17.Філософія Платона

Особливості вчення про державу та його значення для державотворчого процесу. фінський філософ Платон походив із афінського аристократичного роду. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу.Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне – конкретному, сутність – явищу, оригінал – копії, але і як добро – злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Оригінальні думки Платона у трактуванні такого явища, як держава. Спостерігаючи недосконалість державного устрою, Платон висуває власний зразок державної досконалості, яка в історії філософії отримала назву "ідеальна держава Платона".Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей.

18.Філософія Арістотеля

Аристотель (384 – 322 до н.е.) – один із найуніверсальніших філософів Стародавньої Греції, в особі Арістотеля грецька філософія досягає найвищого розквіту й продуктивності. Він синтезував досягнення попередників і залишив численні праці з різноманітних галузей знань: логіки, фізики, психології, етики, політології, естетики, риторики, поетики і філософії. Він є одним з головних учнів Платона, який далеко не в усьому був згоден із своїм учителем. Основна лінія розбіжностей проходить з питань про природу ідей. Якщо для Платона вони первинні, вічні і незмінні, то для Аристотеля вони є результатом пізнавальної і практичної діяльності людини, результатом узагальнення досвіду освоєння людиною оточуючого світу. Він вважав, що з світу ідей немає ніякої користі, так як всі ознаки ідей знаходяться в людині.

Аристотель проголосив, що ідея та річ – це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – в нашому пізнанні і позначає передусім не єдине, а загальне в різних речах.

Якщо ідея і річ тотожні, то пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій. За своєю будовою речі складаються з матерії і форми. Арістотель ввів нові дві категорії – «можливості» та «дійсності». Матерія є пасивним матеріалом; поза формою вона лише чиста можливість, але разом із формою матерія постає у вигляді дійсності. Отже, дійсність речей більше пов’язана з формами, що їх продукує «форма всіх форм», або світовий розум (Бог), який, мислячи себе самого, й утворює усі можливі форми. «В боге форма развита полностью. Бог – неподвижная форма, он не изменяется, но в то же время сам является двигателем развития материи». Так Аристотель намагався подолати прірву між світом речей та світом ідей.

Ототожнивши річ та ідею, Аристотель справедливо вважав, що ми можемо здобувати певні знання про реальність, оперуючи лише ідеями і не звертаючись до речей. Він створив науку про закони та форми правильного мислення, назвавши її логікою.

Арістотель висунув ідеал науки, гранично очищеної від релігійно-культових потреб і міркувань (характерних для теоретичного знання Платона і піфагорійців), створив науку про закони мислення – формальну логіку – як засіб систематизації категоріального апарату науки і філософії. В основу логіки покладено вчення про три форми та про три закони мислення [закон тотожності АєА; закон неприпущення суперечності (не може бути відразу і А і неА); закон виключення третього (може існувати А або неА, але нічого більше)]. Крім того, Аристотель розробляв етику, політію, поетику, вчення про душу. У 335р. до Р.Х. він відкрив в Афінах свою вищу школу під назвою Ліцей.

Найвищими формами влади Аристотель рахував форми, в яких виключена можливість корисливого використання влади. Влада повинна служити всьому суспільству.

Багатогранна творчість Платона і Аристотеля завершує собою класичний період у давньогрецькій філософії.