1.2 Поняття та структура світового фінансового ринку
Ринки світової економіки можна поділити на:
• ринки матеріальних (реальних) активів — нафта, газ, пшениця тощо;
• ринок фінансових активів (фінансовий ринок).
Фінансовий ринок
З функціонального погляду
— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.
З інституціонального погляду
— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.
Суб’єктами будь-якого фінансового ринку є:
• учасники ринку:
- держави;
- юридичні та фізичні особи, які бажають придбати в користування вільні фінансові ресурси;
- юридичні та фізичні особи, які потребують інвестицій;
• фінансові посередники, які на стабільній та впорядкованій основі забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів серед учасників ринку.
Фінансові ринки виконують ряд важливих функцій, а саме:
1) забезпечують таку взаємодію покупців і продавців фінансових активів, у результаті якої встановлюються ціни на фінансові активи, що зрівноважують попит і пропозицію на них;
2) фінансові ринки запроваджують механізм викупу в інвесторів належних їм фінансових активів і тим самим підвищують ліквідність цих активів;
3) фінансові ринки сприяють знаходженню для кожного з кредиторів (позичальників) контрагента угоди, а також суттєво зменшують витрати на проведення операцій та інформаційні витрати.
Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення тимчасово вільного грошового капіталу.
Класифікація фінансових ринків:
1) за умовами передавання фінансових ресурсів:
• ринок позичкового капіталу;
• ринок акціонерного капіталу;
2) за терміном обігу фінансових активів:
• ринок грошей;
• ринок капіталів;
3) залежно від того, нові фінансові активи пропонуються для продажу чи емітовані раніше:
• первинний;
• вторинний;
4) за місцем, де відбувається торгівля фінансовими активами:
• біржовий;
• позабіржовий;
5) залежно від глобальності:
• міжнародний;
• національний:
- резидентів;
- нерезидентів.
Темою нашого розгляду є світовий фінансовий ринок, який об’єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що різняться умовами емісії та механізму обігу фінансових активів. Об’єктивною основою становлення світового фінансового ринку стали: розвиток міжнародного поділу праці; інтернаціоналізація суспільного виробництва; концентрація і централізація фінансового капіталу.
Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.
Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис. 1.
Рис. 1. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу
Світовий фінансовий ринок вперше з'явився в 1950-х роках у формі ринку євровалют.
Призначення фінансових ринків полягає в тому, щоб забезпечити ефективний розподіл наявного обсягу вільного капіталу між кінцевими споживачами (інвесторами). Фінансові ринки і є саме тим механізмом, який для укладення угод зводить тих, хто пропонує гроші, з тими, хто їх шукає. Для збільшення ефективності розподілу вільних грошових коштів існують фінансові інститути - посередники між кредиторами і кінцевими позичальниками. Вони (інститути) на професійній основі пропонують послуги щодо поєднання попиту і пропозиції на капітал фірмам, громадянам, урядам і функціонують у певному правовому і податковому просторі.
Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.
Відмінності світових фінансових ринків від національних:
величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);
відсутність географічних кордонів;
цілодобове проведення операцій;
використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;
учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;
доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;
диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;
специфічні — міжнародні — процентні ставки;
стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.