49. Історичні хронічки Шекспіра: основні проблеми та система образів. Концепція історії та історичні особистості у хроніках «Річард ііі» та «Генріх 4»

Період характеризувався формуванням національної свідомості. Про історію Англії. Інтерес до історії.

Жанр історичних хроні: іст зміни – нац. свідомість – інтерес до історії

За період до поч. XVII ст. було поставлено близько 150 пєс (за декілька 10-літь). Саме в цей період розпочалась діяльність Шекспіра, звертається до історичного минулого Англії. Його історичні хронічки – синтез історіографії та драми.

Історичні хронічки пишуться на матералах історії Англії. Шекспіра приваблюють недавні іст події, боротьба 2х гілок, сімей (війна білої та червоної троянд 1455-1486). Шекспіра написав 9 або 10 (+Генріх 8) історичних хронік, 8 з яких об’єднані у 2 тетралогії, яким притаманні єдність проблем і сюжетна зв’язка:

1 тетралогія (3 частини Генріха 6 та Річард 3)

2 тетралогія (2 частини Генрха 4, Річард 2 та Генріх 5)

Осторонь – Король Джон та Генріх 8. У своїх хроніках Шекспір спирався на історичну хронологію Англії, Шотландії, Ірландії тощо.

Річард 3

Проблеми:

• Ідеальний монарх

• Проблема співвідношення моралі та політики (наскільки правитель має бути моральним)

• Стосунки правителя та народу

Попри те, що істричні хроніки звертається до минулого, вони вирішують актуальні для Англії проблеми.

Річард 3 написаний 1592-1593рр. мала велике значення для англ. Іст. Річард сприймався як Іст. Річард сприймався як негативний правитель. Не був потворним. Мав недолік (ОДНЕ ПЛЕЧЕ БІЛЬШЕ).

Річард – герой рефлектуючий, задумувався над своєю поведінкою, вчинками, обєктивно ставився до себе. Річард не мав причетності до смерті принца, проте Шекспір використав цей момент для хронічки образу.

Річард вміє маніпулювати людьми. Зваблю Леді Анну. Образом Річарда автор поглиблює проблему ідеального монарха, співвідношення моралі і політики.

Існує християнський підтексті образу Річарда. Цей образ розглядався як кара небесна, покликаний знищити супротивників і міжусобний розбрат в Англії.

Коли зявляється граф Річмонд (майб Генріх 7), в Англії починається період процвітання.

Автор використовує прийоми, щоб показати наскільки несправедливим є Річард.

Генріх 4

Автор продовжує розмірковувати над тим, що таке ідеальний монарх. У творі зображено правління батька і сина, що в майбутньому став Генріхом 5.

Генріх 4 – рішучий, гарний війсковоначальник, мудрий правитель. Проте є недолік (!!) : приходить до влади через насильство. Сам картає себе за те, що гріховно здобув корону. Генріху 4 протистоїть його син – принц Гарі. Мудрий, вчився на помилках, був близький до народу. Антиподами Гарі є: Генрі Готспер та Джон Фальстаф – уособлюють 2 світи.

Генрі Готспер уособлює світ феодального лицарста, що сходить з феодальної арени. Прямий, відкритий, його використовує оточення: і батько, і дядько, які піднімають повстання проти короля.

Джон Фальстаф уособлює світ аморалізму, де ігнорується честь, обов’язок. Є породженням нового ренесансного способу жити, де домінує принцип пошуку задоволення. Він – шукач фізичних насолод.

50. Трагедії Шекспіра. Загальний огляд. Поняття трагічного. Художні особливості.

1601-1608 – Трагічний період творчості Шекспіра. Багато змін у житті Англії створюють філософські та похмурі трагедії.

Особливістю трагедій Шекспіра є те, що означивши проблему, він пропонує декілька шляхів розв’язання цієї проблеми, а отже зявляється кілька сюжетних ліній, образи. Що втілюють ці проблеми

У своїх творах Шекспір змальовував долю окремих людей на фоні суспільного життя, зображував людські х-ри з різних сторін. Трагедії Шекспіра позбавлені залежності героя від сил долі чи волі бога. Практично кожна п'єса англійського драматурга несе в собі проблему моральних пошуків.

На відміну від митців доби середньовіччя, Шекспір, по суті, не порушує проблеми релігійних почуттів людини; релігія не виступає значним чинником у розгортанні трагічної дії. Своєрідна нейтральність щодо релігійних почуттів є важливою ознакою світосприймання людини пізнього Відродження.

трагедії Шекспіра – це зіткнення гармонійної людини з дисгармонійною дійсністю, високої «ідеальної» моралі з жорстокою реальністю.

Мова його трагедій відрізняється незвичайним багатством і мальовничістю. У його п'єсах виражаються ідеї Відродження і зображуються їх зіткнення з суворою дійсністю. У них звучить тема загибелі героїв, особливо йому дорогих, що утілюють світлі гуманістичні ідеї.