10.Вчення про першоджерело в мілетській школі

Мілетська школа – одна з перших старогрецьких математичних шкіл, що зробила істотний вплив на розвиток філософських уявлень того часу. Вона виникла в Іонії в кінці VІІ ст. до н.е.; основними діячами її були Фалес (624–526 рр. до н.е.), Анаксімандр (610–546 рр. до н.е.) і Анаксімен (585–525 рр. до н.е.).

Основне питання філософії мілетської школи виступало у формі питання про першопричину речей.

Мілетська школа відповіла на це питання з позицій наївного матеріалізму. Першооснову речей вона вбачала в образі певного тілесного елемента, або матеріальної стихії. Для Фалеса – це вода, для Анаксімена – повітря, для Анаксімандра – “апейрон”, середнє між ними, а тому невизначений стан речовини. Вже тут, на перших кроках філософської думки, повністю окреслився початковий стихійний натуралізм, головним достоїнством якого було те, що він невіддільний від елементів діалектики, яка сприймає світ у його народженні, становленні і розвитку.

Натурфілософія стала першим філ.-ким вченням Давньої Греції, в якому започатлася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфіл-ії були: мілетці, Геракліт, елеати, піфагорійці, софісти, Демокрит.У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався живим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, головним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зразком, що породжував подібний до нього тип людського існування — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини.Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природна». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змінюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання індивідуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали загальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедливості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».

11.Діалектична філософія Геракліта

Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту — боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Отже, Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. Цю глибоку думку Геракліт ілюструє відомим прикладом: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність. Та попри те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом.

За Гераклітом, буття Всесвіту здійснюється на основі віковічних перетворень природної стихії вогню, «мірами згасаючого» і «мірами спалахуючого». Разом з тим Геракліт розвинув наївні діалектичні уявлення своїх попередників, започаткувавши усвідомлення діалектики як філософського методу мислення, він указав на універсальне джерело руху і розвитку: це джерело – протиріччя як єдність («гармонія») і боротьба протилежностей, які пронизують космос у цілому і кожне явище окремо.