9. Диференціація влади відносно її соц. Бази і соц. Складу.

10. Доктрини технократії в суч політ.

Технократична доктр засн на ідеї влади, що спирається на знання, компетентність. В індустріальному суспільстві в умовах великого механізованого виробництва з'являється прошарок техніч­них спеціалістів. Згідно з цією доктриною цей процес переноситься на державне управління, яке має здійснюватись на основі технічних засобів особливою верствою вищих функціонерів, які володіють спе­ціальними знаннями.

Технократичні концепції – сукупність ідей, поглядів і методологічних засад, на яких вони ґрунтуються, щодо переходу влади і власності в капіталістичному суспільстві до інженерно-технічної інтелігенції та інших груп технократів, внаслідок чого істотно змінюється його соціально-економічний устрій.

Вперше технократичну концепцію висунув американський економіст Т. Веблен. У праці «Інженери і система цінностей» він стверджував про необхідність передати управління виробництвом технічним спеціалістам, виходячи з раціональної ідеї про невідповідність інтересів фінансової олігархії потребам розвитку науки і техніки.

Однією з течій теорії еліт є доктрина технократії, за якою із зростанням впливу науки, техніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об'єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу. Тому, враховуючи значення впливу науково-технічної революції на життя суспільства, керівництво державою має здійснюватися кращими представниками науково-технічної інтелігенції, що приводить до виникнення нової суспільно-політичної системи — технократії.

11. Етапи формування нації . Ознаки і політ аспекти

Нація (від лат. natio – народ) -тип етносу, соц.-екон. і духовна спільнота людей з певною психо­логією і свідомістю, виникнення яких відбулося історично і яким властива стійка сукупність сутніс-них характеристик. Різні наукові школи пропонують власний соц.-філос. і політико-географ. перелік таких характеристик:культурно-исихолог. особливості людей, об’єднаних спільною долею; мову, звичаї, культуру, релігію; політ, і неполіт. інституції: істо­рію, з якою вони себе ідентифіку­ють; певну територію.

Важливою особливістю форму­вання Н. є об’єктивний процес утворення нац. д-в у різних фор­мах їх політ, організації і міри са­мостійності (Ф.Енгельс, К.Ка-утський, М.Вебер). На такій ме­тодолог. основі виникла політ. теорія Н., яка трактує останню насамперед як політ, спільноту, котра має власну д-ву або прагне реалізувати своє право на само­визначення і змагається за її ут-ворення чи відродження. Якщо протягом тривалого часу політ. наука Заходу вважала Н. лише ті людські спільноти, які вже мали власні д-ви, то останнім часом до них почали відносити і ті народи.які вели і ведуть боротьбу за їх створення. Отже, політ, теорія визнає Н. як політ, спільноту, яка об’єднує всіх громадян д-ви неза­лежно від їх етнічного, соц. по­ходження, культурно-мовних та ін. особливостей

12. Етатизація та деетизація суспільного життя

Етатизм -це засилля держави в економічному, соціальному, політичному й духовному житті суспільства. Теоретично етатизм обґрунтовує необхідність активного втручання держави в усі сфери суспільного життя, виходячи із сприйняття держави як всезагальної цінності, вищого результату й мети суспільного розвитку. Практично етатизм проявляється в централізації, концентрації і бюрократизації політичної влади, поширенні організаційно-контрольних функцій держави за межі оптимального співвідношення держави й суспільства. Процес етатизації суспільного життя веде до послаблення громадянського суспільства, його впливу на державу, що, в свою чергу, негативно відбивається на самій державі, спричиняючи її занепад.

Етатизація суспільного життя найбільшою мірою відбувається за недемократичних, особливо тоталітарних, політичних режимів. За тоталітаризму централізація влади, утиск прав і свобод громадян, свавілля й волюнтаризм правлячої верхівки набувають крайніх форм. Деякі риси етатизму зберігаються і в демократичному суспільстві, але тут він охоплює, головним чином, сферу економіки і контролюється політичними інститутами громадянського суспільства.

Створення правової держави допускає деетатизацію соціального життя, звільнення його від дріб'язкової регламентації, втручання державних органів у рішення тих питань, з якими можуть впоратися різноманітні суспільні формування. У правовій науці за тривалий період утвердилося становище про безумовний примат держави над правом, що розглядалося лише як простий інструмент державної влади. Прагнення держави активно втручатися в економічні, соціальні та інформаційні процеси в Україні, з допомогою податків, інвестицій, кредитів та іншої політики стимулювання виробництва, усунення диспропорції в народному господарстві. Дедалі важливіше місце в діяльності держави займає розробка стратегії планування суспільного розвитку. Формування правової держави вимагає послідовного здійснення верховенства закону в усіх сферах суспільного життя. Верховенство закону включає характеристику таких його властивостей: визнання, що саме закон покликаний регулювати статус, права, свободу та обов'язки громадян. І громадяни повинні знати і поважати закон як основу свого буття в суспільстві.