23.Культорно-історична специфіка філософії Середньовіччя

Характерні риси культури раннього середньовіччя: аграризація населення; професійне та соціальне розмежування; юридичний партикуляризм.

Основа самосвідомості середньовічної людини — у почутті нерозривного зв’язку з її общиною, станом і соціальною функцією.

Визначення середньовічного світогляду як переважно теологічного.

Місце церкви в культурі середньовіччя. Значущість католицької церкви, що зумовлена винятковою роллю релігії в середні віки.

Священна інквізиція як ефективне знаряддя римо-католицької церкви.

Творчість Блаженного Аврелія Августина як приклад поєднання культурного багатства античного світу з принципово новим християнським світовідчуттям. Теорія особистості у вченні Августина. «Сповідь». «Про Град Божий».

Середньовічні просвітителі Флавій Кассіодор («Варії») та Ісидор Севільський. «Етимології» — перша всеохопна енциклопедія середньовіччя. Структурні елементи монастиря як культурного центру: школа — скрипторій — бібліотека.

Започаткування негативного ставлення до всього язичницького папою Григорієм I (кін. VI — поч. VII ст.). Агіографія.

Розвиток схоластики. Дискусія про природу універсалій — загальних понять — центральна проблема схоластики. Реалізм. Номіналізм. Концептуалізм. Творчість П’єра Абеляра.

Синтез арістотелізму та католицької теології у творчості Фоми Аквінського. Томізм.

24.Проблема співвідношення віри та розуму Середніх віків

Однією з головних проблем філософії Середньовіччя була проблема співвідношення віри і розуму, теології і філософії.

Класичне рішення ця проблема знаходить у філософії Хоми Аквінського. Фома Аквінський чітко визначає сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об’єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера дійсності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є “істини розуму”, предметом теології — “істини Одкровення”.

Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об’єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між Одкровенням і розумом, між теорією і вірою. Водночас не всі “істини Одкровення” можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини “надрозумні”, але не “протирозумні”.

Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче божественної мудрості, настільки філософія нижче теології. А тому філософія і є “служниця теології”. Функції філософії як “служниці релігії” полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтовувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще зрозуміти ці догми і зміцнити віру людини.

Таким чином, на думку Хоми Аквінського, віра і розум повинні взаємодіяти таким чином, що розум через свої можливості повинний постачати вірі аргументи її правоти, і ця теза стає офіційним принципом взаємозв'язку віри і розуму, релігії і філософії.