19. Історичні детермінанти і теор виник держ

Сучасні держави світу мають різний вік: одні з'явилися в сиву давнину (первинне виникнення держави); інші, а це дві третини з понад 200 існуючих держав світу,-у процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних утворень, що відбулися переважно в минулому столітті.

Патріархальна теорія(Аристотель, Р. Філмер) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім'ї в результаті ЇЇ розростання та об'єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збереження переказу про їх загальне виникнення). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім'ї, що мас державно-власницький характер на зразок домовласницького.

Теологічна теорія(Фома Аквінський, ХНІ ст.) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона слугує обґрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом панувати над людьми і реалізувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує державою, трактується як об'єднавча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог.

Договірна (природно-правова) теорія

(Г. Гроцій, Т. Гоббс, І. Кант) ґрунтується на ідеї виникнення держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Стверджується, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся прихильникам цієї теорії неоднозначно. Т. Гоббс, наприклад, вважав, що в природному стані відбувається "війна всіх проти всіх", оскільки там панував принцип "людина людині - вовк".

20. Класифікація прав , свобод, і обов громадян

Конституційні норми різних країн щодо прав, свободи і обов’язків людини і громадянина можна поділити на 1) громадянські і політичні права й свободи, проголошені буржуазними революціями; 2) соціально-економічні права, які ґрунтуються на соціалістичному вченні; 3) колективні, або солідарні, права, проголошені головним чином країнами третього світу. Права й свободи, які стосуються перших двох позицій, це права й свободи, що належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здорове навколишнє середовище, право на страйк, громадянську непокору, право політичної опозиції).

Громадянські права і свободи є природними, невідчужуваними і такими, що не можуть бути обмежені в жодному разі. Особа — носій цих прав і свобод, виступає як член громадянського суспільства.До громадянських прав і свобод належать: право на життя, право на повагу гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на невтручання в особисте та сімейне життя.Соціально-економічні права і свободи — це можливість реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ, а також у разі потреби отримувати соціальну допомогу від держави.

До прав належать: право на приватну власність, право на підприємницьку діяльність, право на користування суспільною власністю — загальнонародною, загальнодержавною та комунальною, право на працю. Культурні і духовні права і свободи — це можливості доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому їх розвитку. До цих прав належить право на освіту, яке охоплює практично всі основні її форми; право на свободу творчої і інтелектуальної діяльності та право на її результати; право на свободу думки і слова, право на інформацію, а також право на свободу світогляду і віросповідання.

Міжнародний білль про права людини включає: Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські. У період з 1948 року, коли була прийнята і проголошена Загальна декларація прав людини, до 1976 року. Декларація була єдиною повністю завершеною частиною Міжнародного білля про права людини. Національні і місцеві трибунали часто посилаються на принципи, викладені в Міжнародному біллі про права людини. Крім того, останніми роками в текстах національних конституцій і законодавчих актів все частіше стали передбачатися заходи юридичного захисту цих принципів. Міжнародний білль про права людини є крупною віхою в історії прав людини, справжньою «Великою хартією», що знаменує собою життєво важливий етап розвитку людства: усвідомлене набуття людської гідності і цінності людського життя.