірювання: маса, площа, штука). Перелік статей може бути різний, що зумовлено особливостями галузі, до якої належить під-во. Загалом калькуляція має такий вигляд:

1.Сировина і матеріали.

2.Енергія, спожита на технологічні цілі

3.Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4.Відрахування на соціальні потреби.

5.Утримання та експлуатація машин і механізмів.

6.Загальновиробничі витрати.

7.Загальногосподарські витрати.

8.Підготовка і освоєння виробництва.

9.Позавиробничі витрати.

Розрізняють такі методи калькулювання:

- нормативний – передбачає встановлення витрат на одиницю продукції згідно з діючими нормами.

- параметричний – базується на визначенні витрат на проектний виріб виходячи із залежності їх рівня від зміни техніко-економічних параметрів виробу.

- розрахунково-аналітичний – розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції за діючими нормами, а непрямих – пропорційно заробітній платі основних робітників.

4.Особливості обчислення собівартості реалізованої продукції у відповідності до Національних стандартів.

Собівартість продукції – це вираження у грошовій формі поточних витрат підприємства на підготовку виробництва продукції, її виготовлення і збут. Для забезпечення беззбитковості ці витрати повинні відшкодовуватись за рахунок виручки від продажу виготовленої продукції.

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, що входять до неї. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел:

*собівартості (валових витрат);

*прибутку.

Тому визначення складу витрат, що включаються у собівартість, передбачає їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість мають відшкодовуватись витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

Індивідуальна собівартість продукції слугує реальним відображенням витрат підприємства на виробництво та реалізацію продукції.

Галузева собівартість відображає сукупні витрати на виробництво та реалізацію продукції всіх підприємств галузі, тобто це середня собівартість продукції по галузі.

Виробнича собівартість охоплює витрати на вир-во продукції в межах під-ва, тобто як прямі так і накладні витрати.

Собівартість реалізованої продукції як показник застосовують для визначення фінансового результату операційної діяльності під-ва і визначають як виробничу собівартіст виготовленої продукції шляхом її коригування на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср.п.= Сзв.п+(Сг.п.п – Сг.п.к), де Ср.п. - собівартість реал.прод., Сзв.п – виробнича собівартість виготовленої продукції у звітному періоді, Сг.п.п, Сг.п.к – виробнича собівартість залишків продукції на поч. І кінець зв.періоду.