58.Діалектика як філософська концепція р-тку

Діалектика - вчення про найбільш загальні закономірні зв'язки і їх становлення, розвитку буття і пізнання, а також заснований на цьому вченні метод мислення та дії.

Діалектика як термін використовується в сенсі віддзеркалення загальних законів руху і розвитку об'єктивної дійсності.

Саме поняття діалектика народилося у давньогрецькій філософії, де з розвитком античної демократії стало високо цінуватися вміння полемізувати, переконувати, обгрунтовувати свою точку зору. Під діалектикою розуміли мистецтво суперечки, вміння знаходити протиріччя в думках співрозмовника, плідно розвивати обговорювану тему, мистецтво класифікації понять, поділу речей на пологи і види.

Видатним діалектиком є ​​Геракліт. Діалектика у нього - це концепція безперервної зміни, що мислиться ним у межах матеріального космосу і в основному є кругообігом речових стихій - вогню, повітря, води і землі. Все тече, все змінюється, в одну річку не можна увійти двічі, оскільки в кожен момент вона все нова й нова.

Діалектику Геракліта притаманні ідеї становлення, єдності і боротьби протилежностей, збігу абсолютного і відносного. Звертаючи увагу на джерело зміни та розвитку, Геракліт, як і раніше залишав у тіні проблему поступовості розвитку. Його думка була зосереджена в основному на повторюваності і кругообігу

Геракліт - перший грецький філософ, який вийшов за рамки суто натуралістичних побудов містики чисел і релігійно-етичних шукань. Він зробив багато в чому успішну спробу визначити єдину об'єктивно-логічну закономірність, що лежить в основі всякого процесу та стану.

Аристотель вважає винахідником діалектики Зенона. Він протиставив мислення чуттєво-сприймається, помітив нестійкість, плинність людських відчуттів і чуттєвого буття. Він відводив головну роль у пізнанні мисленню. Зенон вперше спробували виробити поняття єдиного буття і зробили його основою філософствування.

Платон представив діалектику як метод аналізу та синтезу понять. Поняття виникають не як підсумок узагальнення чуттєвих даних, а в результаті згадування душею ідей, які вона колись споглядала у сверхчувственном світі, ще не будучи пов'язаною з людським тілом. У Платона діалектика не тільки метод відшукання істини, а й вчення про світ істинного буття як сфери вічних і незмінних ідей

60.Сутність і структура свідомості

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів;

– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

– судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища ;

– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).