Аристотель і Платон про політику, державу і владу

 В "Держава" Платон один із перших звертається до характеристики політичних форм. Він описує недосконалі політичні форми: тімократію (влада у привілейован. Меншини, що волод. високим майновим цензом), олігархію і демократію. Для Платона демократія – це влада мас, яка неминуче призведе до тиранії більшості. Він попереджає, що демократія, як правило, короткочасна. Натовп дуже швидко поступається своєю владою одноосібному тирану і знищує, таким чином, народну владу. Недосконалим формам держави Платон протиставляє ідеальну державу – справедливе правління вибраних мудреців. Згідно з Платоном, влада повинна належати філософам. Влада філософів-правителів повинна бути абсолютною й безумовною. В політичному ідеалі Платона особистість, суспільство і держава розчинені в полісі. Він вводить строгу ієрархію станів: філософи-правителі, стражі й воїни, ремісники та селяни, які займаються фізичною працеюю. В політичному вченні Платона, безумовно, неважко побачити витоки тоталітаризму.

Видатні мислителі політичної науки

Становлення політичної науки — політології сягає в глибину віків. Першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна інтерпретація божественного походження влади і держави, загалом суспільно-політичного устрою. Згодом античні мислителі Сократ, Платон, Арістотель і Полібій висунули раціональніші політичні погляди. У розумінні Арістотеля політика - одна з найважливіших сфер діяльності людини, вона пов´язана з управлінням людським співжиттям у межах держави. Навіть якщо для однієї людини добробут має таке саме значення, що і для держави, важливішим і повнішим вважається все ж таки добробут держави, хоч і добробут однієї людини є бажаним і необхідним.Історію становлення політичної науки неможливо уявити без політологічних ідей у працях Цицерона, Ж. Бодена, Н. Макіавеллі, III. Монтеск´є, І. Канта, К. Маркса.Чільне місце серед мислителів —відомий італійський мислитель епохи Відродження Нікколо Макіавеллі. Він одним із перших спробував звільнити політичну науку від релігійно-етичної залежності й уподобив політичні процеси природничим, поставивши в центр політичних досліджень проблему державної влади. Висновки Н. Макіавеллі ґрунтувалися на тому, що політичне життя ніколи не є статичним, воно постійно перебуває в безперервній зміні, що повторюється, як і в природі, циклічно.

Помітно вплинули на процес становлення політичної науки, на визначення її предмета, категорій, теоретико-методологічних принципів засновники раціоналізму Т. Гобс, Р. Декарт і Дж. Локк. Перебуваючи під впливом нових природничо-наукових ідей, мислителі дійшли висновку, що політичні явища можна вивчати за допомогою математичних методів і що політика є всього лише механізм розв´язання або пом´якшення політичних конфліктів. Головне ж призначення держави вони бачили в забезпеченні безпеки і миру для своїх громадян. Утім, до початку 20 ст. політику розуміли в контексті держави і пов´язували, як і раніше, з ученням про державу.

Види парламентів і особливості їх формування та функціонування Парламент як вищий представницький орган влади вперше був утворений в Англії у ХІІІ ст. У сучасних умовах парламент як назва для позначення представницької установи застосовується у більшості розвинутих країн. Парламенти - це виборні, колегіальні представницькі органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонац рівні, у федераціях - на рівні їхніх суб’єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежов на засадах, визначених федеральною конституцією. Як представницький орган законод. влади держави, парламент виконує у суспільстві низку функцій, основними з яких є представницька, інтегративна й регулятивна. Представницька функція - виразник інтересів і волі народу. Народ як єдине джерело і верховний носій влади в державі уповноважує парламент здійснювати від його імені законодавчу владу. З цією метою він обирає до парламенту своїх представників, кожен з яких може розглядатися виразником волі всього народу (вільний мандат) або тільки його виборців (імперативн. мандат). Інтегративна функція парламенту - він є загальнонаціональним органом для розв’язання наявних у суспільстві суперечностей і узгодження багатоманітних соціальних інтересів. Регулятивна ф парл - встановлені ним у законах та інших нормативно-правових актах правові норми є головним регулятором суспільних відносин. Порядок формув парламенту значною мірою залежить від його структури. Існують дві основні моделі організації парламентів: однопалатні (Україна) та двопалатні парламенти.