• 1.3 Учасники міжнародного фінансового ринку

Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Учасників міжнародного фінансового ринку можна

класифікувати за такими ознаками:

І. За характером участі суб’єктів в операціях:

1. Неопосередковані (прямі) учасники — біржові члени відповідних ринків похідних фінансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не є членами біржі.

2. Опосередковані (непрямі) учасники — це учасники, які не є біржовими членами і відповідно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкери).

ІІ. За метою та мотивами участі на ринку:

1. Хеджери — учасники світового фінансового ринку, які використовують інструменти ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаман-ний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування — про-ведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризи-ків, пов’язаних з існуючими чи майбутніми позиціями. Це дося-гається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку ре-ального активу.

2. Спекулянти — укладають угоди виключно з метою зароби-ти на сприятливому русі курсів, і тому рух курсу для них є бажа-ним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страхувати сучасні й майбутні позиції від курсового ризику.

Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи:

а) трейдери — намагаються використовувати коливання курсу одного чи кількох контрактів, що досягається купівлею конт-рактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення їх ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкриття позиції за похід-ними операціями потрібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із загальною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає мо-жливість отримати великі прибутки або спричинити великі збит-ки.

б) арбітражери — намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на різних ринках (наприклад, між форвард-ним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютно-го ф’ючерса). Це досягається шляхом одночасного продажу від-носно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв’язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не потребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф’ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв’язаними активами на різних торговельних майданчиках, ринках, а також між ф’ючерсним ринком і відповідними іншими ринками.

Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) пред-ставлені на ринку у недостатній кількості, функціональна здат-ність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

ІІІ. За типами емітентів та їх характеристиками:

1) міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);

2) національні уряди і суверенні позичальники;

3) провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

4) муніципальні уряди (муніципалітети);

5) квазі-урядові емітенти;

6) корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його органи і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподіляється порівну).

ІV. За країнами походження:

1) розвинені країни;

2) країни, що розвиваються;

3) міжнародні інституції;

4) офшорні центри.

V. За типами інвесторів:

1) приватні;

2) інституційні:

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку по-чатку ХХІ ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвестування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий хара-ктер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек’юритизації світо-вих фінансових потоків.