• 8.2 Функції міжнародної банківської справи.

До функцій міжнародної банківської справи належать:

• забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціо­нальної

організації виробничого процесу, включаючи як управління банком, так і розвиток його техніко-технологічної бази;

• ефективне використання кадрового потенціалу;

• організація стратегії виходу на міжнародний ринок;

• розроблення та впровадження стратегії управління міжнародними банківськими ризиками;

• управління міжнародними банківськими операціями;

• досягнення вищого ступеня оперативної підготовки аналітичної інформації, на підставі якої приймаються управлінські рішення.

  • 8.3 Класифікація міжнародних банків.

Сучасну світову фінансову систему можна розглядати як багаторівневу.

Перший рівень представлений міждержавними фінансовими установами (Всесвітній банк, Європейський центральний банк, Міжнародний валютний фонд тощо), метою яких є формування умов для підвищення ефективності міжнародних розрахунків та стабільності світової фінансової системи.

Другий рівень утворюють національні фінансово-кредитні установи, наділені контрольними та наглядовими функціями, до яких передусім можна віднести центральні банки та структури з нагляду за банківською діяльністю.

Третій рівень — це транснаціональні й міжнародні комерційні (універсальні й спеціалізовані) банки.

Четвертий рівень складають банківські установи, діяльність яких обмежена національними рамками.

На міжнародному ринку капіталів діють винятково першокласні фінансові посередники та солідні позичальники, що володіють якісною і повною інформацією. На міжнародні валютні відділи транснаціональних банків припадає основна частка валютних операцій (близько 95 %).

Класифікуючи міжнародні банки за різними критеріями, варто враховувати, що в нових умовах стратегія банків більше пов'язана з питомою вагою міжнародних операцій і прибутків у загальному обсязі угод та прибутків банку, з клієнтурною базою, ніж із фізичною присутністю за кордоном або універсалізацією діяльності.

У даний час можна виділити, хоча і з певним ступенем умовності, такі групи банків, що ведуть міжнародні операції.

До першої групи належать національні банки, що мають лише невелике іноземне відділення, на яке припадає незначна частка активів, прибутків і персоналу. Такі відділення звичайно фінансують торговельні угоди, разові валютні операції, надають послуги із застосуванням акредитивів клієнтам у країні перебування, здійснюють обмежені кореспондентські відносини з іншими банками.

Друга група — банки, міжнародні операції яких дають від 5 до 10 % їхніх прибутків. Для завоювання репутації конкурентоспроможного міжнародного банку цього явно замало. Такі банки розширюють свою участь у міжнародних операціях через створення окремих філій і представництв у основних світових фінансових центрах, проведення оптових валютно-кредитних операцій, зокрема шляхом участі в різних міжнародних кредитних угодах. Іноземна мережа таких банківських установ має підпорядкований характер і в цілому виконує пасивну роль.

Дедалі численнішою стає третя група — транснаціональні банки. Ці міжнародні банківські угруповання є новим типом міжнародного банку і посередника в міжнародній міграції капіталу, їм належать сьогодні провідні позиції на світовому ринку капіталів.

Завдяки розвиткові комп'ютерної техніки в сучасних умовах великі банки можуть здійснювати міжнародні операції з надання кредитів і отримання позик, не створюючи філію за кордоном. Справжня "міжнародність" банків визначається насамперед систематичністю і широкомасштабністю міжнародних операцій, а також тяжінням до світових фінансових центрів.

Нині значно поширилися офшорні банки, без яких не обходяться операції практично жодного ТНБ.

Офшорні банки організуються приблизно з тією самою метою, що й офшорні компанії. Головним завданням є мінімізація оподатковування.

Офшорний банк має такі особливості:

• необхідний розмір сплаченого статутного капіталу для реєстрації набагато менший, ніж в інших країнах;

• банк має практично повне звільнення від податків;

• вимоги щодо резервування та інших банківських нормативів у офшорах, як правило, набагато ліберальніші, ніж у інших країнах, а валютний контроль за операціями поза країною відсутній;

• банк не має права працювати з резидентами країни реєстрації банку.

Можна сказати, що офшорні банки утворили ще одну важливу ланку транснаціональних банків, і в сучасних умовах їх не оминає практично жодна фінансова схема транснаціонального капіталу у світі.

Таким чином, до початку XXI ст. сформувалася розгалужена, багатошарова і багатофункціональна система ТНБ, що забезпечує основні потреби транснаціонального капіталу і становить інституційну основу функціонування міжнародних фінансових ринків.