51. Політ концепції укр. Мисл XIX–xXст

19 ст. .Новітній етап розвитку укр. політичної думки пов'язаний з лібералізацією суспільних відносин і підняттям могутньої хвилі українського національного відродження на початку Х1Х ст. Вагомий вклад у розвиток політичних поглядів зробили представники різних сфер інтелектуальної діяльності: історики М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, письменники Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші. Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХIХ ст. стала політична думка Кирило-Мефодієвського товариства. Члени цієї організації – М.Костомаров, М.Гулак, В, М.Куліш, Т.Шевченко та ін. – згуртувались довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації. Першим укр політологом слід вважати Миколу Костомарова (1817-1885). Він досконало знав історію України, інших слов’янських народів, в своїх дослідженнях опирався на досягнення світової філософської, історичної і соціологічної думки. Рушійними силами української історії вчений вважав народні маси, їхню самосвідомість; чим відоміший народ, підкреслював М.Кос- томаров, тим швидше він знайде самого себе і шляхом самореалізації само визволиться.

Політичний світогляд М.Драгоманова побудований на таких засадах:•визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя;•ідея еволюції політичної системи Росії як засобу проведення широких політичних реформ;•ідея культурництва, тобто переконання в тому, що визвольна боротьба має вестися лише просвітницькими засобами; •ідея федерації і «громадівського соціалізму» як вирішальних умов перебудови Російської імперії на автономних началахОдним із представників революційно-демократичної течії у політичної думці був І.Франко .Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв’язання селянського питання, робітнича, національна проблема. І.Франко був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях.

ХХ ст. Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М.Міхновський .На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації». М.Міхновський пропонував йти до незалежності проторованими шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме М.Міхновському належить максималістське гасло «Україна - для українців!», яке стало невід’ємною ознакою українського інтегрального націоналізму.

У 20-ті роки ХХ ст. з’явилися наукові твори В.Липинського - видатного історика і політолога. Він заснував консервативну школу в української політології.

Політичне кредо В.Липинського - «до української нації через українську державу». Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

52. Політ партії: їх сутність і типологія

Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш ак­тивних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.

Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають. Гол. ціль пол. партій - перетворити множину приватних інтересів окремих громадян, соц прошарків, зацікавлених груп у їх сукупний політ інтерес. Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх кла­сифікацію.

Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (наприклад, буржуазні, проле­тарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).З ідеологічного погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світогляд­ні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принци­пами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.За принципами організації розрізняють: 1) кадрові партії, що об'єд­нують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків та спирають­ся на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства; 2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3) партії, що будуються на чітких, формальновизначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5) парламентські партії.