Футур моделі світу у наук прац Тоффлера

У футуролог концепціях немає єдиної методол основи. Футурологи обмеж фрагментарн характер суспільства, занадто абсолютиз якусь одну його сторону. Тоф констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі, які пов'язано з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технотронної цивілізації, котра вже не підлягає законам індустріалізму.Просування до «нового суспільства» відбув в процесі розвитку «суперіндустріал революції». Прогнозуючи майбутнє, Т розроб кілька його моделей. Так, у праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до гуманнішої цивілізації» (1980) крах індустріалізму він пов'язує з послідовною зміною «хвиль перемін»: аграрна хвиля цивілізації, індустріальна цивіліз, хвиля комп'ютерів, комунікац і утвердж суперіндустріалізму. Аналог ідеї розвив Т і в книжці «Передбачання і передумови» (1983).тут Т увагу звертає на формув різних структур «інформац суспільства».Праця «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Т майбутнє пов'язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації», перехід до якої відбуд через «революцію влади». її він називає однією з найважливіших революцій, яка є рушійною силою багатьох перемін. Основним фактором «революції влади» є знання.

Політичні концепції укр. Мисл XIX–xXст

19 ст. .Новітній етап розвитку укр. політичної думки пов'язаний з лібералізацією суспільних відносин і підняттям могутньої хвилі українського національного відродження на початку Х1Х ст. Вагомий вклад у розвиток політичних поглядів зробили представники різних сфер інтелектуальної діяльності: історики М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, письменники Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші. Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХIХ ст. стала політична думка Кирило-Мефодієвського товариства. Члени цієї організації – М.Костомаров, М.Гулак, В, М.Куліш, Т.Шевченко та ін. – згуртувались довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації. Першим укр політологом слід вважати Миколу Костомарова (1817-1885). Він досконало знав історію України, інших слов’янських народів, в своїх дослідженнях опирався на досягнення світової філософської, історичної і соціологічної думки. Рушійними силами української історії вчений вважав народні маси, їхню самосвідомість; чим відоміший народ, підкреслював М.Кос- томаров, тим швидше він знайде самого себе і шляхом самореалізації само визволиться.

Політичний світогляд М.Драгоманова побудований на таких засадах:•визнання за державою можливості координації соціально-економічного життя;•ідея еволюції політичної системи Росії як засобу проведення широких політичних реформ;•ідея культурництва, тобто переконання в тому, що визвольна боротьба має вестися лише просвітницькими засобами; •ідея федерації і «громадівського соціалізму» як вирішальних умов перебудови Російської імперії на автономних началахОдним із представників революційно-демократичної течії у політичної думці був І.Франко .Серед проблем, які ним розглядалися, були аграрна проблема, загальні принципи розв’язання селянського питання, робітнича, національна проблема. І.Франко був соціалістом, але не виступав за диктатуру пролетаріату, акцентуючи увагу не на класових, а на загальнолюдських вартостях.

ХХ ст. Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М.Міхновський .На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації». М.Міхновський пропонував йти до незалежності проторованими шляхами західних країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. Саме М.Міхновському належить максималістське гасло «Україна - для українців!», яке стало невід’ємною ознакою українського інтегрального націоналізму.

У 20-ті роки ХХ ст. з’явилися наукові твори В.Липинського - видатного історика і політолога. Він заснував консервативну школу в української політології.

Політичне кредо В.Липинського - «до української нації через українську державу». Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

обгрунтував свій “залізний закон олігархічних тенденцій”. Згідно з цим законом демократичний розвиток суспільства може відбуватися успішно лише за створення відповідної організації. А цей процес неможливий без виділення у суспільстві еліти — активної меншості, якій маса має довіряти через об'єктивну неможливість прямого контролю широких верств населення над великою організацією.