Теорії поліархії та меритократія

Поліархія — це демократія в дії. Поліархію він розглядає як процес наближення до демократії. Оскільки поліархія — це стан реальної політичної дійсності, то він вибирає і критерії поліархічності тієї чи іншої системи. Такими критеріями в нього є

ступінь опозиційності чи конкурентності еліт

рівень участі населення при їх виборі.

Для того, щоб досягти поліархії, всі громадяни повинні:

а) формулювати свої уподобання;

б) висловлювати свої побажання співгромадянам і урядовцям;

в) змушувати урядовців розглядати свої вимоги і таким чином контролювати процес прийняття політичних рішень.

Сучасні соціологи і політологи обґрунтовують поєднанність демократії з елітизмом не тільки на основі принципу рівності, а й на основі принципу справедливості. На основі даного принципу було розвинуто всі ціннісні теорії еліт. На цій основі американські вчені Д. Белл, М. Янг та інші розвинули теорію еліти, "меритократії" (так званої еліти заслуг)."Меритократія" — це еліта знань, компетентності, яка об´єднує найталановитіших представників суспільства.Д. Белл, наприклад, вважає, що на зміну елітам "крові" і "багатства", характерним для доіндустріального й індустріального суспільств, прийшла "еліта знань", яка відповідає характерові сучасного післяіндустріального суспільства. Післяіндустріальне суспільство — це суспільство справедливості в сучасному розумінні цього поняття. Воно високо цінує і заохочує тих, чий внесок у соціальний прогрес є найбільшим. Саме люди, які законно користуються авторитетом і повагою, мають престиж, по справедливості повинні правити суспільством.

Типи і фукції держави. Формув укр. Державності

Тип держави визначають на підставі ознак, притаманних усім державам. Економічною основою типології держав є певний тип виробничих відносин, які виражають їхню соціальну сутність і призначення. Виокремлюють також перехідний тип держави від одного історичного типу до іншого (до речі, історично-формаційний поділ держав не заперечує більшість вчених світу). Поширеною на Заході і в нас є типологія держав за політичними режимами, відповідно до якої прийнято виокремлювати: тоталітарний, авторитарний та демократичний типи держав.На суч етапі утворилася група держав, які називають посткомуністичними, або посттоталітарними державами (країни Східної та Центральної Європи, республіки колишнього СРСР). Ці держави перебувають на перехідній стадії від адміністративно-командної системи до демократичної, правової.На початку XXI ст., коли вже більш-менш викристалізувався сукупний досвід постсоціалістичних трансформацій зазначених держав, вчені, в основному, акцентують увагу на стратегії і тактиці модернізації держави перехідного типу.Функції держави. Загальноприйнятним є поділ їх на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції:- правотворча — творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);- правоохоронна — контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів, захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;- економічно-господарська — захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності, регулювання господарської діяльності, ринкових відносин, державне управління економікою;- культурно-виховна — регулювання і розвиток системи освіти, забезпечення державних пріоритетів у галузі освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;Зовнішні функції: — оборонна — захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність та суверенітет держави; — дипломатична — відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті, здійснення самостійної зовнішньої політики; — співробітницька — розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами, поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.

устрій і розвиток держави в контексті трансформац процесів Укр

типи напрямки і етапи політичного прогнозування

Політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб'єкта, політичної ситуації та політичного процесу загалом.Прогнозування є своєрідним випереджальним відображенням дійсності, а здатність до нього — елементом інтелектуальної діяльності, однією з головних функцій свідомості особистості. Стимулює його багатогранна дійсність, яку людина прагне пізнати, подивившись очима розуму у майбутнє (Платон). Таке знання важливе і для прийняття політичних рішень. Адже будь-яка ситуація завжди певною мірою невизначена, і цілком природним є намагання людини знизити рівень цієї невизначеності.У політології розрізняють політичне прогнозування як наукове дослідження конкретних перспектив політичної ситуації і як практику вироблення прогнозів. Прогноз є науково обґрунтованим судженням про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його забезпечення. Прогнозування охоплює спеціальні наукові дослідження конкретних процесів, явищ, подій з метою отримання якісно інших знань — тих, що характеризують перспективи об'єкта дослідження.Прогноз необхідний для уникнення небажаних результатів розвитку подій, забезпечення перебігу їх у бажаному напрямі. Прогноз як нове знання існує у таких формах:- знання про невідомі на момент прогнозування властивості об'єктів реальної дійсності;- знання про властивості не існуючих на момент прогнозування об'єктів.У прогноз істотними є два аспекти:- пророкує, описує можливі, бажані або небажані перспективи, стани, рішення; - передбачає певне рішення завдяки усвідомленню стану проблеми, використанню інформації про можливі результати цілеспрямованої діяльності.

На цій підставі у проблемі прогнозування виділяють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський (пов'язаний з можливістю прийняття на основі прогностичного знання певного рішення).Прогнозування охоплює усі сфери життєдіяльності людей. Щодо суспільного розвитку одним з найважливіших є політичне прогнозування, об'єкт якого — політика (внутрішня і зовнішня), а предмет — пізнання можливих станів політичних подій, явищ, процесів. У зв'язку з цим розрізняють внутріполітичне і зовнішньополітичне прогнозування.