55. Принципи і функції політичної влади. Влада в Україні

Основне призначення державного управління полягає в організації виконання правових актів та інших рішень державних органів шляхом різнобічного владно-розпорядчого впливу на су­спільні відносини і процеси.

Державне управління інвестиційною діяльністю визначаєть­ся як підзаконна, юридично-владна виконавча та розпорядча діяльність відповідних органів виконавчої влади по здійсненню покладених на них функцій управління, необхідних у процесі управління економічним розвитком країни.

Державне управління інвестиційною діяльністю здійснюєть­ся на підставі певних, закріплених у законодавстві принципів. Принципом взагалі називають керівну ідею, основне правило по­ведінки. Принцип державного управління являє собою закономірність, відношення або взаємозв'язок суспільно-політичної приро­ди та інших груп елементів державного управління, які виражені у вигляді певного наукового положення, закріпленого правом, і застосовуються в теоретичній або практичній діяльності людей по управлінню.

Під функціями державного управління розуміються об'єктивно обумовлені дії, складова частина виконавчо-розпорядчої діяльності органів виконавчої влади ,що здійснюються від імені держави з метою реалізації її завдань в економічній, соціально-культурній та адміністративно- політичній сферах суспільного життя.

56.Проблеми конфліктів, миру і війни у світовій політичній макросистемі

57. Розвиток зар пол. Думки в XIX

МАКС ВЕБЕР – нім мислитель, вважається основоположником західної соціології і фундатором західної політичної науки. Заслуга його як політичного мислителя полягає насамперед у тому, що в своїх творах він ґрунтовно охарактеризував сферу політики і політичних процесів, їх роль у суспільному житті, заклав базові уявлення про такі опорні категорії політичної науки, як влада, політика, держава, бюрократія, демократія, харизма, легітимність тощо.

М. Вебер вважав, що політика – це сфера суспільних відносин з приводу влади або здійснення впливу на розподіл влади як між державами, так і всередині держави між різними групами людей.Веберівський підхід до політики як до суспільного виробництва, тобто певної макроструктури, в якій всім громадянам надається певне місце і роль у всій системі владних відносин, вплинув на формування структурно-функціонального методу аналізу політики.

ТОЛКОТТ ПАРСОНС – амер вчений, представник структурного функціоналізму в політичній науці. Політика, за ним, включає в себе, з одного боку, соціальний механізм, а з іншого – інституціональну структуру. Ідеї Т. Парсонса були покладені в основу системного аналізу політичного життя і теорій політичних систем, які були розроблені Д. Істоном.

Предметом політології, на думку Девідка Істона, є аналіз процесів в життєдіяльності політичних систем через які відбувається авторитетний розподіл цінностей, типових способів реагування, що дозволяють системі забезпечувати виживання.ВІЛЬФРЕДО ПАРЕТО і ГАЕТАНО МОСКА– італійські вчені, що зробили значний внесок в розвиток політичної науки ХХ століття. Вони досліджували суть феномену оновлення політичного (правлячого) класу та шляхи цього процесу.

Головний зміст їхнього дослідження було висловлено В. Паретою: “Будь-яка еліта, яка неспроможна піднятись на захист своїх інтересів, перебуває у повному занепаді. І їй нічого не залишається, як поступитись іншій еліті, наділеній мужністю, що її бракує першій. Якщо ж еліта вважає, що проголошенні нею гуманні принципи до неї застосують, то це чисте марення і переможці продзижчать їй у вуха невблаганні слова: “горе переможеним” ”.

Вагомим здобутком політичної думки ХХ століття стали праці таких видатних теоретиків та мислителів світового масштабу, як Р. Дарендорф, Й. Шумпетер, Ф. Фукуяма, У. Ростоу, Г. Алмонд, Р. Даль та інші.