21. Скептицизм

Серед перших таких течій став античний скептицизм. Античний скептицизм — оригінальне вчення, якщо пам'ятати розуміння завдання філософії і його зміст. Скептицизм – це єдина ідеологія, яка заперечує правоти інших ідеологій. Ніяке інше вчення перестав бути так само терпимою іншим ідеям, як скептицизм. Сумнів як сутність скептицизму означає, що не можна однозначно не погоджуватися з будь-яким судженням, та заодно не можна й однозначно його відкидати. Те, у що вірять люди, цілком може опинитися істиною, хоч і не можна виключити, що вони помиляються.

Засновником скептицизму був Пиррон вийшли з Элиды на Пелопоннесі. Головна мета філософствування Пиррон вважав досягнення щастя (эвдимонии), навіщо необхідно задатися трьома питаннями: які речі за своєю природою? як ми мають до ним ставитися? що з нас від надання цього виникає?

Найближчими учнями Пиррона були Тимон. Для Тимона найбільш животрепетним, головним і вищим питанням філософії було питання практичний — щодо поведінки чоловіки й про вищому доступному йому блаженстві. Тимон ввійшов у історію пирронизма як пропагандист його підвалин життя і, можливо, як із перших його логіків, критиковавший правомірність гіпотез і припущення подільності часу. Після смерті Тимона і припинення діяльності учнів художника розвиток школи скептицизму переривається приблизно за років.

Лише першому столітті до нашої ери Энесидем з Кносса відродив скептицизм самостійна напрям. Останніми скептиками стали Сатурнин і Секст Эмпирик. Секст Эмпирик єдиний скептиком, від якої сягнули нас досить великі твори. Весь древній скептицизм представлений всього якимись двома десятками мислителів, творили протягом семисот років, причому з майже двохсотлітнім перервою всередині цього періоду. Після Секста Эмпирика скептицизм самостійна рух припинився. Протягом наступних тисячі семисот років ми зустрічаємо лише скептичні мотиви, окремі скептичні ідеї на контексті інших систем. Важливо чітко усвідомити, що, хоча скептицизм одна із фундаментальних напрямів філософії, він не замикалася у чистій теорії, але завжди виступав як жизненно-практическое вчення, вирішальне проблеми стратегії людської поведінки.

Вочевидь, що древній скептицизм не спонукає до активної діяльності, але, навпаки, закликає до байдужості, яка лише допускає дорадництво. Якщо ми не знаємо, те й повинні утриматися від будь-яких суджень.

Однією з аргументів древніх скептиків було те, що окремій людині неспроможний пізнати істину з своїх індивідуальних особливостей: кожен бачить світ по-своєму, залежно від унікальних умов своєї долі – здоров'я, виховання, віку, статі, національності, соціального стану та інших біографічних моментів.

Скептицизм заперечував можливість пізнання світу. Головна теза, яку обстоював скепти­цизм: людина може говорити лише про власні почуття, а не про причини, що їх породжують. Секст Емпірик говорив про те, що відчуття людини є джере­лом усіх упереджень і хибних думок у процесі пізнання. Драматичні переживання з приводу неможливості отримати істинне знання при­зводять до того, що людина не може почуватися щасливою.