
- •1.Світогляд, його структура та роль у житті людини
- •2.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •3.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •4.Cтруктура філософського знання
- •5. Методи філософії
- •6. Філософія, наука, релігія та мистецтво
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Філософія стародавнього Китаю
- •9.Філософське вчення Стародавньої Індії
- •10.Вчення про першоджерело в мілетській школі
- •11.Діалектична філософія Геракліта
- •12.Вчення піфагорійців про числа та душу
- •13.Вчення про буття та філософія елеатів
- •14.Атомістична концепція Демокріта
- •16.Етичний раціоналізм Сократа
- •17.Філософія Платона
- •18.Філософія Арістотеля
- •19.Філософсько-етичне вчення епікуреїзму
- •20.Стоїцизм
- •21.Античний скептицизм
- •23.Культорно-історична специфіка філософії Середньовіччя
- •24.Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •25.Номіналізм, реалізм, концептуалізм в філософії Середньовіччя
- •26.Обґрунтування ренесансного гуманізму в філософії м. Кузанського
- •27.Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •28.Натурфілософія доби Відродження
- •29.Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •30.Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •31.Трансцендентальна філософія і. Канта
- •32.Філософія Гегеля. Система та метод
- •33.Сучасна некласична філософія. Загальна х-ка
- •34. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •35.Позитивізм, його історичні форми
- •36.Феноменологічна філософія в хх ст.
- •37. Екзистенціалізм
- •38.Філософські аспекти психоаналізу
- •39.Культурно-історична специфіка філософсько-світоглядної думки Київської Русі
- •40. Філософія г. Сковороди
- •41. Філософіясерця Юркевича
- •42. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •43. Ноосферна концепція Вернадського
- •44. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •46. Проблема істини та її критеріїв
- •47. Наука, закономірності її розвитку
- •48. Методологія наукового пізнання
- •49. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •50. Поняття індивід, індивідуальність та особистість
- •51. Суспільство, як об’єкт філософського пізнання
- •52. Поняття про соціально-економічну формацію
- •53. Поняття цивілізації. Цивілізований підхід до вивчення історії людства
- •54. Теорія постіндустріального суспільства
- •55. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •56. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •57. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •58. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •59. Закони діалектики
- •60. Сутність і структура свідомості
- •61. Свідомість і самосвідомість
- •62. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •63. Філософська концепція творчості
- •64.Проблема соціального прогресу
- •65.Глобальні проблеми сучасності
6. Філософія, наука, релігія та мистецтво
Головна мета філософського пізнавального процесу – пошук істини, сенсу будь-якого буття. Центральне місце у філософії займає людина як суб’єкт діяльності, її походження, сутність, призначення і сенс її буття.
Філософія і наука досить сильно взаємозалежні, у них є багато загального, але є й істотні розходження. Тому філософію не можна однозначно зараховувати до науки і навпаки не можна заперечувати її науковість.
Філософія – окрема форма пізнання, що має наукові основи, що виявляє себе в ті моменти і в тих областях наукового знання, коли теоретичний потенціал у цих областях або малий, або взагалі відсутній.
Філософія і наука прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. На відміну від точних наук, філософії завжди притаманне особистісне відношення до явищ громадського життя. Жодна з наук не досліджує найскладніші світоглядні питання про сенс життя людини, про його смерть і безсмертя, про покликання людини в суспільстві. Для філософії ж усе це є одна з найважливіших її задач. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими предметами, узагальнюють лише в їх межах.
Філософське знання є завжди світоглядним. Знання звільнене від світоглядно-оціночних моментів перестає бути філософським і стає водночас науковим.
Наука – не просто сукупність знань, а продукт певного роду діяльності. Діяльність ця носить специфічний тільки їй властивий характер і направлена на виробництво цих знань. Нові знання проходять перевірку в суспільній практиці, потреби якої є стимулом розвитку науки.
Філософія та мистецтво схожі між собою в тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено; окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди й усюди знаходять предмет своєї уваги.
Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення в глибини процесів дійсності.
Співвідношення між філософією та релігією історично змінні і різноманітні. Протягом свого існування вони як протиставлялись один одному так і вступали в союз.
7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
Виникнення філософії — це закономірний результат становлення і розвитку людини. Оскільки об'єктом філософського осмислення дійсності є відношення "людина — світ", вся історія розвитку філософської думки — це процес усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї власної сутності.
Уже Арістотель (384— 322 до н. е.) зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною працею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Наприклад, в Давньому Єгипті, Вавилоні існували соціальні стани, не зайняті фізичною працею, але філософії як світогляду чи систематичної інтелектуальної діяльності там не було.
Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Чи всяке суспільство дозволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зрозуміло що ні. В так званому традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа, будь-яке вільнодумство неможливе.
Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу), тоді як в умовах традиційного і тоталітарного суспільств філософія деградує до ідеології релігійного типу. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій ґрунтується філософія.
Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійських філософів на морально-етичних проблемах, китайських — на соціально-етичних, греків на різних етапах — на натурфілософії, гносеології та етиці зумовлена не стільки особливостями духу цих народів, скільки особливостями їх соціального життя. Ключ до розуміння багатьох філософських проблем лежить у соціальній сфері.