21. Коеволюція

22. Консерватизм і неоконсерватизм

Консерватизм— це політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтуються на збереження та підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-пра­вових засад. Ідеологія консерватизму розглядається як один із структурних найважливіших компонентів сучасних політичних ідеологій. Носіями ідеології консерватизму є соціальні групи, шари і класи, зацікавлені в збереженні традиційних суспільних порядків або в їхньому відновленні. У структурі консерватизму виділяються два ідейних шари. Один орієнтується на підтримку усталеності суспільної структури в її незмінної форми; іншою - на усунення протидіючих політичних сил і тенденцій і відновлення, відтворення колишньої. Консерватизм як напрям у західній політології, філософії, соціології виник у відповідь на численні соціальні зміни, що розхитали європейський порядок із середини XVIII ст. у зв'язку з крахом феодалізму. Поняття "консерватизм" вперше було використано французьким письменником Ф.Р.Шатобріаном. Консерватизм як політична течія не є незмінним. Щоразу, коли країни Заходу перебудовували свої економічні і суспільні відносини, оновлювали виробничу технологію, відроджувалися здавалося б давно забуті духовні цінності та ідеї. Завжди існували суспільні верстви, класи, які дбали про збереження попередніх порядків, забезпечували їм багатство, владу і привілеї. Водночас консерватизм надавав розвиткові суспільства певної сталості, виконуючи роль гальма на крутих поворотах історії. Самі прогресивні тенденції суспільного розвитку виростали з минулого ї вимагали його підтримки.

Неоконсерватизм є реакцією з боку ліберальних технократів і власників на появу альтернативних пізньому капіталізму ідеологій лівого і правого напрямку. Неоконсерваторам вдалося здійснити такий синтез. Американські неоконсерватори мали рацію, коли зазначали, що неоконсерватор — це ліберал, що визначає значення традицій та соціокультурних факторів суспільного розвитку.

Для неокоисерватизму характерно;

В економіці — заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, яка орієнтована на визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання, всебічне заохочення ринкових відносин, приватного підприємництва;

у соціальній сфері - існуючий гнучкий ліберально-реформістський курс поступається "жорстокій економії", "економічному реалізму", анти егалітарним тенденціям, соціальні витрати скорочуються; Успіх неоконсерваторів багато в чому пов'язаний з усвідомленням ними необхіднос ті соціально-економічних і політичних змін у суспільстві, які викликані технологічною революцією та суперечностями сучасної цивілізації .

У сучасній політичній реальності в Україні консерватизм наявний лише як позиція. Консерватизм як реальність тільки формується Свідченням цього е заяви про створення консервативної партії, розробка її програмних цілей, формування політичних національних орієнтацій.

23. Конституція і конституціоналізм

Конституція - основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на Конституцію.  Конституціоналізм вважається у своїй основі нормативним явищем і нормативною концепцією. Але все ж його опосередковують далеко не всі Конституції, адже конституціоналізм за своїм змістом є нормативною основою демократичного розвитку суспільства. В історії політико-правової думки дослідники виділяють академічну (євроконтинентальну) традицію, яка розглядає конституціоналізм як політико-філософський принцип, і прагматичну (англо-американську), яка трактує конституціоналізм як засіб забезпечення індивідуальної свободи. Спільним для обох традицій є пошук оптимальної моделі взаємовідносин особи і влади, держави і суспільства. Згадані традиції є моделями так званого класичного конституціоналізму, який проголошує і на практиці утверджує концепції природних і невід'ємних прав індивіда, рівності громадян перед законом, недоторканності особи, верховенства законів, суспільного договору, розподілу влад, народного представництва, відповідальності влади перед народом тощо.

Конституції можна класифікувати:

1) За формою (структурою):Писані іНеписані

2) За терміном дії конституції:Постійні і Тимчасові

3) За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:Жорсткі і Гнучкі

4) За способом прийняття:Открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. І Народні

5)За формою правління, яка закріплюється в конституції:Монархічні і Республіканські

6) Залежно від державно-політичного режиму:Демократичні , Авторитарні,і Тоталітарні

7) За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:Федеративні і Унітарні

Для конституцій характерні такі основні функції.

Установча функція, яка виражається у визнанні та юридичному оформленні найважливіших соціально-економічних та політичних інститутів та відносин. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальним для інших галузей права.  Політична функція, яка означає, що конституція є інструментом здійснення загально соціальних перетворень, визначає завдання та стратегічні цілі державної політики у різних сферах суспільного життя, зокрема політичну багатоманітність, багатопартійність, надаючи різним політичним силам рівні можливості у завоюванні влади. Юридична функція пов’язана з тим, що Конституція як Основний Закон є насамперед юридичним документом найвищої сили, покликаним впорядкувати і регулювати найважливіші суспільні відносини. Обмежувальна функція є однією із ключових і полягає в тому, що конституції обмежують державну-владну активність, її необґрунтоване втручання в особисте життя людини та статутну діяльність інститутів громадського суспільства, стримують узурпацію та монополізацію державної влади. Конституції властива правозахисна функція. Вона є головною зовнішньою формою закріплення прав і свобод людини і громадянина всередині національної правової системи, ставить права людини над законодавчою та виконавчою владою, визначає механізми їх реалізації та гарантії захисту. Зовнішньополітична функція знаходить свій вияв у тому, що інші держави й народи за змістом Конституції можуть робити висновки про систему цінностей суспільства, рівень демократизму держави. Конституція своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою.