1. .Дослідження Арістотелем і Платоном.

 В "Держава" Платон один із перших звертається до характеристики політичних форм. Він описує недосконалі політичні форми: тімократію, олігархію і демократію. . Для Платона демократія — це влада мас, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Він попереджає, що демократія, як правило, короткочасна. Натовп дуже швидко поступається своєю владою одноосібному тирану і знищує, таким чином, народну владу.Недосконалим формам держави Платон протиставляє ідеальну державу — справедливе правління вибраних мудреців. Згідно з Платоном, влада повинна належати філософам. Влада філософів-правителів повинна бути абсолютною й безумовною. В політичному ідеалі Платона особистість, суспільство і держава розчинені в полісі. Він вводить строгу ієрархію станів: філософи-правителі ,стражі й воїни і,, ремісники та селяни, які займаються фізичною працеюю. В політичному вченні Платона, безумовно, неважко побачити витоки тоталітаризму

2. Видатні мислителі політичної науки

Становлення політичної науки — політології сягає в глибину віків. Першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна інтерпретація божественного походження влади і держави, загалом суспільно-політичного устрою. Згодом античні мислителі Сократ, Платон, Арістотель і Полібій висунули раціональніші політичні погляди. Так, у розумінні Арістотеля політика є однією з найважливіших сфер діяльності людини, вона пов´язана з управлінням людським співжиттям у межах держави. На його думку, навіть якщо для однієї людини добробут має таке саме значення, що і для держави, важливішим і повнішим вважається все ж таки добробут держави, хоч і добробут однієї людини є бажаним і необхідним.Історію становлення політичної науки неможливо собі уявити без теоретичного осмислення політологічних ідей, висунутих у працях Цицерона, Ж. Бодена, Н. Макіавеллі, III. Монтеск´є, І. Канта, К. Маркса.Чільне місце серед мислителів — генераторів політологічних ідей по праву належить відомому італійському мислителю епохи Відродження Нікколо Макіавеллі. Він одним із перших спробував звільнити політичну науку від релігійно-етичної залежності й уподобив політичні процеси природничим, поставивши в центр політичних досліджень проблему державної влади. Висновки Н. Макіавеллі ґрунтувалися на тому, що політичне життя ніколи не є статичним, воно постійно перебуває в безперервній зміні, що повторюється, як і в природі, циклічно.

Помітно вплинули на процес становлення політичної науки, на визначення її предмета, категорій, теоретико-методологічних принципів, системи аргументації тощо засновники раціоналізму Т. Гобс, Р. Декарт і Дж. Локк. Перебуваючи під впливом нових природничо-наукових ідей, мислителі дійшли висновку, що політичні явища можна вивчати за допомогою математичних методів і що політика є всього лише механізм розв´язання або пом´якшення політичних конфліктів. Головне ж призначення держави вони бачили в забезпеченні безпеки і миру для своїх громадян. Утім, до самого початку 20 ст. політику розуміли в контексті держави і пов´язували, як і раніше, з ученням про державу.

3. Види парламентів і особливості їх формування та функціонування Парламент як вищий представницький орган влади вперше був утворений в Англії у ХІІІ ст. У сучасних умовах парламент як назва для позначення представницької установи застосовується у більшості розвинутих країн. Парламенти - це виборні, колегіальні представницькі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають головні повноваження у сфері законотворчості.

В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - на рівні їхніх суб’єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.

Як представницький орган законодавчої влади держави, парламент виконує у суспільстві низку функцій, основними з яких є представницька, інтегративна й регулятивна. Представницька функція парламенту полягає в тому, що він є виразником інтересів і волі народу. Народ як єдине джерело і верховний носій влади в державі уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу. З цією метою він обирає до парламенту своїх представників, кожен з яких може розглядатися виразником волі всього народу (вільний мандат) або тільки його виборців (імперативний мандат).

Інтегративна функція парламенту полягає в тому, що він є загальнонаціональним органом для розв’язання наявних у суспільстві суперечностей і узгодження багатоманітних соціальних інтересів. Регулятивна ф парл полягає в тому, що встановлені ним у законах та інших нормативно-правових актах правові норми є головним регулятором суспільних відносин.Порядок формування парламенту значною мірою залежить від його структури. На сьогодні існують дві основні моделі організації парламентів: однопалатні та двопалатні парламенти.

4. Витоки і характерні риси тоталітаризму

Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні.Характерні особливості тоталітарного режиму.

Тоталітаризм оз­начає повний контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства:

влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти/

здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки

Умови виникнення :тотал реж частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.

Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки:_масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів;

_розгалужена каральна система;

_відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства;

_висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.

5.Глобалізація , трансформація і модернізація у світовій політичній макросистемі

Глоб охоплює декілька процесів: інтернаціоналізація економіки; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміна чи послаблення функцій національної держави. Процеси глоб вивч сьогодні у таких аспектах:

1)власне цивілізаційних універсальному характері та загальній спрямованості цивілізаційного прогресу;

2) культурних схожості проблем людського буття та наявності глобальних проблем, які потребують для вирішення діалогу культур;

3) економічних створенні єдиної світової ринкової економіки та системи вільної торгівлі;4) політичних ідентичності політичних законів, процесів та правових норм. Модернізація – це заперечення і подолання традиційних, старих форм, шляхів і способів розвитку, а також їхня зміна, перехід до цивілізаційних вимог сучасності, включаючи різні удосконалення у соціально-політ. Устрої, у матеріальному устаткуванні, у технологічному процесі. Мод. Означеє подолання соціально-культурної, політ. І економ. Відсталості з допомогою запозичення, оволодіння досягненнями світової освіти і науки, культури, технологій. Як тип розвитку вона являє собою процес створення технологічного способу виробництва, включаючи сучасну си-му освіти, науку, біотехнологію, а також оновлення всіх сфер життя суспільства.

6. Глобальні проблеми у сучасній світовій цивілізації

У другій половині нашого століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Глобальні проблеми можна розділити на чотири основні групи: — соціально-політичного характеру — запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насилля на основі довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки; —соціально-економічного характеру — подолання економічної відсталості і зв'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук шляхів вирішення енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану; —соціально-екологічні, що зумовлені подальшим погіршенням природного середовища. З особливою гостротою постає необхідність ужити заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої і неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети; — стосовно прав Людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу — дотримання соціальних, економічних та індивідуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави тощо. Цілком очевидно, що, не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибоку кризу цивілізації, не забезпечить своє виживання і подальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши ве­лику загрозу людству, народи за допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілю­вати в практику глобальних взаємозв'язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.