Політичне відчуження: сутн і форми

Під політичним відчуженням розуміється процес і результат перетворення держави, що виникла в результаті людської діяльності, в щось не залежне від суспільства, чуже суспільству і пануюче над ним. Політичне відчуження має різні форми і ступені, аж до перетворення відносної самостійності держави на самостійність абсолютну, що веде до встановлення авторитарного або тоталітарного режиму, за яким сама держава стає економічно і політично господарюючим суб’єктом. Проблема політичного відчуження як така була зазначена ще в працях Руссо, Гегеля. Але прагнення практично подолати політичне відчуження було властиве ряду передових політичних мислителів ще на ранніх етапах історії. Це прагнення мало різні форми і ступені виразу. У найбільш послідовному вигляді протест проти політичного відчуження виражений ідеєю відмирання держави, відпадання потреби в політичній владі, заміни управління людьми управлінням речами і виробничими процесами.

Теорія особистої неспроможності постулює три передумови політ відчуження:Індивідуум повинен займати соціальне становище, яке обмежує його свободу дій;Ці обмежені можливості повинні перешкоджати досягненню життєво важливих для нього цілей;Індивідуум повинен сприймати себе невдахою в своїх спробах досягти цих цілей.

У цьому випадку сама по собі невдача в досягненні особистих життєвих цілей не породжує політичного відчуження; щоб воно виникло, така невдача повинна бути соціально обумовлена ​​і визнана такою самим індивідуумом.

Сучасна людина відчужена від соціальних сил, які навіть за допомогою політичних і правових механізмів демократичного характеру не піддаються його впливу і контролю. У кращому випадку - піддаються лише частково. Війни та економічні депресії стають по своїй дії майже форс-мажорною, природною силою.

Політ порядк і політ поведінка особистості: сутн і зміст

Типи та форми політичної поведінки. Виокремлюють два основних типи політичної поведінки: закритий і відкритий.Для закрит типу характерна політична бездіяльність, або так звана нульова політична активність. її причиною є те, що окремі люди реально не можуть займатися політичною діяльністю, не мають для цього відповідних можливостей.

Перешкоджати політичній діяльності можуть і апатія (відсутність інтересу до політичної діяльності), аномія, тобто такий стан психіки людини, коли вона відчуває, що фактично політичне життя проходить повз неї. Участь у політичній діяльності залежить також від матеріальних, соціально-культурних і політико-правових умов, що існують у суспільстві.Для відкритого типу властива здебільшого вмотивована, цілеспрямована, раціональна, відповідно психологічно й емоційно зумовлена політична діяльність.

Політичний порядок – це структура системи суспільних відносин, що матеріалізуються в різного роду інститутах, принципах, правилах і забезпечують цілісність тієї чи іншої соцієтальної системи. Проблему порядку розглядали у багатьох теоріях: суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, ціннісної згоди О. Конта, соціокультурної динаміки П. Сорокіна, комунікативної дії Ю. Хабермаса, відкритого суспільства К. Поппера, розширеного порядку людського співробітництва» Ф. А. Хайєка, структурації Е. Гідденса тощо. Особливої ваги проблема політичного порядку набуває в суспільствах, що здійснюють трансформацію

політичної системи. Гол характер пол режиму – пол порядок. «Порядок може, без сумніву, існувати і без свободи, але свобода неможлива без порядку», — стверджує Гантінгтон