9. Основні етапи розвитку політичної науки.

Можна прослідкувати такий шлях розвитку політичної науки: в період античності існував універсалізм суспільно-політичної думки, все охоплювала єдина наука – філософія. пізніше від філософії відділилася теорія держави і права, потім соціологічні та психологічні підходи до вивчення політики і лише в середині ХХ ст. формується наука політологія зі своїми закономірностями та методами.

Тема2.

1. Політика як соціальне явище

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:

- це мистецтво управління д-вою;

- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)

- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;

- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.

П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

3. Політика, як мистецтво.

Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) сфера людської діяльності з приводу влади.

Політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

- уміння політика працювати з людьми, вибирати форми участі людей у політ житті, уміння вибирати засоби активації політ діяльності людей

Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки:

За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на,

За орієнтацією: внутрішня і зовнішня;

За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна;

За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій;

За терміном дії: постійна й тимчасова;

За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак не­обхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистец­тво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.