45. Політичне відчуження

Під політичним відчуженням розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в щось не залежне від суспільства, чуже суспільству і пануюче над ним. Політичне відчуження має різні форми і ступені, аж до перетворення відносної самостійності держави на самостійність абсолютну, що веде до встановлення авторитарного або тоталітарного режиму, за яким сама держава стає економічно і політично господарюючим суб’єктом. Проблема політичного відчуження як така була зазначена ще в працях Руссо, Гегеля. Але прагнення практично подолати політичне відчуження було властиве ряду передових політичних мислителів ще на ранніх етапах історії. Це прагнення мало різні форми і ступені виразу. У найбільш послідовному вигляді протест проти політичного відчуження виражений ідеєю відмирання держави, відпадання потреби в політичній владі, заміни управління людьми управлінням речами і виробничими процесами.

Теорія особистої неспроможності постулює три передумови політичного відчуження:Індивідуум повинен займати соціальне становище, яке обмежує його свободу дій;Ці обмежені можливості повинні перешкоджати досягненню життєво важливих для нього цілей;Індивідуум повинен сприймати себе невдахою в своїх спробах досягти цих цілей.

У цьому випадку сама по собі невдача в досягненні особистих життєвих цілей не породжує політичного відчуження; щоб воно виникло, така невдача повинна бути соціально обумовлена ​​і визнана такою самим індивідуумом.

Сучасна людина відчужена від соціальних сил, які навіть за допомогою політичних і правових механізмів демократичного характеру не піддаються його впливу і контролю. У кращому випадку - піддаються лише частково. Війни та економічні депресії стають по своїй дії майже форс-мажорною, природною силою.

46. Політ порядк і політ поведінка особистості

47. Політ процес

ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС – це сукупність інституалізованих і неінституалізованих дій суб’єктів політики, які здійснюють формування та реалізацію загальною колективною владою волі суспільства. Західні політологи підкреслюють, що політичний процес є орієнтаційним поняттям, яке забезпечує діалог людей і культур, але не визначає його кінцевого результату.

Політ процес є одним із суспільних процесів і відрізняється від правового, економічного, ідеологічного, духовно-культурного своїми якісними характеристиками:по-1, він є визначенням конкретного, з кінцевим результатом процесу певного масштабу (наприклад, формування певної партії, проведення виборів і т.ін.);по-2, відображає реальну взаємодію суб’єктів політики;по-3, показує як індивіди, соціальні групи та інститути влади з усіма своїми стереотипами.

СТРУКТУРА ПОЛІТ ПРОЦ:- етап представлення політичних інтересів груп інститутам, що приймають управлінські рішення. Оскільки організовані і неорганізовані асоціації громадян мають різний характер і регулярність у представництві своїх інтересів, то центральним моментом на даному етапі є електоральний процес.- етап вироблення, прийняття та реалізація політичних рішень. Ця стадія включає виділення з політичного контексту проблем, збір інформації, розгляд різноманітних можливих альтернатив. - етап реалізації політичної волі, вираженої у формі управлінських рішень, а також розподілу та перерозподілу ресурсів влади; контролю за елітою та політичною мобілізацією громадян. На даному етапі визначальним є питання вибору адекватних засобів і методів політичного регулювання .ФОРМИ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ:

- революція і реформа;- політична криза і політичний конфлікт;

- політичне рішення і політичний плюралізм;- повстання, бунт, заколот, путч;

- політична кампанія і пряма дія в політиці.

Різновидами політичного процесу є політична соціалізація, політична участь, політичні зміни та політичний розвиток.Політ соціалізація – це процес входження людини в світ політики, засвоєння нею досвіду, норм і традицій політичної культури.Політ зміни – це збільшення у структурних і функціональних особливостях політичних явищ частки нового, що забезпечує як самовідтворення, так і оновлення суспільно-політичного організму.Політ розвиток – це перехід від одного політичного стану до іншого, якісно досконалішого, від простішого до складнішого, зумовлений зростанням і змінами політичної культури, оволодінням новими формами політичної діяльності.