
- •1.Світогляд, його структура та роль у житті людини
- •2.Предмет філософії. Суперечливий характер відношення філософії і науки.
- •3.Функції філософії: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна.
- •4.Cтруктура філософського знання
- •5. Методи філософії
- •6. Філософія, наука, релігія та мистецтво
- •7. Культурно-історичні передумови виникнення філософії
- •8.Філософія стародавнього Китаю
- •9.Філософське вчення Стародавньої Індії
- •10.Вчення про першоджерело в мілетській школі
- •11.Діалектична філософія Геракліта
- •12.Вчення піфагорійців про числа та душу
- •13.Вчення про буття та філософія елеатів
- •14.Атомістична концепція Демокріта
- •16.Етичний раціоналізм Сократа
- •17.Філософія Платона
- •18.Філософія Арістотеля
- •19.Філософсько-етичне вчення епікуреїзму
- •20.Стоїцизм
- •21.Античний скептицизм
- •23.Культорно-історична специфіка філософії Середньовіччя
- •24.Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків
- •25.Номіналізм, реалізм, концептуалізм в філософії Середньовіччя
- •26.Обґрунтування ренесансного гуманізму в філософії м. Кузанського
- •27.Гуманістичний антропоцентризм філософії Відродження
- •28.Натурфілософія доби Відродження
- •29.Проблема науки і методів наукового пізнання філософії Нового часу. Емпіризм і раціоналізм
- •30.Філософський аналіз суспільства теорія суспільного договору в філософії Нового часу
- •31.Трансцендентальна філософія і. Канта
- •32.Філософія Гегеля. Система та метод
- •33.Сучасна некласична філософія. Загальна х-ка
- •34. Філософія життя (Ніцше, Шпенглер)
- •35.Позитивізм, його історичні форми
- •36.Феноменологічна філософія в хх ст.
- •37. Екзистенціалізм
- •38.Філософські аспекти психоаналізу
- •39.Культурно-історична специфіка філософсько-світоглядної думки Київської Русі
- •40. Філософія г. Сковороди
- •41. Філософіясерця Юркевича
- •42. Філософія нац.. Ідеї Донцова, Липинського
- •43. Ноосферна концепція Вернадського
- •44. Пізнання як предмет філософського аналізу. Субʼєкт і обʼєкт пізнання
- •46. Проблема істини та її критеріїв
- •47. Наука, закономірності її розвитку
- •48. Методологія наукового пізнання
- •49. Антропосоціогенез, його основні чинники
- •50. Поняття індивід, індивідуальність та особистість
- •51. Суспільство, як об’єкт філософського пізнання
- •52. Поняття про соціально-економічну формацію
- •53. Поняття цивілізації. Цивілізований підхід до вивчення історії людства
- •54. Теорія постіндустріального суспільства
- •55. Цінності та їх роль в розвитку суспільства
- •56. Проблема буття і основні шляхи її вирішення
- •57. Поняття матерії, руху, простору і часу
- •58. Діалектика як філософська концепція розвитку
- •59. Закони діалектики
- •60. Сутність і структура свідомості
- •61. Свідомість і самосвідомість
- •62. Проблема несвідомого в психоаналізі
- •63. Філософська концепція творчості
- •64.Проблема соціального прогресу
- •65.Глобальні проблеми сучасності
49. Антропосоціогенез, його основні чинники
Антропосоціогенез — історичний процес перетворення людини як антропоса, біологічної істоти, в члена суспільства, носія його основних, в першу чергу виробничих, етичних і естетичних стосунків.
Одним з аспектів взаємодії суспільства і природи є антропосоціогенезу - походження людини і суспільства. У XIX столітті вчення про антропогенезу міцно пов'язане з ім'ям Ч. Дарвіна.
Головний висновок Ч. Дарвіна - генетична спорідненість людини з твариною, отже, природне, природне походження людини в процесі еволюції, основними механізмами якої є спадковість і природний добір, здійснюваний у процесі боротьби за існування. Власне виникнення людини з мисленням і мовою, здатного до трудової діяльності спільно із собі подібними, було розглянуто Ф. Енгельсом, прихильником трудової гіпотези походження людини і суспільства.
У роботах "Діалектика природи", "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" Енгельс припустив існування складної маятникоподібного руху від біологічних до якісно новим, соціальним закономірностям і назад у процесі антропогенезу. У силу зміни природних умов життя майбутній чоловік став частіше використовувати продукти природи у своїй діяльності - каміння, палиці, він змушений був розпрямитися для кращої орієнтації в умовах зміненого рельєфу; змушений шукати захисту від холоду при зміні клімату.
Головна причина виникнення людини, вважає В. Вільчек, початкове відчуження, розрив комунікації з природою, ослаблення або втрата інстинктів, появу безлічі "хворих тварин". Подібні ущербні істоти або гинуть, або починають наслідувати, копіювати поведінку "нормальних" тварин. Тварини для людини стають комунікаторами, посередниками, вчителями. Людина починає наслідувати або повноцінним мавпам, або копитним, або хижакам, з якими він вступає в своєрідну угоду. Людина починає жити за планом свого Тотема - тварини-покровителя. У цьому причина, наприклад, появи в архаїчних суспільствах безлічі заборон.
50. Поняття індивід, індивідуальність та особистість
Під поняттям "індивід", як правило, мають на увазі конкретну людину. Поряд із загальними рисами, які притаманні всьому людському роду, "індивід" має свої особисті якості, завдяки яким він відрізняється від інших. Тут і фізичні дані (зріст, колір очей, шкіри, волосся, особливості будови тіла), і природні задатки, і особливості його мислення і психіки (властивості пам'яті, уяви, темпераменту, характеру), а також специфічні потреби й інтереси. У цьому розумінні ми говоримо про індивідуальність людини. Отже, індивід - це окремо взятий представник людського роду із властивими йому неповторними індивідуальними рисами.
Поняття "індивід" тісно пов'язане з поняттям індивідуальність. Воно, як правило, означає сукупність властивостей, здібностей, особливостей і досвіду особистості, що відрізняють даного індивіда від багатьох інших. Ця неповторність випливає із сукупності відносин конкретної людини із світом природи, суспільством, іншими людьми і залежить від її життєвої позиції, характеру діяльності і рівня оригінальності. Індивідуальні відтінки має усвідомлена діяльність людини, зокрема її судження, вчинки, культурні потреби.
Наступний, більш високий ступінь характеристики суспільних властивостей людини, - поняття "особистість". Особистість - це найвищий ступінь духовного розвитку людини, що являє собою стійку сукупність соціально вагомих якостей, які характеризують індивіда як унікальну суб'єктивність, здатну освоювати і змінювати світ. Інакше кажучи, кожна особистість - людина, але не кожна людина є особистістю. Людським індивідом народжуються, а особистістю стають.
Поняття "особистість" містить сукупність усіх соціальних ролей даної людини, усіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є ставлення до громадського обов'язку, а також до установок суспільної моралі.