4. Політичний екстремізм.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. ккстримізму властиве цілковите заперечення іншої думки, відмова йти на компроміс та радикальні методи дій. Екстремізм традиційно поділяється на лівий та правий.

Ліві екстремісти у своїх поглядах поділяють ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), критикують капіталізм за нерівність та експлуатацію, а соціалізм за м’якотілість та відмову від калсової боротьби.

Праві екстримісти Критикують капиталызм за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культури», відсутність «порядку» тощо. Найбыльшим правоекстремістським рухом є фашизм

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території багатьох країн світу.

5. Соціалізм, як політична течія.

Основною ідеєю соціалізму(вчення К.Маркса і Ф.Енгельса, що виникло наприкінці 40-х р XIX ст.) є звільнення та розкріпачення людини через класову боротьбу на шляху до соціалістичного безкласового сус-ва рівних. Майбутнє людства лежить в диктатурі пролетаріату за умов соціалізму, а пізніше перехід до комунізму.

Не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх, ідеї соціальної демократії.

8. Фашизм та неофашизм

фашизм — це войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками.

Тема 10 Історія політології

6. Політичні ідеї античності. Погляди Платона та Арістотеля на політику.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього світу є політична філософія Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять у собі, як у зародку, майже всі пізніші теорії.

Платон – виражав погляди рабовласницької аристократії.

- влада „ліпших” у ідеальній державі

- критикує демократію, бо більшість є безумною

- „з безмежної свободи витікає велике безмежне рабство”

- три класи: філософи, воїни, землероби та ремісники (без умов спадковості)

- основна суть його ідеальної держави – справедливість, де кожний виконує свої обов’язки за природними нахилами.

- на чолі держави – філософи

- поти приватної власності

- ні бідність ні багатство не є ідеальними.

- заперечував егоїзм людини

Загалом його теорію можна назвати теорією соціалізму казарми.

Аристотель – починав свою мислительську діяльність як прихильник Платона.

- держава – форма спілкування громадян

- людина – істота політична, прагне сус-ва

- держава має природне начало з сім’ї

- основна ідея – служіння суспільному благу

- держава (політея) – правління більшості на корить усіх

- нормально ставився до існування рабів

- на відміну від Платона визнавав індивідуальність та не розчиняв людину у сус-ві

- був переконаний у диференціації людей в залежності від їх достатку

Цьому сприяв особливий устрій Греції. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. В цих полісах йде класова диференціація, виникають багаті та бідні прошарки. Йде шалена боротьба за владу, з’являються реалістичні концепції влади.

Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціаль¬ний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристокра¬тичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади війсь¬кових). Усім цим формам організації влади протиставляє влас¬ний проект досконалої держави й правління.

Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Ос¬танні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.

Величезну роль в історії політичної думки відіграв інший ан-тичний мислитель Аристотель (384—322 рр. до н.е.). Аристотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і во¬на може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Аристотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чини¬ти несправедливість, допомагати їм задовольняти потреби. Служіння спільному благу було для Аристотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх).