Політ ідеї Макса Вебера

Нім соціолог та політолог здобув ши­роке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії. Аналізуючи таке суспільне явище, як «державна бюрократія». Вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціон форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це «концентрований вираз раціональ­ності». Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з неме-ханічними видами виробництва. У ХХ ст. суттєвий внесок у політичну думку був зроблений Максом Вебером німецьким політичним економістом і теоретиком-соціологом. У політичній сфері він виділяє три типи па­нування.: 1) традиційне; 2) харизматичне; 3) раціонально-легальне. Традиційне лідерство — це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій (характерно в основному для “доіндустріального суспільства”). Традиційне лідерство базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада зв'язана з тради­ційними нормами, на які посилається правитель, організовуючи свою діяль­ність. Харизматичне лідерство характеризується вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення свято вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, а тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині. Раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політичного лідера через демократичні процедури виборів, обумовлених законом. У цьому випадку демократичним шляхом обраному лідеру надаються широкі (згідно з законом) повноваження, за зловживання й порушення яких він несе відповідальність перед виборцями.За стилем розрізняють авторитарне лідерство, що передбачає одноосібний вплив і грунтується на погрозі силою, та демократичне лідерство, яке дозволяє членам групи брати участь в управлінні її діяльністю і визначенні цілей. За видами виділяють формальне й неформальне лідерство. Формальний лідер зв'язаний зі встановленими правилами призначення керівника і передбачає функціональні відносини. Неформальний — виникає на основі особистих взаємин учасників.

Політичні конфлікти :мех. Урегулювання Дарендорф про сутність і фази конфлікту

Взаємодія учасників політичного процесу нерідко пов'язана з виникненням між ним суперечностей різного ступеня напруженості, які нерідко переростають в стадію політичних конфліктів.Конфлікт - невід'ємний атрибут політичного життя, політичного процесу. Найважливіші конфлікти між людьми і соціальними групами концентруються у сфері політики. Політика є не що інше, як сфера діяльності по дозволу і відтворюванню конфліктів.

Р.Дарендорф в своїй теорії соціального конфлікту, що отримала назву «конфліктної моделі суспільства», вважає, що:

-кожне суспільство змінюється в кожній своїй крапці, соціальні зміни всеосяжні;

-кожне суспільство суперечливо кожної миті, наповнено соціальними конфліктами

-кожний елемент суспільства вносить свій внесок в його дезинтеграцію і зміну;

-кожне суспільство засновано на тому, що одні члени суспільства примушують до підкорення інших.На думку Дарендорфа, «хто уміє справитися з конфліктами шляхом їх визнання, той берет під свій контроль ритм історії. Хто упустить цю можливість, одержує ритм собі в супротивники». Із його точки зору, соціальний конфлікт - результат опору існуючим у всякому суспільстві відносинам панування і підкорення. Придушення конфлікту веде до його загострення, а «раціональна регуляція» - до «контрольованої еволюції».

Шляхи і способи регулювання політичних конфліктів та управління ними. В політичній науці найбільшу увагу надають проблемі врегулювання політичних конфліктів. До речі, Р.Дарендорф вважає, що застосування терміну «регулювання» стосовно конфлікту набагато точніше, ніж терміну «дозвіл». Поняття «вирішення» конфлікту вводить в оману, оскільки воно «відображає соціологічне помилкову ідеологію, згідно якої повне усунення конфлікту можливо і бажано». Звичайно, в певному контексті можна використовувати також термін «вирішення» конфлікту.