• 8.6 Базельська угода.

Комітет із банківського нагляду та регулювання називається Базельським комітетом. Цей комітет було створено у 1974 р. Він включає представників центральних банків і комітетів із нагляду країн великої десятки — Бельгії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Японії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Об’єднаного Королівства, Сполучених Штатів і Люксембургу. Комітет засідає в Банку міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія).

До найвагоміших документів, які були прийняті Базельським комітетом під егідою Банку міжнародних розрахунків, належать:

1) Базельський конкордат: принципи нагляду за підрозділами іноземних банків, які визначили узгоджені принципи взаємовідносин міжнародних банків з центральними банками приймаючих країн.

2) Базельська угода з капіталу, яка передбачає міжнародне зближення виміру капіталу та стандартів капіталу і рекомендує склад власного капіталу банків не менше 8 % їхніх активів.

3) Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які стали відповіддю міжнародного співтовариства на загрози банківської кризи наприкінці ХХ ст.

Основним документом цього комітету є Базельська угода, яка стосується зближення систем банківського регулювання щодо вимірювання капіталу і стандартів, які поширюються на капітал. Даний документ є підсумком роботи комітету впродовж кількох років. Після публікації пропозицій комітету в грудні 1987 р. у країнах, що ввійшли до групи G-10, почалися активні консультації з фахівцями; крім того, ці пропозиції були направлені наглядовим відомствам багатьох країн світу для розгляду. Результатом цих консультацій стали зміни, внесені в початкові пропозиції. Опублікований текст угоди є декларацією комітету, узгодженою між усіма його членами. Документ стосується деталей порядку вимірювання достатності власного капіталу і мінімального рівня вимог, яких повинні дотримуватися національні служби банківського нагляду країн, що є членами комітету. З цими вимогами і порядком погодилися також керівники центральних банків групи з 10 країн.

Робота комітету зі зближення систем банківського регулювання спрямована на досягнення двох фундаментальних цілей:

1) створення нової системи міжнародного банківського регулювання, яка повинна сприяти зміцненню і стабілізації міжнарод­ної банківської системи;

2) створена система має бути чесною і високозлагодженою, що дає змогу застосовувати її банкам різних країн і знижувати рівень конкурентної нерівності, яка існує серед міжнародних банків.

Між комітетом у Базелі і повноважними органами ЄС у Брюсселі постійно ведуться переговори щодо введення єдиного коефіцієнта платоспроможності для кредитних інституцій Співтоварис­тва. Метою цих переговорів є досягнення максимальної відповідності базельських положень положенням, які впроваджуються в країнах Співтовариства. Комітет сподівається і чекає, що така відповідність може бути досягнута, хоча слід зазначити, що правила ЄС, які розробляються, стосуються переважно кредитних установ, а робота Комітету орієнтована більше на банки, що здійснюють міжнародні операції.

Розробляючи деякі положення документа, комітет намагався сформулювати сукупність концептуально надійних принципів і водночас не залишити без належної уваги особливості існуючих систем банківського обліку і нагляду в країнах-членах. Комітет вважає, що ця мета досягнута. Положення документа відображають перехідний характер нинішнього періоду і дає змогу відобразити існуючі в різних країнах специфічні обставини через гнучкі модифікації тексту, які з часом можна буде привести до єдиного зразка.

Угоджені положення визначають мінімальний рівень необхідного капіталу для банків, що активно проводять міжнародні операції, але національні органи регулювання мають право встановлювати більш високі рівні.

Достатність капіталу є одним із чинників, що потребують урахування при оцінюванні міцності фінансового стану банку оцінки капіталу насамперед у зв’язку з кредитним ризиком. Але й інші ризики, у тому числі ризики, пов’язані з процентними ставками й інвестиціями в цінні папери, контролери повинні брати до уваги при оцінюванні достатності власного капіталу в цілому. Комісія аналізує різні підходи у зв’язку з такими ризиками. Наприклад, зіставлення капіталу та активів, оскільки багато що залежить від якості активів і від рівня резервів, які може дозволити створити банк. Визнаючи тісний зв’язок між капіталом і резервами, комітет продовжить контроль за політикою банків у країнах-членах у сфері підтримання необхідних резервів і прагнутиме зближувати їхні позиції в цій, як і в інших, важливих сферах регулювання.

Відмінності між країнами у сфері податкової політики і в обліку даних для визначення податків на певні класи резервів для покриття «поганих» боргів і капітальних резервів, які формуються з чистого прибутку, можуть певною мірою ускладнювати порівняння міжнародних банків за показником реальної або уявної достатності власного капіталу. Зближення режимів оподаткування хоча й бажана мета, але вона перебуває поза компетенцією комітету, і тому проблеми оподаткування тут не розглядаються. Проте комітет тримає в полі свого зору питання оподаткування й обліку тією мірою, якою вони впливають на зіставність даних різних банківських систем стосовно підходів до оцінювання достатності власного капіталу.

Комітет вважає, що головною складовою капіталу, якій потрібно приділити особливу увагу, є власний капітал, у тому числі опубліковані резерви. Одночасно він є і єдиним загальним для банківських систем усіх країн елементом, який повністю відображається в опублікованих звітах та служить основою для формування майже всіх ринкових оцінок про достатність капітальної бази. Одночасно власний капітал робить вирішальний вплив на маржу прибутку і конкурентоспроможність банку. Звідси зрозуміло, чому значну увагу комітет надає саме поступовому підвищенню якості та обсягу сумарних капітальних ресурсів, що перебувають у розпорядженні найбільших банків.

Отже, оскільки основною метою міжнародного банківського бізнесу є високоякісне обслуговування з низьким рівнем витрат, великого значення набуває ефективність роботи банку з погляду вимог ринку. У цьому зв’язку банк повинен обирати стратегії, які б дозволяли менеджменту відповідати на поточні ризики й адаптуватися до нових. Стратегії ризик-менеджменту повинні включати три основні елементи: а) оцінювання ризику, б) установлення обмежень експозиції на ризик, в) моніторинг ризику. Основними завданнями міжнародного банківського менеджменту є визначення джерел, якості та стійкості банківських доходів, достатності ліквідності та адекватності власного капіталу. Наприклад, аналіз прибутків дозволить оцінити ефективність управління та можливість банку успішно конкурувати на ринку, а також оцінити вплив макрофінансової політики на міжнародний банк.