Дефолт за державними зобов'язаннями

Держава має розраховуватися за своїми борговими зобов'язаннями відповідно до узгодженого із зовнішніми кредиторами графіка обслуговування боргу. Але з історії суверенних боргів добре відомо, що держави можуть порушувати терміни та обсяги сплати належних боргових сум.

Якщо сплата процентів або основної суми боргу за емітованими позичальником облігаціями або за несек'юритизованими позиками і кредитами не була проведена відповідно до визначеного графіка з обслуговування боргу, вважається, що позичальник оголосив дефолт (default) за власними зобов'язаннями.

Дефолт — це відмова боржника від виконання власних зобов'язань за борговими цінними паперами, несек'юритизованими позиками і кредитами.

Виокремлюють повний, частковий, технічний та крос-дефолт. Повний і частковий дефолти відрізняються за кількістю боргових інструментів, зобов'язання за якими не були виконані.

Повний дефолт — це невиконання боржником своїх зобов'язань за всіма інструментами боргового фінансування або за кількома інструментами, строк сплати за якими настав.

Частковий дефолт — це невиконання боржником своїх зобов'язань за одним або кількома борговими інструментами за умови одночасного продовження виконання зобов'язань за іншими борговими інструментами.

Крос-дефолт (cross-default) — це автоматичне невиконання зобов'язань за борговим інструментом, що виникає через невиконання зобов'язань за іншим. Як правило, крос-дефолт має місце при порушенні визначених умов сплати боргових коштів за най-жорсткішим борговим інструментом. Наприклад, недотримання зобов'язань за кредитами МВФ та Всесвітнього банку, євро-облігаціями унеможливлює виконання інших кредитних зобов'язань.

Технічний дефолт — це невиконання боржником зобов'язання щодо сплати процентів або основної суми боргу, коли кредитори сподіваються на виконання зобов'язань боржником із запізненням. Згідно з міжнародною практикою, технічний дефолт може тривати не більше ніж 10 банківських днів.

Умовою виходу зі стану дефолту є поновлення нормального обслуговування боргу, тобто досягнення відповідних угод з усіма або майже всіма кредиторами суверенного позичальника.

Тема 6. Міжнародні ринки цінних паперів

• 6.1 Поняття і структурні сегменти міжнародного ринку цінних паперів.

Єдиного загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів не склалося. Найчастіше при аналізі міжнародного ринку цінних паперів розглядається торгівля цінними паперами між нерезидентами, а також торгівля цінними паперами, деномінованими в іноземних валютах.

За визначенням Банку міжнародних розрахунків (Базель), емісія цінних паперів на міжнародному грошовому або борговому ринку в певній країні охоплює три різновиди емісій:

• емісії цінних паперів нерезидентами в національній або іноземній валюті на внутрішньому фінансовому ринку країни;

• емісії цінних паперів резидентами в іноземній валюті;

• емісії цінних паперів резидентами в національній валюті, призначені для продажу іноземним інвесторам. Орієнтованість на іноземних інвесторів визначається за низкою критеріїв, таких, наприклад, як участь іноземних банків у синдикаті, який розміщує емісію, наміри емітента залучити цією емісією іноземних інвесторів, проведення емісії поза межами національного фінансового ринку тощо.

У загальнішому сенсі критерій "міжнародності" ринку полягає в тім, відбувається чи ні рух капіталу з країни у країну, чи "перетинають" інвестиційні ресурси національні кордони.

Проте ми дотримуватимемося вужчого визначення міжнародних ринків, яке охоплює всі названі вище категорії емісій за винятком цінних паперів, випущених у вітчизняній для емітента валюті на його національному ринку.

Інше обмеження, якого ми дотримуємося, — строковість цінних паперів. Ринок короткострокових, до одного року, фінансових інструментів є міжнародним грошовим ринком, призначеним для управління ліквідністю. Тому при аналізі міжнародного ринку цінних паперів ми його не розглядаємо, навіть незважаючи на те, що значна частина фінансових активів міжнародного грошового ринку представлена обіговими цінними паперами. Отже, ми розглядаємо міжнародний ринок довгострокових цінних паперів, представлений міжнародними ринками акцій та облігацій і прирівняних до них інструментів.

Міжнародний ринок цінних паперів охоплює два великих сегменти. Це, по-перше, іноземні ринки — фінансові ринки держав, на яких укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів — іноземних цінних паперів. На таких ринках діють як внутрішні, так і іноземні інвестори й емітенти. Обіг іноземних цінних паперів регулюється законодавством тієї країни, де вони були випущені. Іноземні ринки належать до традиційних міжнародних фінансових ринків.

Другий сегмент — євроринок, де здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом яких є євро вал юта, тобто валюта, що перебуває в руках нерезидентів країни її походження.

Євроринок не підпадає під юрисдикцію окремої держави, отже, не регулюється її законодавством, хоча учасники ринку мають діяти в рамках законів тієї країни, де вони здійснюють операції.

У склад кожного з даних сегментів міжнародного ринку цінних паперів входять кілька взаємозалежних секторів, доступність яких для позичальників з часом змінюється. Вони представлені інструментами, різними за формою і структурою: строками сплати, системою процентних ставок, природою гарантій, зобов'язаннями тощо.

Загальну структуру міжнародного ринку цінних паперів можна зобразити так:

Залежно від типу емітента міжнародний ринок цінних паперів поділяється на ринки суверенних і приватних боргів. Ринок суверенних боргів утворюється зобов'язаннями, випущеними нз міжнародний ринок урядовими інституціями або державними установами якоїсь країни. На таких ринках держава (уряд) залучає кошти для фінансування своєї діяльності, випускаючи боргові фінансові інструменти. Строки "суверенних" боргів на міжнародному ринку цінних паперів можуть коливатися від 1 до 30 років. Окремий сектор ринку суверенних боргів — ринок облігацій Бреді (Brady Bonds), які випускаються в рамках програми скорочення заборгованості країн, що розвиваються.

Відповідно цінні папери, емітовані приватними фінансовими інституціями і нефінансовими корпораціями, утворюють ринок приватних боргів. На таких ринках виникають як потоки, що

створюють борги, так і фінансові потоки, пов'язані з випуском і портфельним інвестуванням у титули власності — акції. Ринок приватних боргів за обсягами майже в 4 рази перевищує ринок суверенних боргів, хоча останнім часом динаміка його розвитку дещо уповільнилася.

На ринку і суверенних, і приватних боргів абсолютно переважають позичальники з розвинутих країн, на яких припадає близько 87 % загального запасу випущених міжнародних цінних паперів. Лідерами є країни зони євро (понад 35 %) і США (понад 30 %).