Форми державного устрою і форми правління

Держ устрій — це територ організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.За держ устроєм всі держави поділяють на прості і складні.Джерело влади-або воля однієї людини, або воля всього народу, або певної панівної соціальної групи. У сучасній науці прийнято розрізняти дві основні форми правління: монархічну і республіканську.

Монархія характеризується тим, що влада держави (короля, імператора та ін.) передається спадково. Вона не вважається похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборів. Монархія як форма правління має кілька різновидів. Абсолютна монархія передбачає всевладдя держави ( короля, імператора) й відсутність конституційного ладу. Ця форма правління була поширена в добу феодалізму, нині в розвинутих країнах не існує. Конституційна монархія обмеж повноваження голови держави конституцією. від ступеня конституційного обмеження розрізн дуалістичну й парламентську монархії.Республіка (лат. respublica — суспільна справа) — форма правління, за якої найвища держ влада-виборному представницькому органові — парламентові, раді.Глава держави також обира.Різновиди республік правл:президе, парламен і мішана президентсько-парламентська республіка.

Розвиток зар пол. Думки в XIX

МАКС ВЕБЕР – нім мислитель, вважається основоположником західної соціології і фундатором західної політичної науки. Заслуга його як політичного мислителя полягає насамперед у тому, що в своїх творах він ґрунтовно охарактеризував сферу політики і політичних процесів, їх роль у суспільному житті, заклав базові уявлення про такі опорні категорії політичної науки, як влада, політика, держава, бюрократія, демократія, харизма, легітимність тощо.

М. Вебер вважав, що політика – це сфера суспільних відносин з приводу влади або здійснення впливу на розподіл влади як між державами, так і всередині держави між різними групами людей.Веберівський підхід до політики як до суспільного виробництва, тобто певної макроструктури, в якій всім громадянам надається певне місце і роль у всій системі владних відносин, вплинув на формування структурно-функціонального методу аналізу політики.

ТОЛКОТТ ПАРСОНС – амер вчений, представник структурного функціоналізму в політичній науці. Політика, за ним, включає в себе, з одного боку, соціальний механізм, а з іншого – інституціональну структуру. Ідеї Т. Парсонса були покладені в основу системного аналізу політичного життя і теорій політичних систем, які були розроблені Д. Істоном.Предметом політології, на думку Девідка Істона, є аналіз процесів в життєдіяльності політичних систем через які відбувається авторитетний розподіл цінностей, типових способів реагування, що дозволяють системі забезпечувати виживання.ВІЛЬФРЕДО ПАРЕТО і ГАЕТАНО МОСКА– італійські вчені, що зробили значний внесок в розвиток політичної науки ХХ століття. Вони досліджували суть феномену оновлення політичного (правлячого) класу та шляхи цього процесу.Головний зміст їхнього дослідження було висловлено В. Паретою: “Будь-яка еліта, яка неспроможна піднятись на захист своїх інтересів, перебуває у повному занепаді. І їй нічого не залишається, як поступитись іншій еліті, наділеній мужністю, що її бракує першій. Якщо ж еліта вважає, що проголошенні нею гуманні принципи до неї застосують, то це чисте марення і переможці продзижчать їй у вуха невблаганні слова: “горе переможеним” ”Вагомим здобутком політичної думки ХХ століття стали праці таких видатних теоретиків та мислителів світового масштабу, як Р. Дарендорф, Й. Шумпетер, Ф. Фукуяма, У. Ростоу, Г. Алмонд, Р. Даль та інші.